Молодий діджей втратив роботу через карантин. Заборона показує, як неформально зайнята молодь стала безробітною і чому їй ніхто не допоможе

Винаймав квартиру

Подорожував

За освітою Ілля перекладач, але у свої 23 роки вже встиг попрацювати в різних сферах.

Ілля писав на замовлення есе англійською мовою для студентів, займався різними проектами у сфері культури й навіть викладав англійську в Китаї.

Після повернення з Китаю Ілля заробляв організацією заходів, але водночас шукав більш стабільну роботу.

Ілля успішно пройшов стажування в туристичній компанії на посаду гіда для іноземних груп у Чорнобильській зоні відчуження.

Туроператор запропонував Іллі зарплатню 1000 доларів, включно з чайовими. Це його цілком задовільнило.

Оскільки стажування не оплачувалося, Ілля кілька місяців жив на заощадження і підпрацьовував діджеєм у київських клубах.

Взимку вдавалося заробити 8 — 9 тисяч гривень на місяць. Це дозволяло винаймати квартиру спільно із сестрою й покривати базові потреби.

Перед виходом Іллі на роботу гідом Україна оголосила карантин через коронавірус і закрила в’їзд для іноземців — попит на тури в Чорнобиль зник. Вечірки в клубах теж припинилися.

— У березні я втратив роботу через коронавірус, втратив можливість платити за свою квартиру. Мені довелося з’їхати.

У реаліях українського ринку праці Іллю можна зарахувати до класу прекаріїв — неформально зайнятих людей, працевлаштованих без будь-яких контрактів і соціальних гарантій зі сторони працедавця.

За даними Держстату на березень 2020 року, майже 3,5 млн людей в Україні вважаються неформально зайнятими. Приблизно 21% від усього зайнятого населення у віці 15 — 70 років.

Ми запитали, як карантин впливає на таких людей, у професорки Київської школи економіки Ольги Купець.

«У ситуації кризи в Україні, як і в інших країнах, насамперед страждають працівники без формальних трудових стосунків. Якщо діяльність, якою вони заробляли до пандемії, потрапляє під дію карантину (туризм, готельно-ресторанний бізнес, розваги, торгівля товарами першої необхідності), часто вони стають безробітними».

Ольга Купець зазначає, що неформальна зайнятість для української молоді часто є свідомим вибором, а не відсутністю можливостей для офіційного працевлаштування.

Молоді люди бачать переваги в автономії і гнучкості робочого графіка. А також у більшому заробітку (адже вони не платять податків).

Однак саме тому їм не варто сподіватися на допомогу держави у випадку форс-мажору на кшталт карантину. Навіть якщо ресурси на таку допомогу з’являться, вони будуть спрямовані насамперед на підтримку людей, які працювали формально й мають страховий стаж.

Ілля це розуміє й на допомогу держави не претендує.

— Я особисто для себе не розраховую на жодну допомогу від держави безпосередньо. Можливо, ця допомога може з’явитися як певна стабілізація всієї системи, збереження більш-менш балансу, у якому люди зможуть повернутися до своїх робіт.

Перед карантином батько Іллі був у друзів в Іспанії. Коли дізнався, що син втратив роботу й більше не може оплачувати помешкання, покликав його перечекати карантин разом.

На вулицях порожньо. Людей можна зустріти хіба що в супермаркеті, де Ілля з батьком купують продукти. На їжу витрачають приблизно 35 євро на тиждень.

Станом на початок травня 2020 року в Україні побільшало безробітних на 1 – 1,3 млн. Тепер офіційно такими є 2,5 – 2,8 млн українців. За оцінками Торгівельно-промислової палати, це найвищий рівень безробіття за 15 років.

Фото взяті з соціальних мереж Іллі Новікова.