Харківський цирк-театр Грікке або Старий цирк — пам’ятка історії та архітектури місцевого значення. Його побудували на початку XX століття, це був перший кам’яний цирк у місті. У 1975 році він перетворився на репетиційну базу, після набуття незалежності тут запрацювала дитяча циркова студія, а сам цирк став культовим місцем культурних подій. Три роки тому після тривалого конфлікту з Міністерством культури будівлю змусили покинути. На прохання Заборони, Дмитро Кузубов розповідає, як та чому державі став не потрібен Старий цирк.
Цирк Грікке міститься неподалік від Південного вокзалу на колись Жандармській площі, нині — майдані Національної Гвардії. Навпроти — пункт прийому макулатури і металу, поруч — СТО, що пропонує відрегулювати розвал-сходження, зачинене кафе «Магнолія» із вицвілою неоновою вивіскою, порослими диким виноградом стінами і зламаною парасолькою. Лише величезний купол, що визирає з-за забору, та намальований на закритих залізних ґратах лев свідчать про те, що тут колись працював цирк.
На будівлі суворий радянський напис: «Держцирк». Коридор оббитий пластиком, на стелі верхнього фойє — офісні лампи та кілька старих застиглих плям, під ногами — обшарпаний паркет. Поруч, під тим самим величезним куполом, — амфітеатр та манеж із понад столітньою історією. Втім, наразі в цирку немає світла, тому роздивитися їх можна лише на чорно-білих фото на стінах фойє.
Чотири роки тому, у квітні 2016-го, в Старому цирку виступав «Хор Одиноких Сердец Сержанта Пеппера» — харківський колектив, що переспівує композиції інших виконавців і часто бере участь у великих міських подіях на кшталт Дня музики.
«Нас привабила гарна природна акустика і специфічна атмосфера, небанальний простір «із історією», — згадує керівниця хору Анна Мінакова. — Цирк був уже в жалюгідному стані, але в цьому розвалі був свій шарм. Потріскана ліпнина, дірявий купол — все це спонукало фантазувати про минулий шик. Під час концерту пішов дощ, у застарілому куполі були діри, тому краплі іноді долітали до нас і падали на червону килимову арену».
Торік дах відремонтували, і він більше не тече, стверджують у цирку. Втім, останні два роки тут більше немає й культурних подій. У 2015-му між двома державними підприємствами — дитячою студією у складі Української творчої дирекції з підготовки циркових атракціонів та номерів, яка працювала у будівлі, та Державною цирковою компанією розпочався конфлікт через реорганізацію дирекції. Внаслідок цього студія врешті опинилася без даху над головою.
«Відтоді це перетворилося, як у нас діти кажуть, на «жесть», — стверджує колишній заступник генерального директора Дирекції Дмитро Лико. — Ми отримували зарплату і жодної копійки на оплату комуналки. За електроенергію, воду, каналізацію ми платили тільки своїми грошима, які самі ж заробляли. Державне підприємство [цирк] утримували за свій рахунок».
Цирк та історія
До початку XX століття всі цирки в Харкові були дерев’яними. Лише в 1905 році купець другої гільдії, німець за походженням, Генріх Грікке побудував перший в місті кам’яний стаціонарний цирк-театр. На той час будівля була надсучасною, там вже була електрика, а зал трансформувався з театрального в цирковий і навпаки.
«Грікке не мав жодного стосунку до мистецтва, він займався квітковими оранжереями і магазинами, — розповідає режисер-інспектор манежу Юрій Соболєв. — Для нього це був бізнес, а для реклами була поширена легенда, що він нібито закохався в гастролюючу в Харкові циркову наїзницю. І як весільний подарунок протягом року побудував цю будівлю».
Спочатку цирк Грікке працював переважно як музичний театр. У 1931 році цирк увійшов до складу Головного управління цирків. Тоді його очолив Фред Яшинов. Молодий і амбітний керівник добудував до будівлі стайні і приміщення для утримання хижаків, переробив манеж і став працювати над створенням власних циркових номерів.
«У Фреда були амбіції не просто прокатувати номери, а ще й створювати їх, — пояснює Соболєв. — Тоді, у роки індустріалізації, конструктивізму і грандіозних будівництв, була мода на технічні номери. На манеж виходили акробати та жонглери в робочих спецівках і костюмах того часу».
Війна внесла в роботу харківського цирку свої корективи. Більшість артистів пішли на фронт, а цирк вивезли до Сталінграда. Потім Яшинова евакуювали звідти в Чкалов (нинішній Оренбург).
Після визволення Харкова від нацистів у 1943 році Яшинова за запитом обкому партії повернули з евакуації. Поряд із кінотеатрами «Боммер» і «Ампір» цирк Грікке був з-поміж перших культурно-видовищних закладів, що почали працювати в звільненому місті.
