В українському кінопрокаті йде одинадцята трагікомедія «незрівнянного містера» Веса Андерсона під назвою «Астероїд-Сіті». Попри те, що цей фільм найскладніший та найекспериментальніший у творчості режисера, українська (і не лише українська) аудиторія все одно залишається вірною андерсоновому стилю і прийомам — перший тиждень прокату продемонстрував більш ніж задовільні результати. На прохання Заборони кінокритик Станіслав Тарасенко аналізує еклектичну природу творчості режисера та пояснює, з чого складається його авторський стиль, який не сплутаєш ні з чим іншим.

Як Вес Андерсон став справжнім майстром мультивсесвітів

Вес Андерсон — це вінегрет. Еклектизм, властивий його фільмам, перетворює кінострічки Андерсона на суміш казна-чого з казна-чим. Причому деякі елементи його творчості прямо суперечать один одному, а деякі — ідеально одне одного доповнюють: ретро та ностальгія, симетрія та деталізація, метамодернізм та попкультура, ексцентрична комедія та екзистенційна драма, мейнстрим та артхаус.

Достатньо лише дослідити джерела натхнення Веса Андерсона — а це Жан Ренуар та Франсуа Трюффо, Роберто Росселліні та Луїс Бунюель, Стенлі Кубрик та Мартін Скорсезе, Хаяо Міядзакі та Хідеакі Анно, Інгмар Бергман та Роман Полянський — щоби переконатися у його різнобічності та всеїдності. Недарма кінокритики називають Андерсона «найвпливовішим метамодерністським режисером сучасності» і пишуть про «калейдоскопічне буйство» його стрічок.

Андерсон з тих режисерів, яких завжди буде «багато» — він заповнює собою весь можливий простір кадру, розчиняючись у незмірній кількості поп-арт-відсилань. Якщо і говорити про популярність концепції мультивсесвіту в нинішній візуальній культурі (супергеройські блокбастери від «Marvel» і «DC», фаворит цьогорічного «Оскара» «Все завжди і водночас», серіали «Пітьма», «Рік і Морті» тощо), то саме Вес Андерсон має зайняти почесне місце серед творців «множинних всесвітів», оскільки ніхто, крім нього, ще не заходив так далеко в галузі одночасного примноження на екрані всіх мислимих компонентів кінематографа: від насиченої палітри кольорів до кількості зіркових акторів.

Від симетрії до метамодернізму: з чого складається Андерсон-режисер?

Ретро та ностальгія

Вес Андерсон сумує за минулим, за класичним кінематографом, часто званим — з легкою зневагою — «ретро». Проте для самого режисера в культових чорно-білих фільмах титанів минулого на кшталт Біллі Вайлдера та Макса Офюльса, Акіри Куросави та Сатьяджита Рая немає нічого зневажливого. Навпаки, натхнення для своїх стрічок, подібно до більшості справжніх кіноавторів, він черпає саме в класиці, знову і знову повертаючись до неї як до «золотого стандарту».

Кінознавці просто обожнюють препарувати андерсонові фільми, розшукуючи в них численні посилання та вказівки на культові роботи XX століття. Однак самими лише омажами Вес Андерсон не обмежується: для нього класичне кіно та його традиційні жанри — це цікаві конструкти, що буквально напрошуються на аналіз. Андерсон скрупульозно вивчає їхній устрій, принципи роботи, форму і зміст, а потім представляє свою метаваріацію того чи іншого класичного твору: від чорно-білого «Французького вісника» на кшталт «нової хвилі» Годара-Трюффо-Ромера до пустельно-декоративного «Астероїд-Сіті» на кшталт вестерна Джона Форда.

Симетрія та деталізація

Стрункість та центрованість фільмів Веса Андерсона відомі кожному глядачеві, який хоча б один раз дивився якусь роботу майстра. Через це Андерсон, ймовірно, став одним із найчастіше візуально цитованих режисерів у сучасній попкультурі (ви точно бачили численні відео, де звичайні люди фільмують своє життя в стилістиці Андерсона, або згенеровані штучним інтелектом зображення на кшталт «Якби Вес Андерсон знімав горор…» чи «Якби Вес Андерсон знімав “Зоряні війни”…»).

Без ідеально симетричних та скрупульозно деталізованих кадрів фільми режисера просто неможливо уявити. Його роботи нагадують захаращене лігво сороки, де в кожного предмету є своє місце. З цієї причини фільми Андерсона рекомендують дивитися кілька разів, адже за один перегляд просто неможливо охопити всього, чим він переповнює свої стрічки.

Метамодернізм та попкультура

Цитування і навіть автоцитування — можливо, найважливіший художній прийом Веса Андерсона. Він існує в неосяжному просторі попкультури, де образи й діалоги підпорядковані так званому стандарту нагадування. Режисер у своїй творчості досягає апогею метамодернізму чи багатовимірності — подібно до стародавніх даосів, які відстоювали ідею наявності Шляху/Дао у кожній дрібній речі, Андерсон поспішає виявити «значущість» у всьому — буквально у будь-якому об’єкті, що потрапляє у кадр.

Як тут не згадати слова режисера Мікеланджело Антоніоні, який стверджував, що для нього актриса Моніка Вітті має таке ж саме значення, як тумбочка, що стоїть позаду неї. Все це вкотре змушує переконатися в тому, що фільми Веса Андерсона зовсім не такі прості та розважальні, як іноді вважають.

Ексцентрична комедія та екзистенційна драма

Вкрай цікаво, що величезна кількість глядачів сприймає фільми Веса Андерсона як комедії. Звичайно, глядачі мають рацію, оскільки гумористична природа стрічок Андерсона очевидна — там регулярно відбувається найрізноманітніший абсурд. Звичайні персонажі Веса Андерсона — непоказні та безглузді юнаки та дівчата, які з серйозним обличчям Бастера Кітона намагаються пережити незручні ситуації. Все це повертає глядача до жанру ексцентричної комедії, популярної у Голлівуді 1930–40-х років минулого століття.

З іншого боку, варто лише проаналізувати стрічки Андерсона після перегляду, як приходиш до неминучого висновку: це зовсім не смішне кіно. Воно, швидше, драматичне, меланхолійне і навіть безвихідне. Кожна кінострічка Андерсона, яку не візьми, переповнена екзистенційним трагізмом: від порізаних вен у «Сімействі Тенненбаум» до розчарування у Господі в «Астероїд-Сіті». Світ Андерсона — це унікальне поєднання кумедного та сумного.

Мейнстрим та артхаус

Таким чином, кожен з нас отримує саме того Веса Андерсона, якого прагне отримати. Складний, інтелектуально-експериментальний режисер на кшталт Тодда Хейнса або Девіда Лінча, Андерсон спромігся розжитися масовою аудиторією шанувальників, які щиро веселяться на його фільмах, ніби під час перегляду «Білявки в законі» чи комедії «Без образ», що вийшла в один вікенд з «Астероїд-сіті». Рідкісний випадок — коли твої фільми однаково вшановані як серед попкорн-глядачів, так і серед кінокритиків-снобів. Хоча не варто забувати і про армію хейтерів Веса Андерсона — їх також вистачає. І серед них так само трапляються як звичайні глядачі, так і найрозумніші критики. Вес Андерсон — для всіх.