Фото: Євген Нікіфоров

Оксана Семенік

Місто в селі.

Візуальна історія Заборони про експеримент Радянського Союзу, який так і не вдався

12 Березня 2021

У 60–70-х у Радянському Союзі з’явились експериментально-показові села. Їхня інфраструктура більше нагадувала міську: багатоповерхівки, клуби, модерністична архітектура та навіть аеропорти. В Україні таких сіл було пів сотні.

Фото: Євген Нікіфоров

Будівництво експериментальних сіл було частиною політики укрупнення та мало показати, що села можуть перетворюватися на міста. У більшість із них возили делегації. Зараз деякі з них зникли, з інших молодь виїздить у міста.

Фото: Євген Нікіфоров

Спеціально для Заборони журналістка Оксана Семенік розповідає, як і коли їх будували та як утопічні експериментальні села живуть зараз.

У післявоєнний період населення села відчутно зменшилося через втрати на війни, а голод змушував шукати кращого життя в містах, де була робота. Тільки за 1960–1964 роки з українського села виїхали майже 7 мільйонів людей.

Відео: Youtube / UATV Channel

У другій половині 50-х села поділили на два класи: перспективні та неперспективні. Перспективними були ті, де жили щонайменше 1-1,5 тисячі людей. Політика укрупнення передбачала переселення людей із хуторів у більші села або об’єднання декількох сіл в одне.

Фото: Євген Нікіфоров

Цей процес часто був насильницьким або вимушеним: викорчовували сади, обрізали маршрути транспорту, закривали школи, клуби, бібліотеки. Внаслідок укрупнення в 1960-х із 58,5 тисяч хуторів в Україні залишилось 8,4 тисячі.

Фото: Євген Нікіфоров

«Перспективні» села мали комплексно забудовувати типовими проєктами. Наприклад, на місці колишніх хуторів будували виробництва піску чи бетону. На роботу на підприємства, до колгоспів або ферм запрошували спеціалістів з інших сіл. Для них будували багатоквартирні будинки.

Фото: Євген Нікіфоров

За десять років на території республіки з’явилося майже пів сотні подібних населених пунктів. У кожній області досі є по одному чи два таких села.

На контрасті з типовим українським селом експериментальна архітектура дійсно вражає модерністськими елементами, розповідає дослідник та фотограф Євген Нікіфоров. Проте варто пам’ятати, що експериментально-показові села не будували з нуля.

Фото: Євген Нікіфоров

«Перебудова стосувалася створення експериментальної інфраструктури — суспільно-торгових центрів, готелів, лазень, спортивних закладів, дитсадків, шкіл та іншого. Загалом на експериментальність у держави не було коштів. Швидше можна говорити про саме гасло експериментальності, за яким ховалися спроби створити ілюзію рівності сільського й міського населення», — розповідає Євген Нікіфоров.

Фото: fb / Євген Нікіфоров

У село Вузлове на Львівщині внаслідок політики укрупнення увійшло шість населених пунктів: Павлів, Станин, Бабичі, Нестаничі, Шийноги, Раковище. А за його розбудову відповідали з десяток архітекторів.

Фото: Євген Нікіфоров

У 70-х там з’явилося кафе, автобусна станція, школа, ліцей, будинок культури, спортивний комплекс, будівля ради, будинок побутового обслуговування населення й чотири мікрорайони.

Основним типом житла був котедж — будинок із квартирами на двох рівнях, мансардний або двоповерховий, із невеликою ділянкою для квітника при кожній квартирі.

Фото: Євген Нікіфоров

Це був не лише архітектурний, а й соціальний експеримент.

Фото: Євген Нікіфоров

«Зазвичай людей, які живуть у цьому модерністичному центрі, залишають без землі, до якої звикли селяни. Тож ті, хто переселявся в ці новобудови, потрапляли в такий собі новітній тип рабства: єдиним шансом на виживання була робота в колгоспі», — каже Євген Нікіфоров.

Фото: Євген Нікіфоров

Фотограф досліджує експериментальні села з 2017 року. Він їздить в експедиції, де знімає сучасне життя цих сіл та вивчає наслідки архітектурного й соціального експерименту. За три роки він відвідав майже 30 сіл.

Фото: Євген Нікіфоров

«Усе, що читаєш про такі села в періодиці — це пропагандистські слогани про село, яке змінює свій зовнішній вигляд, урівняння життя містян і селян, про інфраструктуру, що не поступається міській. Але по факту приїжджаєш — а в половині сіл у цій самій «інфраструктурі» нічого немає й розбиті шибки на центральних вулицях», — розповідає Нікіфоров.

Під час розбудови сіл в інфраструктуру закладали функціональність. Але на практиці це не завжди спрацьовувало. Деякими об’єктами — наприклад, готелями — майже не користувалися.

Фото: Євген Нікіфоров

У готелі могли заселяти делегації або знімальні групи, які приїжджали до села. Але це було тимчасово. А торговельно-побутові центри та будинки побуту в багатьох селах лишалися частково закриті, бо площі були завеликими для села.

Фото: Євген Нікіфоров

Євген Нікіфоров зняв короткометражний фільм про Кодаки — одне з показових сіл. Раніше туди привозили голів інших сіл, делегації з-за кордону. Але в Кодаках це було лише «фасадом»: у магазині делегаціям показували ікру, лосося, фінські товари, але ніхто не міг їх купити.

Відео: Youtube / ЖИВЫЕ ПРЕЖНИЕ ВРЕМЕНА

Зараз експериментально-показові села живуть звичайним життям українського села: будинки культури стоять порожні без опалення, а молодь виїжджає до міст.

Фото: Євген Нікіфоров

«Експеримент став пам’ятником тому, що проєкт не спрацював, а радянська утопія і глухі ідеї, які не враховують потреб людини й суспільства, не здатні на самостійний розвиток».