Увага! У цьому матеріалі використовуються зображення насильства. Якщо для вас це неприйнятно, подивіться інші наші сторіз. Наприклад, про екологічну катастрофа на Камчатці
Ось так усе починалося.
Це Дар’а — стародавнє місто на південному заході Сирії неподалік від кордону з Йорданією. Навесні 2011 року в його старій частині, у мечеті Омарі, спалахнуло повстання проти режиму президента Башара аль-Асада.
Пізніше це назвали «Арабською весною», оскільки одразу кілька арабських республік в один період повстали проти авторитарних режимів. Протести швидко переросли у воєнізоване протистояння.
Приводом для протестів стало те, що служба безпеки Сирії затримала підлітків, які розписували стіни антиурядовими гаслами. Під час допитів підлітків піддали жорстокому поводженню й катуванням.
Ніхто не очікував, що все обернеться саме так — що Асад піде проти свого народу. Але у 2012 році в Сирії почали з’являтися різні опозиційні збройні угруповання. Вони стали захоплювати території.
Спочатку бойові дії велися між урядовою армією і формуваннями «Вільної сирійської армії». Однак згодом у лавах опозиції стався розкол — першими з її складу вийшли курдські організації, що сформували на території Сирійського Курдистану власні органи влади, а у 2013 році найбільш радикальні ісламістські угруповання утворили «Ісламський фронт».
Основними учасниками конфлікту стали, з одного боку, збройні формування на стороні президента, «помірна» опозиція (Вільна сирійська армія, арабські сунітські племінні формування), курдські регіоналісти (Загони народної самооборони, Сирійські демократичні сили), а також ісламістські і джихадистські терористичні угруповання («Ісламська держава», Фронт ан-Нусра).
Сторони конфлікту отримували військову допомогу від інших держав: підтримку урядовим силам надавали Росія й Іран, а опозиційні угруповання отримували допомогу від західних держав, Туреччини та країн Перської затоки.
До зовнішніх чинників громадянської війни низка джерел відносить боротьбу постачальників природного газу за можливість прокласти через територію Сирії трубопровід для постачі на європейський ринок.
А в розслідуванні кореспондентів The Wall Street Journal Нур Малас і Керол Лі вказувалося, що адміністрація президента Барака Обами вже кілька років шукала в країні союзників для повалення Башара Асада.
На початку 2014-го більшу частину територій Сирії захопило терористичне угруповання «Ісламська держава». Вона об’єднала кілька розрізнених угруповань, що складалися в тому числі і з вихідців із пострадянських країн. Це були сотні уродженців Північного Кавказу, Росії, Центральної Азії й навіть України.
Незабаром ІДІЛ захопив майже половину території Іраку, що дало змогу лідеру організації Абу Бакру аль-Багдаді в червні 2014-го оголосити в мечеті Мосула Халіфат.
ІДІЛ визнаний терористичною організацією в більшості країн світу. Найбільшого впливу вона досягла після проголошення Халіфату — теократичної держави з жорсткими, радикальними релігійними законами й нормами.
Ідею Халіфату підтримали мусульмани з усього світу. Вони вирушили до Сирії, щоби примкнути до ІДІЛ. «Найбільша кількість іноземних бійців ІДІЛ із Латинської Америки — це Тринідад. Дуже велика кількість бійців ІДІЛ із Мальдів», — розповідає наукова співробітниця програми з міжнародної безпеки центру Девіс Віра Миронова.
На підконтрольних ІДІЛ територіях проживало до 10 мільйонів осіб. Звичайною практикою там стали масові страти й тортури — через релігію, сексуальну орієнтацію і просто як залякування. Тільки за 2015 рік терористи публічно стратили близько 5 тисяч осіб. Страти вони знімали на відео і викладали в мережу.
Більшість держав вплуталися в сирійський конфлікт тільки після того, як усвідомили реальну загрозу ІДІЛ.
«Весь цей великий список країн (тою чи іншою мірою в конфлікті взяло участь понад 17 країн) — вони увійшли [в Сирію] тільки як антиіділівська коаліція. Коли вже стало зрозуміло навіть Австралії, що повз них не пройде, їх теж забризкає», — розповідає Миронова.
До 2015 року під час війни в Сирії загинуло приблизно 220 тисяч осіб, а сам конфлікт став причиною найбільшої міграційної кризи в Європі. Війна змусила 6,6 мільйона осіб тікати із Сирії та Іраку в різні країни світу. Ще близько 1,5 мільйона людей перебувають у таборах біженців.
В 2017-м в результате международной военной кампании ИГИЛ потерял большую часть захваченных территорий, в том числе иракский Мосул и сирийскую столицу Ракку. А в 2019-м в Сирии был убит ее лидер Абу Бакр аль-Багдади.
Остатки сил ИГ в последнее время избегают открытых вооружённых столкновений и делают ставку на методы партизанской войны. По состоянию на весну 2020 года остатки ИГИЛ контролировали меньше 2% территории страны.
Тем не менее, вооруженный конфликт в Сирии продолжается. Территория страны поделена на анклавы, подконтрольные различным военизированным группировкам.
Несмотря на гуманитарный кризис, санкции, невероятный урон экономике и инфраструктуре и продолжающиеся военные конфликты, президент Башар аль-Асад по-прежнему находится у власти.