«Після війни Харків знову став кузнею нових атракціонів і номерів, — розповідає Юрій Соболєв. — Тут створили, зокрема, атракціон «Гімалайські ведмеді-акробати» Луїджі Безано, «атракціон ілюзіону» Фурманова, естрадно-цирковий атракціон під циганським шатром. У 1956 році у харківському цирку випустили перший національний український цирковий колектив. А на початку 60-х Фред Дмитрович [Яшинов] побудував перший гуртожиток або готель для артистів. Ані в Києві, ані в Москві тоді такого ще не було».
У середині 1960-х старі цирки перестали відповідати духу часу. Почався бум на будівництво нових циркових стаціонарів. У радянських містах з’явилися типові будівлі цирків — і в Харкові також. У 1975-му в будівлі Старого цирку розташувалася філія Всесоюзної дирекції з підготовки циркових програм, атракціонів та номерів. Простіше кажучи, він став репетиційною базою.
У 1993 році замість дирекції створили нове державне підприємство «Українська творча дирекція з підготовки циркових атракціонів та номерів».
Цирк та студія
У 1998 році на базі цієї дирекції заснували дитячо-юнацьку студію циркового мистецтва «Старий цирк». Ідея належала Юрію Соболєву, який працює в Старому цирку з 1975 року.
«На перший набір ми ледве-ледве набрали 20 осіб, — згадує Соболєв. — Майже всі наші перші випускники стали професійними цирковими артистами».
Із 2003-го і дотепер студію очолює Світлана Момот. У 2005-му туди тренером прийшов Дмитро Лико, який згодом став заступником очільника дирекції.
«Коли студія щойно відкрилася, була стагнація всього, що відбувалося в нашій країні, — каже Дмитро Лико. — Дуже слабко ставилися номера, у артистів не було роботи. Але вже у 2005–2006 роках ми досягли того, що в нас було близько 100 дітей. Ми не давали оголошень про набір у студію, але діти йшли до нас завдяки виступам».
Студія завжди підпорядковувалася Міністерству культури України. У 2009-му у зв’язку з розвитком студії її керівники звернулися до Мінкульту, щоб стати структурним підрозділом дирекції. Мінкульт дав добро. Студія успішно розвивалася: якщо у 2011– 2012 вона заробила близько 64 тис. грн, то в 2013–2014 — вже 140,9 тис. грн.
У липні 2013-го Мінкульт видав наказ про реорганізацію Української творчої дирекції, до складу якої входить циркова студія, і приєднав її до Державної циркової компанії України. Саме це, на думку керівництва студії, стало початком кінця.
«Єдину [циркову репетиційну] базу в Україні вирішили передати [Державній] цирковій компанії, — нарікає Лико. — Нібито через те, що у циркової компанії є офіс у Національному цирку України в Києві, є артисти, але немає репетиційної бази».
У 2015-му співробітників студії черговим наказом перевели в Державну циркову компанію. Відтоді вони де-юре працювали в Києві, при цьому продовжували ходити на роботу в Харкові. Дмитро Лико стверджує, що в тому році студія не отримала 290 тис. грн, щоб сплатити комунальні послуги. Першу зиму цирк пережив із частковим опаленням, а потім його зовсім не стало. Пізніше, коли відключили електрику, за свій рахунок купили дизельну електростанцію. Тренування в цей період все одно тривали.
«Ми почали писати листи до Києва. Писали [заступнику міністра культури Ростиславу] Карандєєву, щоб він розібрався в ситуації із загубленими коштами, що Мінкульт не перерахував. Карандєєв сказав, щоб студія привела свої документи в правове поле. Але студія проходила в статуті підприємства, відраховувала гроші в бюджет і в Міністерство культури, це було в доході», — каже Лико.
У травні 2016-го Державна циркова компанія звинуватила керівництво в тому, що у них у касі «виявилося 1,5 млн грн, які не були офіційно заведені на рахунок», а також у незаконній виплаті зарплати в 1,3 млн грн.«За рішенням суду підприємство має сплатити штраф у розмірі 5 млн грн, — заявив тоді в.о. гендиректора Державної циркової компанії Сергій Дідик. — Однак безпосередньо студію циркового мистецтва ніхто не закривав, бо вона і не відкривалася. Офіційно її не існує. Як вихід, я пропонував Дмитру Лико оформити студію в Новобаварському районі Харкова і займатися в орендованому приміщенні. До того ж у Харкові працюють 12 циркових студій, в яких можуть займатися діти».
За словами Дмитра Лико, ніяких мільйонів у їхніх сейфах не було, а пропозиція оформити приміщення під студію в Новобаварському районі міста, на його думку, суперечить логіці.
