Щороку на пунктах пропуску на Донбасі помирають пенсіонери. Щоби зменшити смертність, потрібно змінити процедуру виплати пенсій
Щороку на пунктах пропуску на лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях помирають до пів сотні пенсіонерів. За українськими законами вони мають кожні два місяці «відмічатися» на підконтрольній Україні території, інакше держава не буде виплачувати їм пенсії та інші соціальні виплати. Донедавна на таких пунктах чергували тільки медики з міжнародних організацій і тільки з лютого 2020 року там з’явилися державні лікарі. Але глобально це не вирішить проблему – потрібно змінювати сам підхід до соціальних виплат для тих, хто живе в «республіках». Журналістка Заборони Альона Вишницька пояснює, чому так відбувається і як можна зменшити смертність на блокпостах.
Вранці 16 січня минулого року художниці Алевтині Кахідзе зателефонували з номера її мами. Невідомий чоловік спитав, хто для неї ця жінка, і повідомив, що вона померла на блокпосту так званої «ДНР». Мовляв, приїжджайте за тілом та речами на блокпост.
Людмила Кахідзе жила в місті Жданівка Донецької області – з 2014 року це місто контролюється бойовиками невизнаної «республіки». Вона була, мабуть, найвідомішою пенсіонеркою в Україні, яка жила на непідконтрольній території. А все завдяки Алевтині – від початку війни та описувала життя мами в малюнках та нотувала їхні діалоги.
Алевтина розповідала, що маму всі кличуть Клубнікою – так її колись назвав хлопчик у дитсадку, коли вона працювала там вихователькою, з того часу прізвисько залишилося. У Клубніки Андріївни був дім, город, сад і навіть «бізнес». Вона продавала фрукти та квіти з власного саду на базарі, саджала півонії, ромашки, тюльпани, носила на ринок сливи, виноград, помідори – коли що було. Коли на ринку не вдавалося все розпродати, Клубніка Андріївна казала доньці під час телефонної розмови: «З грошима в місцевих зовсім погано, роботи немає, але чого вони очікували?». Алевтина купила мамі квартиру в Ірпені та чекала, коли та погодиться переїхати. Але у Клубніки Андріївни в Жданівці було все її життя.
Кожні два місяці Клубніка Андріївна їздила на підконтрольну Україні територію «відмічатися». Це стандартна процедура для людей, які хочуть зберегти українську пенсію. Пунктів пропуску, через які можна потрапити на підконтрольну територію, у Донецькій області чотири – «Гнутове», «Мар’їнка», «Новотроїцьке» й «Майорське». Пост відчиняють лише о восьмій, але чим раніше займеш чергу, тим швидше потрапиш на підконтрольну Україні сторону. Людям годинами доводиться стояти на морозі чи в спеку. Клубніка Андріївна у цей день ніколи не їла та не пила. Бо якщо пити, то закортить у туалет, а туалетів на посту бойовиків немає. Тобто є – один на сотні людей, навіть без дверей. «Його майже немає, є тільки стіни, а двері передають одне одному. Баби скаржились, а їм знаєш що сказали? Лагодити не будуть, скоро наступ, все це не буде потрібне», – казала вона Алевтині після одного такого дня.
Зазвичай перетин блокпостів тривав понад одинадцять годин. Востаннє Клубніка Андріївна поїхала до України 16 січня 2019 року. Як завжди, вона встала о 4 ранку, щоби приблизно о п’ятій уже бути на блокпості. Як завжди пережила стрес, поки бойовики перевіряли паспорт. В автобусі, який віз пенсіонерів на український блокпост, їй стало зле, викликали швидку. Після приїзду медиків у Клубніки Андріївни вже не було пульсу. Минуло шість годин після того, як вона вийшла з дому. До українського пункту так і не доїхала.
Чому люди помирають
За даними благодійного фонду «Право на захист» щодня (примiтка: з кінця березня Україна закрила пункти пропуску на лінії розмежування через карантин) лінію розмежування проходять до 50 тисяч людей. Майже дві третини – люди віком від 60 років. Це ті, хто отримує пенсію та інші соціальні виплати від держави. Якщо вони не будуть постійно «відмічатися», ці виплати скасують. Пенсіонери зазвичай не від’їжджають від пункту пропуску далі, ніж на кількадесят кілометрів – добираються до найближчих містечок, де можна вирішити всі паперові справи та зняти гроші в банкоматі, і повертаються назад.
«Люди з неконтрольованих територій прибувають до КПВВ якомога раніше і можуть займати чергу навіть о 3 ночі. Роблять це для того, щоб опинитися на підконтрольній території якомога швидше і зробити всі свої справи в цей же день. Якщо вони не встигають, їм треба десь ночувати, шукати житло, потім шукати, як дістатися додому», – пояснює Забороні правозахисник Левон Азізян.
Якщо в Донецькій області чотири пункти пропуску, то в Луганській – лише один, і то пішохідний. Він розташований у містечку Станиця Луганська, влітку 2019 року тут у чергах щодня втрачали свідомість понад 80 людей. Для того, аби дістатися до пункту, їм потрібно було йти через пошкоджений вибухом міст. У спеку для людей літнього віку це важка прогулянка. У листопаді 2019 року міст відновили, тому ситуація дещо покращилась, але ця ділянка досі залишається пішохідною.
