Світова криза, пов'язана з пандемією COVID-19, актуалізувала питання гендерної ідентичності та призвела до так званої кризи маскулінності. Як саме?

Заборона розповідає, як патріархальні норми впливають на сучасних українців.

Кризою маскулінності називають періоди, коли стереотипні уявлення про чоловічу мужність і поведінку не відповідають викликам сучасності.

Зараз триває не перша криза маскулінності в незалежній Україні. Перша відбулася в кінці 1980-х — на початку 1990-х, коли через розпад СРСР змінилася парадигма чоловічої ідентичності.

"Упродовж радянської історії реалізація чоловіка базувалась у контексті відносин з державою. Бо інших способів реалізувати себе не було. Передусім йшлося про ударну працю, про реалізацію в традиційно маскулінних сферах — наприклад, в оборонній промисловості чи у військовій сфері", — розповідає докторка соціологічних наук та дослідниця гендерних питань Олена Стрельник.

Після розпаду СРСР ситуація радикально змінилася, бо час героїчної праці і тісних відносин із державою закінчився.

Почалась епоха капіталістичної маскулінності.

Чоловіки вперше зіткнулися з проблемою, що їм потрібно реалізовуватися в інший спосіб і в інших сферах. Передусім у контексті матеріального успіху.

Пандемія COVID-19 та пов’язаний з нею карантин призвели до зміни соціально економічних умов у суспільстві, що спричинило загострення питання становища чоловіка.

А неможливість відповідати нормам гегемонної маскулінності здебільшого підштовхує чоловіків до застосування деструктивних практик виходу з кризи, як-от алкоголізм, вживання наркотиків, агресивна поведінка.

Під час пандемії коронавірусу загострилася проблема домашнього насильства щодо жінок та зросла кількість чоловічих суїцидів по всьому світу.

Гештальт-терапевт Павло Чабан пов’язує прояви агресії та насильства серед чоловіків із компенсацією страхів та почуттям невпевненості: "...не стикатися зі своєю внутрішньою невпевненістю, ранимістю, зі своїми тривогами, страхом не забезпечити сім'ю".

А гендерна експертка та професорка Національного університету "Києво-Могилянська академія" Тамара Марценюк пояснює, що спалахи самогубств притаманні перехідним періодам та епохам соціальних змін, коли колишні норми вже не працюють, а нові ще не сформувались.

До деструктивної поведінки українських чоловіків підштовхує і загальна неготовність суспільства сприймати маскулінність у контексті права чоловіків на вираження емоцій.

Молодь меншою мірою орієнтується на традиційні уявлення про те, що означає бути справжнім чоловіком і справжньою жінкою, ніж представники попередніх поколінь. Світ стає чутливішим до питань щастя, справедливості, ненасильства.

У цьому процесі люди розуміють, що стандартні гендерні ролі та їх наслідування можуть зашкодити їм самим.

Рушійною силою усвідомлення цих змін є не лише молодь як така, а й освічені жителі великих міст. У мегаполісах вплив традиційного виховання значно менший, а суспільні зміни відбуваються швидше.

Але, як зазначають експерти, все-таки ці зміни відбуваються дуже повільно, що впливає на громадське здоров’я та тривалість життя чоловіків.

Гегемонна маскулінність обертається навколо того, що справжній чоловік має нехтувати ризиками. А від такої поведінки до невміння оцінити реальну небезпеку — один крок.

У середньому тривалість життя чоловіків в Україні на десять років менша, ніж у жінок.

Позитивні зміни і відхід від вектора гегемонної маскулінності Олена Стрельник і Тамара Марценюк вбачають у дедалі більшому бажанні чоловіків бути залученими до відповідального батьківства.

Тобто, не просто бути гаманцем для своєї дитини, а бачити, як вона росте, і бути максимально залученим у цей процес.

Так само в останні роки почали реалізовуватись освітні проєкти, пов’язані з соціально-емоційним навчанням, де діти набувають навичок спілкування, дискусії, медіації, розв'язання конфліктів, діалогу.

Проте ці непоєднувані очікування теж посилюють кризу маскулінності. З одного боку — успішний годувальник, з іншого — залучений тато, який розділяє хатню роботу і займає активну громадянську позицію.

На все це в українських чоловіків банально бракує часу та ресурсів.

Хоча для чоловіків відстоювання прав, не пов’язаних із поняттями гегемонної маскулінності, не є статусним. І вони частіше наражаються на неадекватну реакцію з боку інших чоловіків.

Утім, за права борються саме через те, що більша частина суспільства до чогось не готова.