Цирк, ДАУ та культура
Із 2008 по 2011 рік в Харкові знімали скандальний кінодовгобуд Іллі Хржановського «Дау». Основні зйомки відбувалися в спеціально побудованому на вулиці Динамівській павільйоні — прообразі секретного московського НДІ. Втім, кіношники також задіяли міський простір і характерні локації. Зокрема Старий цирк, який хоча і був побудований до 1917 року, викликав асоціації зі сталінською добою.
Для більшого занурення в радянські часи знімальна група відновила частину інтер’єру цирку за фотографіями того часу — зокрема дерев’яні сидіння в амфітеатрі. А потім ще й штучно зістарила їх.
Дмитро Лико стверджує, що в цирку кіношники відчували себе, як вдома, і навіть іноді блокували репетиції. А ще, запевняє він, так до кінця і не розрахувалися за оренду.
«Щоранку у нас було, як у джунглях, — згадує Лико. — Вони залітали: «Так, сьогодні ми будемо ось це знімати». Я кажу: «Хлопці, зачекайте, у нас номери з тваринами стоять, студія займається. Ми не можемо замок повісити». А вони кажуть: «Ми вам грошей дамо».
У 2011-му, невдовзі після закінчення зйомок, у Старому цирку також почали відбуватися фестивалі та інші події.
Перший івент — фестиваль екологічної урбаністики «Акумулятор» — відбувся в Старому цирку в серпні 2011-го. Захід організовував письменник і музикант Сергій Жадан. Будівлю цирку Грікке обрали, бо вона «тривалий час стоїть без ремонту й доволі точно характеризує стан старого Харкова — напівзруйнованого, позбавленого підтримки та повноцінного функціонування».
Поки конфлікт студії і Державної циркової компанії набирав обертів, Старий цирк продовжувати хостити у себе культурні заходи. З 2015 по 2016 рік тут відбувалися важливі для міста вистави та фестивалі, екскурсії.
Івент-агентство QTINI crew, яке організовувало події в незвичних локаціях, влаштувало в Старому цирку вечірку за участю повітряних гімнастів і литовської групи Beissoul & Einius. Згодом один із учасників QTINI crew Сергій Пілюгін ревіталізував колишній паротягобудівний завод та відкрив там арт-простір «Механіка». Нині це один із провідних концертних майданчиків міста.
Оксана Сигарева поставила в цирку перформанс-спектакль Dance field/FEELING. Під час вистави на манеж із купола капала вода, тож вона вирішила проводити Старим цирком екскурсії, щоб привернути увагу до будівлі та допомогти дитячій студії заробити на сплату комунальних послуг. Згодом завдяки її акції «Харків, зігріємо Старий цирк!» студії допомогли зібрати гроші на нову опалювальну систему.
Аліна Ханбабаєва, яка під час «Акумулятора» виступала у складі Creamwave, разом із командою влаштувала у цирку та поблизу фестиваль «День однієї вулиці». Незабаром вони із Оксаною організували в цирку перший фестиваль соціальних інновацій і нової музики Plan B. Сьогодні це знакова імпреза для Харкова і сходу України. Сюди приїжджають спікери та музиканти не тільки з України, а й з різних країн світу від Сполучених Штатів до Малі.
Отже, Старий цирк відігравав надзвичайно важливу роль у культурному житті Харкова.
Цирк та рейдерське захоплення
22 червня 2017-го батьки вихованців дитячої студії заявили про спробу рейдерського захоплення Старого цирку. У будівлю увійшло троє членів ліквідаційної комісії в супроводі людей у камуфляжі.
«Ці люди представилися як громадська організація ветеранів АТО, жодних посвідчень при цьому не показували, — згадує Світлана Момот. — Але коли ми звернулися до цієї організації, вони від тих людей відхрестилися. Ми досі не знаємо, хто це був. У процесі постраждала одна наша мама, справа до суду дійшла, вони приїжджали — вибачалися».
26 червня керівниця студії заявила, що оголошує голодування доти, доки зі співробітниками не укладуть колективний трудовий договір і не звільнять голову Державної циркової компанії.
Наступного дня тодішня заступниця міністра культури Тамара Мазур заявила, що «ніякого рейдерського захоплення [будівлі] немає, […] змінюється лише її балансоутримувач». За її словами, попереднє керівництво «щосили намагались довести цю організацію до банкрутства, штучно створивши борги, і тим самим реалізувати це майно як податкову заставу і придбати його за безцінь у свою власність».
Тим часом студія продовжувала приносити прибуток. У другому кварталі 2017-го, в розпал «війни» з Мінкультом, вона заробила майже 23 тис. грн. Однак взимку Мінкульт в особі Державної циркової компанії звільнив Лико і Момот зі своїх посад. Офіційно — у зв’язку зі скороченням штату, за версією самих звільнених — «щоб не кортіло захищати студію». Незабаром дітей перестали пускати в будівлю.
