АРТЕКСПЛЕЙНЕР
Що треба знати про режисера номінованої на «Оскар» стрічки «Будинок зі скалок»?
Артексплейнер Заборони в сторіз
Марія Педоренко
7 Березня 2023
В цьому році стало відомо, що «Будинок зі скалок» данця Сімона Леренґа Вільмонта — документальна стрічка про життя українських сиріт на Донбасі, знята в копродукції Данії, Швеції, України та Фінляндії — номінували на «Оскар». Картина побореться за «Найкращий документальний повнометражний фільм».
На рахунку Вільмонта 11 документальних фільмів, з яких два останніх — повні метри. Це «Віддалений гавкіт собак» (2017) та «Будинок зі скалок» (2022), сфокусовані на темі українсько-російської війни.
Однак війна в Україні очима данця виглядає не як подієва хроніка, чим була «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського, і не як відсторонені панорами Сергія Лозниці в «Майдані». Подібно до Ірини Цілик в стрічці «Земля блакитна, ніби апельсин», Вільмонт поруч зі своїми героями — найпересічнішими українцями, на яких відбиток війни можна побачити неозброєним оком.
В Данії стрічка «Віддалений гавкіт собак» відома під більш прозаїчною назвою «Олег і війна». Олегу 10 років, а війна — це його повсякденність: з бабусею Олександрою, яка замінила хлопцю померлу матір, з військовими сховищами, що стають ігровим майданчиком для дітей села Гнутове, яке торік перетворилося з прифронтової території на окуповану.
«Будинок зі скалок» — теж своєрідна історія дорослішання. Тільки тут режисер збільшує кількість дійових осіб до цілого дитячого притулку. Залишені без батьківської опіки в лисичанському сиротинці, вони місяцями чекають, чи повернуть їх до старої родини, чи зрештою передадуть в нову.
Присутності самого Леренґа Вільмонта в стрічках не побачиш. Про таких документалістів кажуть «муха на стіні», відзначаючи їхній метод спостереження без втручання.
Деякі профільні журналісти критикували режисера за фільмування занадто відвертих дитячих емоцій, інші — порівнювали «Будинок зі скалок» з вуаєристським піп-шоу (де глядач споглядає через щілину у стіні) саме через досвід споглядання за насиченою переживаннями дитячою буденністю.
«Завдяки операторській роботі, яка виглядає водночас наполегливою та невибагливою, Вільмонт доводить, що він однозначно заслужив довіру своїх крихітних суб’єктів — це багаторівнева майстерність, що належить як до видатного кіновиробництва, так і до взірцевого гуманізму», — написала про роботу режисера оглядачка Harper’s Bazaar Томріс Лаффлі.
«Ці діти бачили дуже багато поганих речей, але вони не втрачають надії, — говорить Леренґ Вільмонт про своїх героїв. — Вони тягнуться до теплих і люблячих зв'язків. Це найкрасивіша історія про те, що ми — звичайні люди — потребуємо один одного».
Не забувайте, що людині потрібна людина, а журналістам — підтримка. Тож запрошуємо в спільноту патронів Заборони ❤️