Роман Степанович Іван Чернічкін
Фото: Aris Messinis / AFP via Getty Images
БЕЗПЕКА
Чорний сад. Заборона розповідає історію конфлікту й перемир’я в Нагірному Карабасі.
17 Листопада 2020
Фото: Alexander Nemenov/AFP via Getty Images
Починаючи з 10 листопада Вірменію охопили масові протести, російські війська розгортають миротворчий контингент у 2000 осіб, а уряд опинився на межі відставки.
Пізно ввечері 9-го листопада лідери Вірменії, Азербайджану та Росії повідомили, що дійшли згоди про припинення вогню на території невизнаної Нагірно-Карабахської республіки після 45 днів запеклих боїв і обстрілів.
Фото: Alexander Nemenov/AFP via Getty Images
Розібратися, хто з ким воював і навіщо, може бути нелегко. Важливо розуміти передісторію конфлікту, якому виповнюється 30 років.
Фото: Joel Carillet/Getty Images
Справа в тому, що жителі історичного регіону Нагірний Карабах — переважно етнічні вірмени й носії вірменської мови. Сама ж територія є частиною Азербайджану, раніше Азербайджанської РСР.
У 1991 році, після розпаду СРСР, Нагірний Карабах проголосив свою незалежність під ім’ям НКАО (Нагірно-Карабахська автономна область).
Фото: Matthias Schumann/Getty Images
Ідея національної самоідентифікації виникала й раніше. У 1988, після загострення етнічного конфлікту й низки погромів проти вірмен, було введено режим НС і залучені частини радянської армії. Лідери Карабаху зверталися до керівництва партії з проханням про перехід до складу Вірменської РСР. Ані в Москві, ані в Баку ця ідея підтримки не знайшла.
Фото: Reza / Getty Images
У 1992 після провалених переговорів Баку спробував узяти Нагірний Карабах під свою юрисдикцію в силовий спосіб.
Відео: Mark Arzumanyan / YouTube
У 1994 сторони домовилися про припинення вогню. Конфлікт був заморожений.
Це переросло в трирічну війну між Вірменією й Азербайджаном із залученням важкої артилерії, танків і авіації. Під час війни вірменська армія й загони самооборони захопили території, на які вірменський Карабах спочатку не претендував. Етнічні азербайджанці були змушені тікати з регіону.
Фото: Alexander Nemenov / AFP/Getty Images
Що ж сталося зараз, у 2020, сказати складно. Сторони звинуватили одна одну в поновленні конфлікту і провокації. За даними Міноборони Азербайджану, 27 вересня близько 6:00 збройні сили Вірменії «здійснили масштабні провокації» та піддали інтенсивному обстрілу села і позиції азербайджанської армії. Зі свого боку, прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що азербайджанські військові ініціювали наступ на Нагірний Карабах.
Фото: Arif Hudaverdi Yaman/Anadolu Agency via Getty Images
У Вірменії не було жодних стратегічних цілей з відновлення бойових дій, тож насамперед це може бути пов’язано із ситуацією в Баку.
Фото: Westend61/Getty Images
Азербайджан зараз переживає економічну кризу. За прогнозами МВФ, країна втратить за рік 2,2 % ВВП. Згідно з офіційними даними, лише за 2019 безробіття зросло в 4 рази.
Фото: Arif Hudaverdi Yaman/Anadolu Agency/Getty Images
У Карабахській війні 2020 року Азербайджан мав тактичну і технологічну перевагу: Анкара підтримала Баку безпілотними бойовими дронами та інструкторами. Але про пряме військове втручання мова йти не може, адже Єреван пов’язаний із Росією «Угодою про колективну безпеку».
Відео: Минобороны Азербайджана
Фото: Aziz Karimov/Getty Images
Росія разом із Францією та США залишаються головними учасниками переговорів про врегулювання конфлікту в Карабасі. А оскільки за 25 років ці переговори давно зайшли в глухий кут, основною їхньою метою було збереження конфлікту в замороженому стані. Росія також використовує свою роль для розміщення військ у Вірменії.
Фото: Gokhan Sahin/Getty Images
Поряд із Сирією та Лівією конфлікт у Нагірному Карабасі — це черговий гібридний фронт для Анкари й Москви.
Фото: Delil Souleiman/AFP via Getty Images
На думку розслідувачів Bellingcat і журналістів The Guardian, Туреччина перекинула в Карабах найманців із Сирії та Лівії. Це підтверджує низка опублікованих у мережі допитів захоплених у полон сирійців, а також фото з позицій Азербайджанської армії.
Фото: Azerbaijani Presidency / Handout/Anadolu Agency/Getty Images
Підписання договору про припинення вогню президент Азербайджану Ільхам Алієв назвав переможним.Зі свого боку, прем’єр Вірменії Нікол Пашинян повідомив, що був змушений підписати угоду, і назвав себе відповідальним за поразку Вірменії. Роль посередництва Росії в договорі наразі незрозуміла за винятком відправки ще більшої кількості своїх військових у регіон.
За результатами угоди вірменська сторона зобов’язана повернути Азербайджану сім районів невизнаної Нагірно-Карабахської республіки.
Тепер на Вірменію чекає безпрецедентна міграційна криза. Евакуація вірмен із Нагірного Карабаху вже почалася. Новоспечені мігранти підпалюють власні будинки до приходу азербайджанської армії.
Фото: Tofik Babayev/AFP via Getty Images
Азербайджан домігся å лише повернення контролю над регіоном, але й відновлення наземного сполучення з Нахічеванню. Азербайджанці вважають це своєю перемогою, а звістка про це спричинила масову радість у жителів Баку та інших міст.
У Єревані ж досягнуті домовленості призвели до масових протестів і заворушень: протестувальники увірвалися до парламенту, резиденції прем’єра, а також побили представника правлячого блоку «Мій крок» Арарата Мірзояна.
ALEXANDER NEMENOV/AFP via Getty Images
Внутрішньополітична криза, що розпочалася у Вірменії, відіграватиме основну роль у збереженні миру в регіоні і виконанні вимог угоди, підписаної 10 листопада.