«У 2015-му наші діти брали участь у дитячому цирковому Євробаченні [Магічне циркове шоу «Євробачення» — конкурс циркового мистецтва для дітей від 9 до 14 — прим. Заборони] в Женеві, — розповідає Момот. — В Америці шоу Little Big Shots вийшло в березні 2018-го, коли нас вже не було в цирку. І ми набрали за п’ять днів 10 млн переглядів, а за два тижні — 28 млн. Я побувала з дітьми в Лос-Анджелесі, а мене звільнили за непотрібністю».
«У Законі України «Про культуру» сказано: «Забороняється виселення закладів культури (театрів, філармоній […] центрів дозвілля дітей та юнацтва, клубних закладів тощо) з приміщень без надання їм рівноцінного приміщення», — продовжує Лико. — Міністерство культури України в особі чиновників, а також їхня компанія безпосередньо порушили закон про культуру».
Заборона звернулася з офіційним запитом до Міністерства культури та наразі чекає відповіді.
Ще в 2015-му році керівництво студії подало на Мінкульт про порушення прав дітей в Окружний адміністративний суд Києва. Судовий процес затягнувся до лютого 2018-го і закінчився перемогою Мінкультури.
«Нам потрібно було подати до суду про порушення Закону України «Про культуру», — нарікає Момот. — У тому, що дітей виставили на вулицю, закрили студію, а керівників звільнили, суд не угледів порушення прав дітей. Ми не дали закрити будинок, і почалося відкрите протистояння. Спочатку були перевірки, штрафні санкції, щоб довести підприємство до банкрутства задля подальшого продажу будівлі. Але потім через ці ж штрафних санкції вони нічого не могли робити з продажем будівлі. Люди, які цим займалися, самі собі шкодили».
У листопаді 2017-го хтось виніс із будівлі Старого цирку мініелектростанцію і продав на металобрухт. Наприкінці 2018-го Юрій Соболєв провів останню на сьогодні екскурсію територією цирку Грікке.
Цирк і держава
Після того як студія залишилася без даху над головою, батьки і керівництво почали шукати для дітей новий притулок.
Нині студія орендує приміщення в Харківському коледжі Державного університету телекомунікацій та сцену в Центрі культури Київського району міста. Світлана Момот, як і раніше, керує студією, а Дмитро Лико влаштувався на роботу в Центр культури завідувачем відділу дозвілля.
У Старому цирку зараз немає жодних ознак життя, крім охоронця на прохідній. У будівлі відключена електрика. Юрій Соболєв запевняє, що наразі цирк закритий на карантин.
«[Відтоді як виїхала дитяча студія], тут відбувається те саме, — стверджує Соболєв. — Ми надаємо репетиційну базу нашим українським артистам. Приймаємо недержавні комерційні номери. Зараз ми закриті на карантин, як і інші цирки України».
Він запевняє, що нині Старий цирк готується до капітального ремонту, а торік у будівлі відремонтували дах і навіть «в зливу на манеж крапля не впаде».
«Зараз займаємося відновленням [цирку], — зазначає Соболєв. — Будівля є пам’яткою історії та архітектури, тому ми маємо утримувати її в тому вигляді, в якому вона була побудована. Цирк взимку не опалюється. Плануємо зробити сучасну котельню. Тільки після цього можна взятися за «косметику»: замінити рами, навести лад у нижньому фойє, трохи ліпнину відновити. Все це буде, але за наявності грошей. А кошти — це Міністерство культури, наша компанія, яка, звісно, зацікавлена, щоб ця будівля була збережена, працювала і приносила прибуток».
Тим часом керівники дитячої студії впевнені, що «реконструкцією в цирку прикриваються». Наразі вони готують листа до Уповноваженого Президента України з прав дитини щодо своєї справи.
Юрій Соболєв багато років колекціонує предмети, пов’язані з історією Старого цирку, й навіть створив його віртуальний музей. На сторінці проєкту в Facebook зазначається, що його мета — «привернути увагу до можливостей ревіталізації Старого цирку як багатопрофільного культурного об’єкта».
Утім, культурних подій в цирку Грікке давно не відбувається. Хоча вже сьогодні він — зі своєю багатою історією та небанальним простором — міг би відігравати важливу роль у культурному житті міста.
«На мій погляд, Старий цирк — це гарна локація для культурних івентів, — запевняє Аліна Ханбабаєва, яка організовувала в цирку фестивалі Plan B та «День однієї вулиці». — Там все погано з ремонтом, із туалетом, із опаленням. Але мені здається, що для сучасних івентів це ті проблеми, що можна пофіксити. А при системному підході та підтримці з боку держави — й комплексно виправляти. Не просто привести вбиральні й у дворі поставити, або встановити теплові «гармати» і гріти приміщення, а зробити опалення, полагодити каналізацію, все відмити та привести до ладу».
