Що потрібно знати про систему соціального захисту населення під час війни та як їй можна допомагати. Юристка Валерія Вершиніна пояснює, яка ситуація з допомогою внутрішньо переміщеним особам у країні

Повномасштабна війна Російської Федерації проти України спричинила колосальне зростання кількості внутрішньо переміщених осіб. Системі соціального захисту довелося в екстремальних умовах переналаштовувати свою роботу та шукати можливості, щоб працювати з новим обсягом навантаження. Місцева влада у співпраці з громадським сектором змушена винаходити нові підходи до соціального захисту й підтримки людей, які постраждали внаслідок воєнних дій.

Заборона поговорила з юристкою та програмною менеджеркою фонду «Стабілізейшен Суппорт Сервісез» Валерією Вершиніною — про те, як змінювалася підтримка внутрішньо переміщених осіб з 2014 року, як країна піклується про переселенців сьогодні та як громадський сектор допомагає системі соціального захисту відновити стабільну роботу.

Про проєкт, що підтримує систему соціального захисту населення 

У 2014 році Україна вперше зіштовхнулася з явищем внутрішнього переміщення. Політику щодо виплат переселенцям та питань захисту їхніх прав розробляли ситуативно, на основі бачення динаміки конфлікту, що сформувалося здебільшого у 2015–2016 роках. Після 24 лютого 2022-го кількість переселенців зросла експоненційно, а ресурси громад — ні. Тому в перші місяці активних воєнних дій ми зосередилися на гуманітарному напрямі: забезпечення продуктами харчування й засобами гігієни, допомога громадам в організації місць компактного проживання, підготовка до зими (ремонти в зруйнованих будинках, забезпечення будівельними матеріалами). 

Але наша основна діяльність — інституційна підтримка системи соціального захисту в роботі з людьми, які постраждали внаслідок війни Російської Федерації проти України, та посилення голосу внутрішньо переміщених осіб у громадах. Один із таких проєктів, спрямований  на покращення соцзахисту ВПО, реалізуємо за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Ми допомагаємо осучаснити сервіси з реєстрації та призначення виплат переселенцям, надаємо комп’ютерну техніку для облаштування нових робочих місць в установах соцзахисту, покращуємо взаємодію УСЗНів [УСЗН — управління соціального захисту населення] із ВПО, застосовуючи юридичні та адвокаційні методики. 

Про зміну в ставленні суспільства й держави до ВПО з 2014 року

2014 року ні в держави, ні в суспільства не було єдиного розуміння про те, як відбувається переміщення, які проблеми виникають у людей, які їхні ключові потреби, як нові мешканці можуть вплинути на життя громад, що їх приймають. Переміщення людей відбувалися синхронно з хвилями російських обстрілів — так само змінювалася й думка про переселенців. На початку весни 2014-го здавалося, що люди скоро зможуть повернутися до Донецька, Луганська, Горлівки чи інших міст, які опинилися поза контролем уряду України. Тоді ніхто ще не знав, що працювати з наслідками внутрішнього переміщення доведеться тривалий час.

Після 24 лютого 2022 року кількість ВПО в країні збільшилася принаймні вчетверо в порівнянні з кінцем 2021 року: за даними Міністерства соціальної політики України, станом на середину грудня 2022-го було зареєстровано 4,88 млн переселенців. Постали нові виклики: як швидко та якісно організувати надання допомоги, щоб подолати кризу в суспільстві, спричинену великим переміщенням? 

Звичайно, у 2022 році держава була вже краще підготовлена. Вона мала відповідну нормативну базу, а нові правові акти ухвалювали оперативно, щоби якомога швидше допомогти людям. Тоді ми побачили, що необхідні постанови можуть розробити за тижні та навіть дні, тож наша команда юристів активно підтримала в цьому державу. Ми почали працювати над адвокацією прав ВПО та допомагати системі соціального захисту якісно впроваджувати законодавчі зміни в життя. 

Які виклики система соцзахисту змушена долати сьогодні через перенавантаження в роботі з переселенцями?

