СТОРІЗ

Фото: Brendan Hoffman/Getty Images

23 Грудня 2020

«Нас звикли вважати іншими».

Заборона розібрала дослідження німецької організації DRA і розповідає, чого бояться та прагнуть жителі окупованих територій України

Альона Вишницька

Фото: Scott Olson/Getty Images

У 2018-2019 роках німецька організація «DRA. За європейське громадянське суспільство» провела дослідження «Чи потрібні ми Україні» на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей. Проект профінансувало Міністерство зовнішніх справ Німеччини.

Фото: Пришутова Вікторія / УНІАН

Інтерв’юери опитали 35 людей, які живуть на окупованих територіях. Це не репрезентативне дослідження, а зібрання особистих думок та історій.

Фото: Saslanbek Isaev/Anadolu Agency/Getty Images

Серед опитаних — випускники шкіл, студенти, бізнесмени, працівники сфери освіти та ІТ, пенсіонери та домогосподарки.

Фото: ERIC FEFERBERG/AFP via Getty Images

Вони розповіли, як війна впливає на їхнє життя, як склалися стосунки з родиною та друзями по той бік конфлікту, що вони думають про Україну та чим заробляють на життя.

Заборона публікує кілька цитат та висновків із цього опитування.

Фото: Brendan Hoffman/Getty Images

Розрив між людьми, які живуть по різні сторони лінії фронту, збільшується — це підтверджують результати дослідження. Люди досі думають про Україну та обговорюють її як сторонні. Це розділення стане серйозною проблемою, коли територія повернеться під контроль української влади.

«В Україні наше життя нікому не цікаве. Нас звикли вважати «іншими» — нащо ми їм потрібні?», — Валерій, 18 років.

Фото: Scott Peterson/Getty Images

Багато родин втратили зв’язок зі своїми близькими та друзями. Дехто лишився на окупованій території, щоби дбати про своїх літніх батьків, або за станом здоров’я.

«Через конфлікт моя старша сестра поїхала із сім’єю на підконтрольну Україні територію, і ми з нею не бачимося: я не можу їхати через блок-пости за станом здоров’я, а вона не хоче їхати на нашу територію. Я не бачу, як ростуть мої племінники, а вона не бачить, як росте моя дочка».

«Мене дуже засмучує, що ми віддалилися один від одного. Мама часто хворіє, і вся допомога їй по господарству тільки на мені. […] В Україні живуть її сестра і брат, але вона вже не може до них їздити. Вона вважає, що Україна має бути єдиною», — Карина, 27 років.

Фото: Scott Olson/Getty Images

Підлітки висловлюють найбільш радикальні та часто антиукраїнські погляди, коли їх питають про збройний конфлікт та можливе примирення.

Фото: Siryk Anatolii / Barcroft Media via Getty Images

Попри те, що націоналістичні партії в Україні не проходять навіть тривідсотковий бар’єр до парламенту, наймолодші респонденти вважають, що ця ідеологія переважає в Україні.

«Для початку потрібно повалити владу фашистів у Києві та прибрати українську армію з нашої країни», — Віталій, 16 років. Коли почалася війна, йому було близько десяти років. Травматичний досвід разом із впливом російських ЗМІ та мілітаристської пропаганди сформували в нього та його однолітків радикальні погляди.

Фото: EVGENIYA MAKSYMOVA/AFP via Getty Images

Багато політичних ініціатив, які реалізував уряд України після початку конфлікту, посилили відчуження. Люди розповідали про складнощі, з якими зіштовхнулися, намагаючись отримати доступ до українських державних послуг.

Фото: Kovalyov Oleksiy/ Ukrinform / Barcroft Media via Getty Images

Вони скаржилися на брак інфраструктури під час перетину лінії розмежування, тривале очікування та обмеження на перевезення товарів.

Фото: DMITRY SEREBRYAKOV/AFP via Getty Images

Доступ до пенсій — одна з найбільш обговорюваних проблем:

«Чому для того, щоб отримати чесно зароблену пенсію, я маю ставати фіктивним переселенцем? Називаймо речі своїми іменами. Щоби позбавити нас від приниження, у Пенсійному фонді можна було б створити окремий відділ, що вестиме облік пенсіонерів, які проживають у ЛНР і ДНР».

«Щоби нас бачили на власні очі — ми однаково приїжджаємо кожні 2 місяці в банк. […] Тільки в Україні ніхто не хоче цим займатися, бо це виглядає «непатріотично», — Денис, 67 років.

Фото: EVGENIYA MAKSYMOVA/AFP via Getty Images

Багато респондентів відповідали, що їх часто ігнорує не лише держава, але і звичайні люди.

«Іноді дратують висловлювання «друзів» з якогось абстрактного від політики приводу, але з їдкими коментарями про жителів Донбасу. Розумію, що вони — жертви пропаганди й намагаюся не відповідати», — Олена, 21 рік.

Фото: ERIC FEFERBERG/AFP via Getty Images

Повернення в Україну чи об’єднання з Росією для більшості опитаних — примарна перспектива. Ті, хто втратив близьких під час воєнних дій, вважають українців головними винуватцями — і майже всі впевнені, що в Україні домінує націоналізм та дискримінація людей з окупованих територій.

Фото: DENIS SINYAKOV/AFP via Getty Images

Доступ до українських медіа на окупованих територіях обмежений. В умовах, коли українське телебачення та радіо заблоковані, люди отримують новини з російських та місцевих медіа.

«Політики вже домоглися того, що нам не дуже цікаві новини України (по телевізору), а жителям України — те, як живемо ми. Наростає відторгнення двох товариств. Люди вже заряджені пропагандою, і перегляд інформаційних програм іншого боку перетворюється в «п’ятихвилинку ненависті».

«Що нас може зблизити? Об’єктивна інформація. Але її практично немає — точніше, вона недоступна. З об’єктивних інформаційних джерел залишилася тільки статистика, але сприймати її (хоча б порівняно доступну) заважає та ж пропаганда», — Галина, 40 років.

Фото: GENYA SAVILOV/AFP via Getty Images

Переважно люди хочуть діалогу і примирення, але бояться політичних переслідувань — зокрема того, що через участь у зустрічах, навіть без висловлення своїх проукраїнських поглядів, їх звільнять з роботи на окупованих територіях або не дозволять здобути освіту.

«Зараз з обох сторін висловити точку зору, відмінну від офіційної провладної — крамола. У кращому випадку тебе просто виженуть із роботи або відповідні органи «проведуть бесіду», а в гіршому — в’язниця», — Ніна, 51 рік.

Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP via Getty Images

Повний текст дослідження, а також рекомендації щодо примирення читайте за посиланням.

Чи потрібні ми Україні
Чи потрібні ми Україні