Литовською школою фотографії заведено називати напрям гуманістичної фотографії, який розвивався в Литві з кінця 1960-х до початку 1980-х років.

Приблизно тоді у Харкові утворилася група "Время" ("Час"), яка сформувала основи і принципи Харківської школи фотографії.

Заборона дізналася у куратора "Місяця Литовської фотографії в Києві" Даріуса Вайчекаускаса і мистецтвознавці Галини Гліби про заборонені теми в українській та литовської фотографії. А також про можливість подивитися на табуйовані суспільством теми збоку.

Зображення на фотографіях оголеного жіночого тіла, а чоловічого й поготів, було під забороною в СРСР аж до 1987 року.

Саме в 1987-му виходить перший в Радянському Союзі фотоальбом Рімантаса Діхавічюса — "Квіти серед квітів", який відверто демонструє красу жіночого тіла.

Але навіть після виходу цього альбому тема тілесності залишається забороненою на всій території Союзу, крім Литви.

За 20 років свого існування й активної діяльності Литовський союз фотохудожників вибудував довірчі відносини з центральною московською владою і всією ідеологічною структурою. Саме ці взаємини дозволили їм відкрито демонструвати оголене тіло.

Члени Харківської школи фотографії не прагнули вибудовувати довірчих відносин із владою. Вони діяли абсолютно інакше, і попри заборони та стеження КДБ, дедалі частіше зверталися до більш відвертих і провокаційних тем.

На думку Даріуса Вайчекаускаса, ці заборони підштовхували харківських фотографів бути провокаційнішими в своїй творчості.

Гліба зазначає, що всі тогочасні литовські автори знімали оголену натуру тією чи іншою мірою. Але виокремлює маловідомого своїми чоловічими ню роботами литовського автора Віргіліюса Шонту.

Жінка на його фотографіях ніколи не була об'єктом бажання, як у інших фотографів. Вона лишень пластична форма, частина середовища. А ось чоловіки були для Шонти тим самим об'єктом бажання.

Віргіліюс довго боровся зі своєю гомосексуальністю. Відкидаючи її, він голодував, лягав в лікарню, лікувався медикаментами. Фотографія стала для Шонти методом прийняття себе.

Віргіліюса вбили в 1992 році під час пограбування його студії в Вільнюсі.

Йому було 40 років.

Сім'я і близькі друзі знали про гомосексуальність Шонти. Але його фотографій, в яких він розкриває цю частину своєї особистості, практично ніхто не бачив. На виставці в Києві більшість із них демонструється вперше.

"Він спочатку знімає дуже ніяково, неначе підглядає. А потім ці герої починають більш відверто, більш буквально поставати в кадрі, вони дивляться на фотографа, працюючи разом із ним. Це відверте позування", — описує шлях творчих шукань Віргіліюса Галина Гліба.

Даріус і Галина кажуть, що сьогодні неможливо собі уявити, щоб в Україні показали виставку актуальної української фотографії "Love, Lust and Fury", яка відбулася в Клайпеді в кінці 2019 року.

Ось, наприклад, чому.

А сумніви в можливості демонструвати роботи без вікового обмеження та самоцензури під час підготовки експозиції виникали навіть у співкураторки Галини Глеби.

"У Даріуса не було самоцензури, оскільки він вихований фотографічним суспільством з високим рівнем візуальної освіченості та толерантності. Я кілька разів запитувала його: "Ти впевнений, що нам не треба поставити обмеження 18+? Упевнений, що ми можемо це показувати?"

Українську експозицію дуже добре сприйняли в Литві. Про неї написали провідні культурні видання країни.

Куратори пов'язують це з тим, що терпимість і толерантність у глядача значно вища до авторів і проєктів із інших країн. Натомість до своїх художників ми ставимося набагато жорсткіше.

"Класик литовської школи фотографії Александрас Мацияускас сказав сакраментальну фразу, яку я, мабуть, не забуду ще дуже довго: "Проблема в тому, що ми самі скручуємо власні яйця, ми самі створюємо умовності і самі живемо в системі цих обмежень", — каже про неприйняття відвертих і гострих тем українським глядачем Галина Гліба.