«А я згадую, як летіли ракети»: розповідь українки, яка добиралася додому через єдиний КПП з Білоруссю

На українсько-білоруському кордоні тільки протитанкових мін — пів мільйона. Кордон непрохідний, але є гуманітарний прикордонний коридор недалеко від Бреста.

Нині через цей перехід можуть пройти лише українці — і лише пішки. Він відкритий для тих, хто не може повернутися додому через проблеми з документами. У когось немає закордонного паспорта, а в когось, як у Марії, взагалі не було паспорта України.

Дівчина каже: «Моя країна завжди була веселою. Ми насолоджувалися життям. Але свята більше немає — тільки день бабака, коли ти щодня думаєш уранці: “Боже, не хочу сьогодні померти”».

Журналісти Euroradio дізналися історію українки та деталі її подорожі через Білорусь додому.

Мокрани — Доманове: як працює шлях

Цей коридор створений для того, щоб люди з тимчасово окупованих територій або Росії могли виїхати в Україну через Білорусь. Але здебільшого ним користуються люди, які мають проблеми з документами: прострочений паспорт громадянина, відсутність закордонного паспорта чи взагалі будь-якого посвідчення особи. Бо якщо з документами все гаразд, то простіше їхати через Європу — Польщу, Латвію, Молдову.

З 24 лютого 2022 року через коридор Мокрани — Доманове кордон у бік України перетнуло близько 6000 людей, з них понад тисячу — діти. Нині там планують облаштувати місця, де люди зможуть тимчасово жити, пише hromadske.

Від білоруського пункту пропуску «Мокрани» до українського, «Доманове», йти доводиться пішки. Праворуч і ліворуч — заміновані ліси. Посередині — асфальтована дорога, якою колись автобуси з білоруськими номерами возили відпочивальників у відпустки на Чорне море.

Якщо через цей прикордонний перехід вирішать іти люди похилого віку або люди з інвалідністю без супроводу, їм доведеться непросто. Шлях нейтральною смугою — трохи більше як кілометр. Жодного супроводу, звісно, ніхто ​​не надасть.

Але вже на українській території мандрівників зустрінуть. У групі, де обговорюють цей гуманітарний коридор, періодично з’являються оголошення, у яких місцеві пропонують підвезти від пункту пропуску до найближчого великого міста України — Ковеля. Допоможуть купити сім-картку та квиток на потяг.

З окупованого Криму на материкову Україну: історія Марії

Коли Росія анексувала Крим, Марії було 15 років — отримати українські документи вона не встигла. А потім окупаційна влада видала їй червоний російський паспорт.

Вона жила в Криму до 2022 року, але незабаром після початку війни поїхала до Вірменії. Нещодавно вирішила приїхати в Україну, щоб позбавитись російського паспорта і, нарешті, отримати свої перші українські документи.

Марія чула, що проходження обох кордонів займе до 12 годин, але їй пощастило. Опівдні її літак приземлився в Мінську — а вже о 18:00 вона опинилася в Україні.

«Дуже швидко — бо окрім мене та ще однієї жінки з українським паспортом, яка їхала до дочки, на переході більше нікого не було. Білорусів пройшли зовсім швидко — приблизно за годину, а з українського боку через допит затрималася приблизно на 2,5 години», — розповідає Марія.

Вона каже, що до співбесіди із СБУ була готова. Її країна воює, і вона легко може уявити, чому людина з російським паспортом, яка багато років жила в Криму і не приїжджала на підконтрольну Україні територію, може викликати підозру.

«Де я була дев’ять років? Я могла виїхати з окупованого Криму до Херсона та зробити документи. Так зробили мої друзі, але в мене з особистих причин такої нагоди не було. І зрозуміло, що в українських прикордонників можуть виникати питання. Я потенційна загроза. А раптом я сепаратистка? Шпигунка? І я була готова до того, що ставитимуть запитання», — ділиться дівчина.

Допит на кордоні з Білоруссю

Марія розповідає, що білоруський кадебешник почав мало не вмовляти повернутися назад, і це трохи вибило її з колії: «Побачив мій російський паспорт та російський закордонний паспорт і каже, що, найімовірніше, українці мене не пропустять за одним лише українським свідоцтвом про народження. Мовляв, надто багато років минуло, я вже давно могла отримати українські документи, але цього не зробила. А що, як не пропустять? Чи впустять мене назад до Білорусі? А якщо ні? Що я робитиму, ночуватиму в нейтральній зоні? Він ніби намагався мене переконати, щоб я не їхала в Україну. Є російські документи — та й живи за ними. Ще казав, мовляв, українці нас тепер мають за ворогів, а ми їх ворогами не вважаємо. У цей час думала про ракети, які летіли з боку Білорусі… Але зрештою пропустили».

З білоруського боку в Марії переглянули речі та перевірили сумочку з медикаментами. Пробили назви антидепресантів, які дівчина везла із собою, переконалися, що нічого забороненого немає. Пропустили.

З боку України речі розглядали вже не так уважно. А коли побачили сумочку з пігулками, просто запитали: «Білоруси перевіряли? Тоді закривайте». Де білоруський митник наркотиків не знайшов, там українському шукати нічого.