Так, органи соціального захисту справді мають багато завдань після 24 лютого 2022 року. Однак Україна пройшла певні етапи дорослішання в політиці внутрішнього переміщення, і сьогодні працівники системи соціального захисту дійсно орієнтовані на людей та шукають шляхи, як їм допомогти.

Треба не забувати, що Україна отримала цю систему в спадок від Радянського Союзу і багато років намагалася реформувати її в умовах браку фінансування. Досі триває її постійне вдосконалення — так, одну лише постанову № 332 про виплати ВПО минулого року міняли 11 разів. Держава постійно реагує та вносить зміни, які враховували б потреби всіх верств населення. 

Умови роботи в УСЗНах часто є складними

По-перше, робочі місця таких установ зазвичай обладнані старою технікою, і система соцзахисту стикається з обмеженням пропускної здатності інформаційних каналів: під час одномоментної реєстрації багатьох ВПО сервери виснуть, бо не розраховані на таку інтенсивну активність. Крім того, в багатьох населених пунктах установи системи соцзахисту зазнали пошкоджень від обстрілів, а подекуди були пограбовані. Тож ми звернулися до Агентства ООН у справах біженців і завдяки спільному проєкту минулого року облаштували 286 нових робочих місць в управліннях соцзахисту 17 областей України. Ми закупили для них нові комп’ютери, принтери, генератори, дрібне офісне приладдя — це значною мірою покращило їхню роботу.

По-друге, через інтенсивне переміщення людей у пошуках безпеки немає детальної статистики про те, скільки осіб живе в тій чи іншій громаді. Навіть якщо уявити, що всі переселенці точно зареєструвалися (а це не так) і ми маємо повну інформацію, нам усе одно майже нічого не відомо про потреби та можливості цих людей. Який освітній рівень мешканців громади, яку роботу вони шукають, у яких умовах перебувають, чи належать вони до вразливих категорій — усе це не потрапляє до бази даних. Як наслідок, громади не знають, які послуги потрібно розвивати, які інституції — посилювати.

Щоб розв’язати ці питання, громадам необхідно актуалізувати знання про соціально-демографічну ситуацію у своїх населених пунктах — оновити соціальний паспорт. Для цього потрібно провести оцінку потреб громади, беручи до уваги новоприбулих переселенців (щонайменше 30% опитаних мають бути представниками різних груп ВПО). Актуальний соціальний паспорт дасть змогу розробити середньостроковий план розвитку системи соціального захисту громади на основі потреб людей, які живуть на її території. 

Саме тому одна з ключових активностей нашого проєкту у 2023-му — допомога громадам у створенні соціальних паспортів. Лише в березні 2023 року ми провели вже 11 тренінгів у п’яти областях України зі створення такого документа, і протягом усього 2023 року ми будемо підтримувати регіональні управління в цьому процесі. В ідеалі кожна громада має зробити новий соціальний паспорт, адже переселенці — це не лише люди, які потребують допомоги, а й ресурс, який можна використати для розв’язання наявних потреб. Знаючи про актуальну соціально-демографічну ситуацію, громади зможуть запускати програми з підтримки вразливих груп населення та сприяти їх інтеграції. 

З якими проблемами найчастіше стикаються переселенці?

Вимушене переміщення призводить до багатьох негативних наслідків. Насамперед варто сказати про те, що переселенці залишаються без підтримки своєї громади та мають інтегруватися в нове незнайоме середовище. Вони ризикують утратити зв’язок зі своїми сім’ями, що особливо важко під час війни. Покидаючи свої домівки, міста й селища, люди переживають психосоціальний стрес та можуть втрачати контроль над ситуацією, яка відбувається довкола них.

Для того, щоб людина краще адаптувалася, їй потрібно мати можливість десь жити та почуватися там у безпеці. Громади, які приймають ВПО, мають у цьому допомогти, але в них, на жаль, не завжди є для цього ресурси. З одного боку — люди, які не мають грошей та часу на пошуки житла. З іншого боку — ринок нерухомості, який відреагував на кризу зростанням цін. У таких випадках ми змушені ухвалювати швидкі рішення замість стратегічно правильних. 