Левон Азізян моніторить ситуацію на цьому пункті пропуску вже кілька років. За його даними і даними Міністерства з питань тимчасово окупованих територій, за останній рік під час спроби перетину лінії зіткнення померли 40 людей, включно з Клубнікою Андріївною. Більшості було від 60 до 89 років.
«Такі випадки навіть не завжди фіксують, – пояснює Левон. – Люди часто непритомніють, але це і зрозуміло: вони не їдять протягом доби, не п’ють воду, не можуть скористатися вбиральнею». Пункти пропуску не обладнані належним чином. Наприклад, у Станиці Луганській Міжнародний комітет Червоного Хреста встановив біотуалети, але їх рідко очищують, тому користуватися ними важко.
Донедавна на КПВВ не було державного медичного пункту, всі медики були з гуманітарних міжнародних організацій. «З неконтрольованої сторони є волонтери місцевої організації Червоного Хреста (це єдина міжнародна організація, яка працює на непідконтрольній території). З цього боку [підконтрольного Україні] теж є Червоний Хрест і словацька організація. Вони перші, хто може надати медичну допомогу», – говорить Левон. Але такі волонтери можуть надавати тільки первинну допомогу, а цього часто недостатньо. «Волонтери – не професійні медики. Вони проходили курси надання першої невідкладної допомоги і можуть її надати, якщо людині під час переходу стало погано. Це не замінює медичної допомоги, але дає можливість підтримати життя людини, поки приїде швидка», – пояснює Забороні речник Міжнародного товариства Червоного Хреста Олександр Власенко.
Деякі організації завершили свою місію на пунктах пропуску, наприклад, «Лікарі без кордонів». Представник омбудсмена з прав людини в Донецькій і Луганській областях Павло Лисянський пояснював, чому це проблема: якщо і решта організацій поїдуть з України, то люди залишаться без медичної допомоги взагалі, оскільки державних пунктів немає. Чиновники відповідали, що відправити людину на лінію розмежування, куди може щось «залетіти», не мають права, і ніхто не хоче брати за це відповідальність.
Тільки наприкінці лютого 2020 року на пунктах пропуску в Донецькій і Луганській областях почали чергувати автомобілі швидкої. На «Станиці Луганській» бригада чергує весь робочий день, а на пунктах у Донецькій області – лише протягом двох годин (з 4 до 6 вечора), коли міжнародна організація, яка надає першу допомогу, припиняє свою роботу.
«За загальним правилом, на виклики бригада під’їжджає лише до пункту пропуску, не заїжджає на його територію та не їде до мосту, а це близько півтора кілометра, – каже Левон Азізян. – Це досить велика відстань, щоб нести когось на ношах, і цей час критичний, якщо людина потребує реанімації».
Як зменшити кількість смертей
Основна проблема смертності на блокпостах – навіть не відсутність медиків, а велике навантаження на пунктах пропуску. «Якби ці люди мали можливість ходити рідше, вони б ходили рідше», – каже Левон Азізян. Він додає, що пенсіонери, які живуть за кордоном, мають можливість отримати пенсію за шість місяців наперед, та не змушені «відмічатися» раз на два місяці. Тобто для тих людей, які проживають на українській, хоч і непідконтрольній території, умови фактично жорсткіші. Тому найперше, що має зробити влада – спростити процедуру отримання пенсії, впевнений Левон Азізян.
З 12 березня, коли в Україні оголосили карантин, пункти пропуску закрили. На час карантину пенсіонери з «ДНР/ЛНР» будуть отримувати пенсії без верифікації – тому що в них просто немає можливості приїхати на підконтрольну Україні територію. Глобально влада не готова змінювати підхід до виплат. У листопаді в парламенті зареєстрували проект, згідно з яким пенсії можна було б отримувати через посередника. Отже, літні люди могли б рідше їздити на пункти пропуску. Але законопроект так і не розглянули.
У таких умовах єдине, що можна зробити – це покращити умови на пунктах пропуску та збільшити їх кількість. Найбільше страждає Луганська область, у якій тільки один пункт, і той пішохідний. Декілька років Україна та сепаратисти не могли домовитися щодо відкриття нових пунктів. Україна хотіла відкрити такий пункт у селищі Золоте, представники «ЛНР» – у місті Щастя. У березні, ще до карантину, сторони таки домовилися, що одночасно відкриють пункти і в Золотому, і в Щасті. Але коли це буде – невідомо.
За рік після смерті Клубніки Андріївни її донька Алевтина Кахідзе почала художній проект «Насіння України». Вона запропонувала всім охочим приносити чи надсилати їй насіння квітів, овочів і фруктів для людей з окупованих територій. Коли Клубніка Андріївна була жива та виїжджала на підконтрольну уряду територію, сусіди часто їй замовляли «дефіцитне насіння», яке з початком окупації було не дістати. Після її смерті таким уже ніхто й не займався: «Ніхто ж не буде везти контрабандою насіння квітів за п’ять гривень», – каже художниця.
Цей проект мав стати спробою відновити втрачений канал зв’язку, який існував між Клубнікою Андріївною й Алевтиною, між людьми з обох сторін лінії розмежування. З настанням весни художниця планувала поїхати «до нуля», передати насіння та обміняти його на ті речі, які просили люди «звідси». Серед таких замовлень – прохання до людини, яка саджатиме якісь із цих квітів, написати звичайний лист про те, як минув день.
