СТОРІЗ
Як стрибати на танки та садити кавуни у ямі від снаряда.

Історії спротиву від Old khata project — документального фотопроєкту про українські села

Анна Ільченко
Фото та відео: Анна Ільченко
5 Серпня 2022
Old khata project — це документальний фотопроєкт про українські села, народну архітектуру та досвід війни. Він був започаткований у 2021 році Світланою Ославською та Анною Ільченко.
Химерні леви на Одещині, засклені веранди Луганщини, дерев'яне різьблення Чернігівщини та луска-шиндлі на хатах Закарпаття. Всі ці унікальні архітектурні деталі регіонів України зникають через євроремонти та бажання зробити житло комфортнішим. А зараз вони зникають і через війну.
Авторки Old khata project розповідають, як війна вплинула на життя українських сіл та змінила їхніх мешканців, а також чому українці боронитимуть свою землю до останнього.
Життя розділилося на до і після 24 лютого, і Old khata project змінився теж. Минулого літа й осені ми, журналістки Світлана Ославська та Анна Ільченко, об’їхали майже всі області України, аби задокументувати архітектурні особливості сільських будинків та життя їхніх мешканців. Метою було зібрати матеріал для фотокниги з короткими історіями.
Ми фотографували сільські хати по всій Україні, аби зберегти їхній вигляд хоча б на фотографіях. Раніше традиційна народна архітектура зникала через євроремонти, а зараз — через війну. Вторгнення відклало видання фотокниги, але все ще попереду, бо тепер там буде окремий розділ, присвячений війні.
Цієї весни Old khata project почала їздити вже звільненими селами, щоб фотографувати наслідки та записувати історії людей: як їх торкнулась війна та як вони протистояли росіянам. Були в Київській, Чернігівській, Сумській областях, записували історії переселенців з Харківщини на Заході України. Зараз ми повертаємося з Миколаївщини та плануємо поїздку на Південь в серпні.
Ось коротка, але красномовна історія Мотрі Деркач з Якубівки Чернігівської області про те, як садити город у війну.
«Снаряд розірвався в городі, там отакенна яма! Я кавунів насадила в тій ямі, щоб земля не гуляла».
Мотря Деркач
Декілька сіл, де ми побували влітку 2021 року, зараз перебувають в окупації, а деякі зовсім знищені.
Це будинки з Олександрівки на Херсонщині. Скоріше за все, вони зруйновані, а село зараз під окупацією.
Old khata project також розповідає, як українці не втрачають гумору, протистоять росіянам на власній землі та живуть попри все.
Марія Напалько з села Лукашівка на Чернігівщині розповідає, чому українець помре, але не здасться.
Марія Напалько
«Думаю, вже як підуть наші розбивати їх, дак хай догонять до Москви, до самого логова путінського. Щоб вони не те що самі не приходили, а й дітям своїм заказували на українців нападати. Українець — він умре, но не здасться. Хай голий останеться, ну він їх розіб’є. Я і сама не позволю, щоб сосєд керував, як мені жить. Ви собі живете, ми собі. Нам нравиться. Було, поїду в Чернігов, подивлюсь — душа радується. Квіти понасаджують, стіки красоти. Якийсь случай — столи гнуться. Що ще треба? Трудись — і будеш мати. А воно прийшло й поунічтожало».
В нас це викликає щире захоплення. Бо щоб стрибати на танк та кричати «Слава Україні!» услід російським військам, треба мати велику силу. Її не бракувало жителям села Підлипне на Сумщині. Вони завернули колону техніки і зрештою змусили росіян минати село іншими дорогами.
Ми знайшли це відео в якомусь із телеграм-каналів. Спочатку не повірили, що воно справжнє, й вирішили знайти людей на відео. Так Old khata project зустріла Євгенію Сердюк з Підлипного, яка розповіла, як селяни виганяли російських солдатів.
Відео: Євгенія Сердюк
«Начали всіх у селі обзвонювать і буквально за 15 хвилин зібралося десь 500 чоловік. З інших кутків під’їжджали і бусиками, і машинами, бо пішов слух, що ми тормозимо колону. А я стою у вікні, дивлюся, як через мій двір біжать звідусіль мужики на велосипедах, на дирчиках, на чому тільки можна. І я в чім була — шапка стара, курточка стара, сина ботінки вділа, — і теж побігла. Вони автомати на людей наставляли — а люди вже не боялися. Адреналін, мабуть, спрацював. Уже ввечері прийшло мені осознаніє, що могло статися що завгодно — могли ж і розстріляти. Ну, ми їх завернули. І гнали назад, аж до самого ставка. І серед людей тоді йшли собаки. Йшли і гавкали. Не бігли в різні сторони, не бігли до танків, а йшли з людьми, біля ніг, і гавкали»
Євгенія Сердюк
Від війни страждають не тільки люди, а й природа та тварини. Історія Ніни Ткач, у якої загинули від вибухів бджоли, — саме про це. А ще про те, з якою любов’ю люди говорять про своїх тварин — від бджіл до корів.
Нерідко історії повторюються. Не один раз нам розповідали, що будинок врятувало дерево. Так сталося і в Лукашівці.
«Яблуня врятувала дом. Якби не вона, попало б у нього зразу, і дома б не було. Тепер скільки буду жить — пилять не буду, хай одростає. І повішу табличку, буде як пам'ятник», — розповідає Микола Аренчак з Лукашівки.
Микола Аренчак
Звільнені села, у яких ми побували, потроху оговтуються від окупації. Люди ремонтують своє житло, якщо воно вціліло, городи вже родять, але мешканці все ще бояться, що росіяни повернуться і доведеться переживати цей жах знову. А є ж і сотні сіл, які перебувають в окупації вже п’ятий місяць.
«Зроби рану — за день не заживе. Так і тут. Надо щоб пройшло время. Я вірю в Україну. Ви ж бачите, за нас весь світ», — з оптимізмом підсумовує Валерій Остапенко з Вишневого Чернігівської області.
Не втрачайте оптимізму, вірте в Україну та ставайте патронами Заборони❤️