Одне з таких рішень — модульні містечка й місця компактного проживання. Це не найкраща ідея з точки зору адаптації на новому місці, але цілком прийнятна в разі відсутності житла взагалі. І міська влада знає, що модульні містечка, місця компактного проживання та притулки можуть стати бюджетним тягарем для міста, однак людей немає де розміщувати. 

На сьогодні деякі міські ради вже провели інвентаризацію майна й розселили людей там, де можна було змінити цільове призначення приміщення: гуртожитки, школи, навіть кілька ресторанів. Деякі з таких установ пусті, бо зарезервовані на випадок масової евакуації, як-от з Бахмута. Громади намагаються створити якийсь запас необхідних ресурсів. Комунальні послуги в таких установах сплачуються з бюджетів відповідних населених пунктів чи громад.

Ще одна проблема, з якою стикаються ВПО, — складність подання інформації про їхні права, зокрема щодо виплат та наявної допомоги. Отже, в межах проєкту з підтримки соціального захисту населення ми спільно з органами соцзахисту на місцях розробили 33 інформаційні матеріали для ВПО, які розповсюджували регіонами в друкованому вигляді й онлайн серед цільових аудиторій. Це були інфографіки, дорожні карти, буклети, довідники з корисними контактами, різноманітні пояснювальні матеріали (експлейнери) про актуальні соціальні послуги. Ми описували покроково процедури отримання довідки ВПО та виплат, компенсації за зруйноване житло, відновлення трудової книжки. Тепер ми готуємо відеоексплейнери для переселенців, які також пояснюватимуть складні процедури за допомогою анімації. Наші юристи вибрали теми, які сьогодні потребують більшого висвітлення: процедура евакуації, соціальний захист прав дітей, а також людей, що повертаються з-за кордону. Інформація має бути доступною для переселенців: людям необхідно розуміти свої права й знати, як діяти в конкретній ситуації. 

Сьогодні з боку держави та громадського сектору докладають багато зусиль, щоб дійсно покращити роботу установ соціального захисту комплексно. Ми прагнемо, щоби люди почувалися комфортно — і надаючи соціальні послуги, і отримуючи їх. Переселенці мають відчувати підтримку, звертаючись до працівників УСЗН у будь-якому місті країни. І ми намагаємося всіляко сприяти цьому. 

Як відбувається адаптація ВПО в новій громаді? Чи можливо допомогти людям із цим?

Соціальна адаптація та інтеграція — це двосторонній процес. І людина, яка потребує адаптації, і громади мають взаємодіяти між собою. Звісно, людям молодшого віку це зробити трохи легше, але насправді багато що залежить від попереднього досвіду й навичок. Якщо людина вже переміщувалася 2014 року, можливо, їй буде зрозуміліше. Але кожна історія дуже індивідуальна. 

Потрібно закрити нагальні потреби ВПО: стати на облік у центрі зайнятості, віддати дитину до школи чи садочка, укласти декларацію із сімейним лікарем тощо. Доволі часто на цьому етапі люди потребують комплексного інформаційного супроводу, зокрема переселенці, які мають спеціальні потреби чи перебувають у складних життєвих обставинах. Соціальні працівники, здатні супроводжувати їх у цьому процесі, суттєво полегшили б ситуацію. 

Для якісної адаптації важлива передбачуваність. Люди мають розуміти, на яку допомогу можуть розраховувати та на який період. Знаючи це, вони швидше шукатимуть шляхи для відновлення свого добробуту. Виплати для ВПО не мають бути виплатами на все життя. Це виплата, спрямована на соціальну адаптацію та інтеграцію в перші місяці після переміщення. Саме тому команда наших юристів напрацьовує проєкти нормативно-правових актів, які дадуть змогу змінити підходи до призначення допомоги. Курс, якого вони дотримуються, встановить певні рамки з огляду на оцінку потреб.

Основою для призначення допомоги має бути точне розуміння потреб різних категорій переселенців, а для цього ми маємо систематично й регулярно досліджувати їх. Саме тому наша команда проводить навчання зі створення соціальних паспортів для громад у регіонах, адвокатує права ВПО на місцевому й державному рівнях, здійснює інформаційні кампанії. Це все — про підтримку держави, системи соціального захисту та постраждалих людей.