СТОРІЗ
Ірпінь після окупації.

Історія Віри Лой, яка повернулася з евакуації додому
Іван Чернічкін
Фото: Віра Лой
2 Червня 2022
Три з половиною роки тому менеджерка проєктів Віра Лой придбала квартиру в Ірпені. За цей час місто стало для неї рідним: «Мій рідний Ірпіньчик», — з любов’ю називає його Віра.
Фото: Віра Лой
І навіть у перші дні війни, коли російські війська вже обстрілювали з важкої артилерії Бучу і сусідній Ірпінь, Віра Лой не хотіла залишати домівку. Та зрештою не витримала жаху, який ширився містом. На дев’ятий день війни вона під обстрілами евакуювалась до Європи.
Фото: Віра Лой
Після трьох місяців у Польщі й Чехії Віра повернулася до Ірпеня. Заборона поговорила з нею про шлях додому та життя після окупації.
У Польщі Віра майже одразу знайшла роботу. Точніше, робота сама знайшла її: пропозиція надійшла від знімальної групи інформагентства AP, яка шукала перекладача до Медики, польського селища на кордоні з Україною. А коли контракт закінчився, Віра поїхала до подруги в Прагу.
Фото: Віра Лой
Через велику кількість роботи Віра так і не зрозуміла, чи подобається їй у Польщі. А от Прага їй зовсім не припала до душі.
Фото: Віра Лой
«В Польщі я працювала як кінь. Плюс ми були в селі. А от у Празі в мене вже з’явився час для рефлексій. І я зрозуміла, що мені не подобається Прага. Це туристичне місто, де на кожному боці розваги та гамір. У кожному кафе російські офіціанти з московським акцентом намагалися продати мені капучино. Я відмовлялася від цих капучино і йшла з кафе, так нічого і не купивши».
Але не тільки цей дискомфорт був рушійною силою до повернення. Ще у квітні Віра дізналася, що російські військові під час окупації виламали двері до її помешкання і вчинили там безлад. Її внутрішній, як вона каже, естет не міг змиритися, що у квартирі зараз усе догори дриґом.
Фото: Віра Лой
Віра додає: «Це було не моє рішення [поїхати з Ірпеня] — мене страх виштовхав за кордон, і я опинилася там через обставини, які від мене не залежали. Зараз, після повернення, мені легше подумати й вирішити, хочу я залишатися тут чи кудись переїжджати».
Фото: Віра Лой
Віра каже, що дорога додому більше була схожа на повернення з відпустки, а не з евакуації. «Потяг Львів — Київ не запізнився, швидко прийшло метро і маршрутка до Ірпеня. А в самому місті скрізь квітнуть кущі та квіти». І тільки підірваний міст нагадував про жахи, від яких вона тікала кілька місяців тому.
Фото: Віра Лой
Масштаби спричинених росіянами руйнувань Віра Лой осягнула, вже коли маршрутка заїхала у район, де розташована її квартира.
Фото: Віра Лой
«Я бачила багато відео, перш ніж повернутися. Але насправді це виглядає куди страшніше. Мій будинок теж побитий. Однак на відео видно якусь одну-дві дірки, тоді як наживо бачиш всю картину. І це жорсткі руйнування, деякі з них неможливо буде відбудувати».
До війни квартал «Синергія», де мешкає менеджерка, був схожий на невелике містечко з дуже розвиненою внутрішньою інфраструктурою. Все, що потрібно, можна було знайти в пішій доступності. Сьогодні ж майже всі комерційні приміщення в її та сусідніх будинках або згоріли, або зруйновані.
Фото: Віра Лой
А всі квартири в її під’їзді були розграбовані російськими мародерами.
Відео: Віра Лой
Дізнавшись про це ще в перші дні квітня, Віра не дуже хвилювалася за речі у квартирі. Каже, що більше переживала за людей, які залишались у будинку під час окупації.
З квартири Лой окупанти особливо нічого не вкрали: зник набір інструментів IKEA, підробка годинника CASIO, неробочий iPod, свічки, бутиль з питною водою та аркуш з блокнота, де було виведено запитання: «Що вам треба?».
Фото: Віра Лой
По собі ж окупанти залишили безлад. А у ванній кімнаті — ще й зубну пасту білоруського виробництва з великим написом «СОВЕРШЕНСТВО» на тюбику.
Фото: Віра Лой
Віра в Ірпені вже понад тиждень. Вона привела до ладу свою квартиру і почувається в ній комфортніше, ніж за кордоном. Але весь час запитує себе: «Чи є майбутнє у нашого району?»
Фото: Анна Войтенко
Її лякає думка про те, що комерція (магазини, аптеки, кав’ярні та кафе тощо) може не повернутися в Ірпінь. А «Синергія» з комфортного району для середнього класу перетвориться на гетто.
Фото: Віра Лой
Поки що вона цього не відчуває. Люди, що повернулися, намагаються імітувати довоєнне життя, а діти граються на майданчиках поряд зі згорілими будинками. Віра каже про дефіцит продуктових магазинів — та і самих продуктів — у місті.
Фото: Віра Лой
«Я не можу повноцінно, як до війни, вийти ввечері й купити звичний для себе кошик продуктів. Потрібно добиратися на інший бік міста у великий супермаркет, де є свіжі овочі або м’ясо», — розповідає менеджерка.
Вона не впевнена, що у власників бізнесу найближчим часом буде бажання його відновлювати. Довоєнний грошовий потік відновиться зовсім не скоро. А єдиною умовою для перезапуску бізнесу і всього міста є зникнення загрози повторного наступу.
Фото: Віра Лой
«У багатьох мешканців залишиться травма від часів, коли ми були оточені російськими військами. Всі, хто побував у цій ситуації, запам’ятають те відчуття. І загроза, що це може повторитися, для багатьох є основною перешкодою для повернення», — пояснює Лой.
Віра так само не хоче повторення цього травматичного досвіду. Її життя в Ірпені сьогодні нагадує гойдалку від спокійного відчуття дому до тривожного «збираюсь і їду».
Фото: Віра Лой
Вона перепакувала свою тривожну валізу: поклала не тільки речі найпершої потреби, але й ті, що будуть нагадувати про дім, приносити радість і задоволення. Віра не знає, чи вдасться їй залишитися в Ірпені. Але рішення про переїзд вона тепер хоче прийняти зважено й розмірковано, а не панічно тікаючи від російських обстрілів.
Не наражайтеся на небезпеку, ухвалюйте важливі рішення розсудливо і ставайте патронами Заборони ❤️