STORIES
How to Jump on Tanks and Plant Watermelons in a Shell Hole.

Stories of Resistance from the Old Khata Project — A Documentary Photo Project about Ukrainian Villages

Anna Ilchenko
Photo and video: Anna Ilchenko
August 9, 2022
Old khata project is a documentary photo project about Ukrainian villages, folk architecture, and war experience. It was started in 2021 by Svitlana Oslavska and Anna Ilchenko.
Fanciful lions in the Odesa region, glazed verandas in the Luhansk region, wooden carvings in the Chernihiv region, and shyndli roofing on houses in Zakarpattia. All these unique architectural details of the Ukrainian regions are disappearing due to European style renovations and the desire to make housing more comfortable. And now they are disappearing because of the war.
The authors of the Old khata project show how the war affected the lives of Ukrainian villages and changed their inhabitants, as well as why Ukrainians will defend their land to the last.
Life was divided into before and after February 24, and the Old khata project has changed too. Last summer and autumn, journalists Svitlana Oslavska and Anna Ilchenko visited almost all regions of Ukraine to document the architectural features of rural houses and the lives of their residents. The goal was to collect material for a short stories photo book.
We photographed rural houses all over Ukraine to preserve their appearance, at least in photographs. Previously, traditional folk architecture disappeared due to European renovations, and now — due to the war. The invasion delayed the publication of the photobook, but it is still waiting to be published, as there will now be a separate section dedicated to the war.
This spring, the Old khata project began traveling around liberated villages to photograph the aftermath and record people's stories: how they had been affected by the war and how they had resisted the Russians. We were in Kyiv, Chernihiv, and Sumy regions, recording the stories of immigrants from the Kharkiv region in Western Ukraine. Now we are returning from the Mykolaiv region.
Here is a short but eloquent story of Motria Derkach from Yakubivka, Chernihiv region, about how to plant a vegetable garden during the war.
"The shell exploded in the garden, there is a huge hole! I planted watermelons in that hole so that the land is not idle."
Motria Derkach
Several villages, which we visited in the summer of 2021, are now under occupation, and some have been completely destroyed.
These are houses from Oleksandrivka in the Kherson region. Most likely, they were destroyed, and the village is now under occupation.
Old khata project також розповідає, як українці не втрачають гумору, протистоять росіянам на власній землі та живуть попри все.
Марія Напалько з села Лукашівка на Чернігівщині розповідає, чому українець помре, але не здасться.
Марія Напалько
«Думаю, вже як підуть наші розбивати їх, дак хай догонять до Москви, до самого логова путінського. Щоб вони не те що самі не приходили, а й дітям своїм заказували на українців нападати. Українець — він умре, но не здасться. Хай голий останеться, ну він їх розіб’є. Я і сама не позволю, щоб сосєд керував, як мені жить. Ви собі живете, ми собі. Нам нравиться. Було, поїду в Чернігов, подивлюсь — душа радується. Квіти понасаджують, стіки красоти. Якийсь случай — столи гнуться. Що ще треба? Трудись — і будеш мати. А воно прийшло й поунічтожало».
В нас це викликає щире захоплення. Бо щоб стрибати на танк та кричати «Слава Україні!» услід російським військам, треба мати велику силу. Її не бракувало жителям села Підлипне на Сумщині. Вони завернули колону техніки і зрештою змусили росіян минати село іншими дорогами.
Ми знайшли це відео в якомусь із телеграм-каналів. Спочатку не повірили, що воно справжнє, й вирішили знайти людей на відео. Так Old khata project зустріла Євгенію Сердюк з Підлипного, яка розповіла, як селяни виганяли російських солдатів.
Відео: Євгенія Сердюк
«Начали всіх у селі обзвонювать і буквально за 15 хвилин зібралося десь 500 чоловік. З інших кутків під’їжджали і бусиками, і машинами, бо пішов слух, що ми тормозимо колону. А я стою у вікні, дивлюся, як через мій двір біжать звідусіль мужики на велосипедах, на дирчиках, на чому тільки можна. І я в чім була — шапка стара, курточка стара, сина ботінки вділа, — і теж побігла. Вони автомати на людей наставляли — а люди вже не боялися. Адреналін, мабуть, спрацював. Уже ввечері прийшло мені осознаніє, що могло статися що завгодно — могли ж і розстріляти. Ну, ми їх завернули. І гнали назад, аж до самого ставка. І серед людей тоді йшли собаки. Йшли і гавкали. Не бігли в різні сторони, не бігли до танків, а йшли з людьми, біля ніг, і гавкали»
Євгенія Сердюк
Від війни страждають не тільки люди, а й природа та тварини. Історія Ніни Ткач, у якої загинули від вибухів бджоли, — саме про це. А ще про те, з якою любов’ю люди говорять про своїх тварин — від бджіл до корів.
Нерідко історії повторюються. Не один раз нам розповідали, що будинок врятувало дерево. Так сталося і в Лукашівці.
«Яблуня врятувала дом. Якби не вона, попало б у нього зразу, і дома б не було. Тепер скільки буду жить — пилять не буду, хай одростає. І повішу табличку, буде як пам'ятник», — розповідає Микола Аренчак з Лукашівки.
Микола Аренчак
Звільнені села, у яких ми побували, потроху оговтуються від окупації. Люди ремонтують своє житло, якщо воно вціліло, городи вже родять, але мешканці все ще бояться, що росіяни повернуться і доведеться переживати цей жах знову. А є ж і сотні сіл, які перебувають в окупації вже п’ятий місяць.
«Зроби рану — за день не заживе. Так і тут. Надо щоб пройшло время. Я вірю в Україну. Ви ж бачите, за нас весь світ», — з оптимізмом підсумовує Валерій Остапенко з Вишневого Чернігівської області.
Не втрачайте оптимізму, вірте в Україну та ставайте патронами Заборони❤️