Друзі кажуть, що за кучерявою чуприною й татуюванням Stay Ugly на фалангах пальців Пашу знало пів Києва.

Паша любив барменську справу, хорошу компанію й панк.

А ще Паша любив Іру.

У цій затишній квартирі в одному зі столичних спальних районів Паша з Ірою прожили чотири роки. З’їхалися майже одразу після знайомства. І відтоді все робили разом: тусувалися, мандрували, вирощували на підвіконні м’яту для Пашиних коктейлів.

У цій же затишній квартирі Паша повісився. Опергрупа, яка приїхала на виклик, подумала, що він був альпіністом – таким хитромудрим був вузол на мотузці. Було видно, що він довго до цього готувався.

Шоковані друзі та знайомі спихнули вбивство на карантин – начебто хлопець не витримав тиску безгрошів’я та ізоляції. Але все виявилося складніше.

Це Морж – відомий київський бармен і близький друг Паші. Вони познайомилися в Криму багато років тому.

«Я працював у панк-барі – місці нетиповому для Севастополя. І будь-які чуваки, які виглядали прикольно – з ними треба було швидко скентуватися, щоби вони заходили частіше. Павлик був кучерявий, рудоволосий, татуйований, з тунелями. Мені це імпонувало», – згадує Морж.

У 2014-му після переїзду до Києва Морж покликав Пашу в бар – працювати разом. Пліч-о-пліч вони провели шість років, мандруючи один за одним від закладу до закладу.

Після приїзду до Києва Паша познайомився з Ірою.

У 20-річної Іри був важкий період – батьки упіймали її за споживанням наркотиків і посадили під домашній арешт.

Паша був старший на п’ять років, швидко увійшов у довіру до Іриної мами і став єдиною людиною, з якою вона відпускала доньку з дому.

«Я закохалася в Пашу одразу – він став моїм рятівним кругом, який витягнув мене в доросле життя. Коли я приходила в бар, де він працював, Паша кричав: «Дивіться всі, моя дівчина прийшла!», – розповідає Іра.

Перші три роки в Паші з Ірою все було добре. Вони переїхали в Ірину квартиру. Паша працював у барі, Іра – перукаркою. Із заробітком було не дуже, але грошима допомагали Ірині батьки.

Окрім роботи Паша постійно захоплювався чимось новим, але рідко коли ці починання давали результат.

«Паша був із тих людей, які багато чого генерують, багато придумують прикольного, але ніхуя не закінчують. Цей багаж нереалізованих бажань та ідей накопичувався. І вилився в депресивний стан», – вважає Морж.

За барною стійкою Паша все більше випивав і, повертаючись додому, поводився агресивно.

«Вперше Паша побив мене, коли ми їздили в Херсон, у гості до його мами. Ми посварилися, він кілька разів мене вдарив і почав душити. А потім зробив із паска шибенецю й поліз на дерево – вішатися. Я схопила його за ноги й кажу: «Ти що, дурний? Злазь», – згадує Іра.

Коли Паша протверезів і побачив в Іри синці – попросив вибачення. Іра вибачила.

За цей час у Паші з’явилося нове захоплення – клубне життя. Він слухав електронну музику, намагався писати свої треки й почав проводити час на Кирилівській – в одному зі столичних клубів. За словами Іри і його друзів, він добряче підсів на наркотики.

«Спершу це були колеса [екстазі], потім амфетамін, кетамін. Найчастіше це все змішувалося, схрещувалося. Ну і плюс алкоголь», – розповідає Іра.

«Період Павлика на Кирилівській – це піздєц нахуй. Це була єдина тема для розмов. Я на Кирилівській те, я на Кирилівській се. Це як якась, блядь, недільна церква», – згадує Морж.

Коли почався карантин, бари і клуби закрилися. Паша з Ірою залишилися наодинці одне з одним.

Спершу все почало налагоджуватися – Паші подобався карантин, він розглядав його як можливість писати музику і якийсь час справді цим займався. Але його інтерес швидко вичерпався, як це часто траплялося й раніше.

Заради грошей Паша час від часу підпрацьовував виїзним барменом на приватних вечірках. За словами Іри, там він напивався і продовжував вживати наркотики. Домашні бійки почали відбуватися частіше.

Іра нікому нічого не розповідала – ні друзям, ні батькам. Їй було соромно: «Я постійно мамі брехала, що це я з подругою в барі побилася. Що на шиї – то засос, а не синяк».

Незважаючи на це, збоку Паша з Ірою виглядали як звичайна щаслива пара.

Це Макс, друг Паши.

«Я, якщо чесно, не помічав, що в Паші з Ірою були якісь особисті проблеми. Я ніколи не стикався з насильством у сім’ї, тому я просто не думаю про такі речі. Як біла людина не думає про проблеми чорних людей чи як гетеросексуальна – не думає про проблеми ЛГБТ», – розповідає Макс.

Останнім часом до Пашиних проблем з алкоголем і наркотиками додалася ще одна. Його друг Юра розповідає, що Паша сумнівався у своїй ґендерній ідентичності. І хоча близькі люди поставилися до цього з розумінням, Паша відчував дискомфорт.

«Ти не можеш у гетеронормативних стосунках чоловік-жінка дати своїй внутрішній Анджеліці цілковито зелене світло – ну, припустимо, не стати жінкою, а якось розпливтися у своїй ґендерній ідентичності, щоби це було прийнятно слов’янській людині з пострадянського простору», – розмірковує Юра.

Іра нову ідентичність Паші приймала, але він соромився з нею про це говорити. «Коли Паша почав ходити по клубах, побачив усю цю свободу, почав дуже дивно вбиратися в мій одяг. Я це прийняла, тільки просила не показувати цього при моїх батьках – вони б не зрозуміли», – розповідає дівчина.

Напередодні самогубства Паша сильно випив. Іра довго вмовляла його лягти спати. Тоді він розлютився й побив її, цього разу дуже сильно. Вона навіть кричала з надією, що сусіди викличуть поліцію. Але поліція ніяк не приїздила. Тоді Іра втекла з дому.

«Я їхала в машині й постійно дивилася на своє відображення в дзеркалі. Дивилася на своє обличчя й усвідомлювала, що він зі мною зробив», – згадує Іра.

Вранці Іра повернулася з надією поговорити. Але розмова не йшла. Тоді вона попросила Пашу зібрати речі й піти.

«Я сподіваюся, ти мене коли-небудь пробачиш», – таке повідомлення Іра отримала через кілька годин. Повернувшись додому, вона знайшла Пашу мертвим.

Пашин друг Морж виступив з промовою на похоронах. Він каже, що розуміє причини Пашиного вчинку. Але думає, що проблеми, які підштовхнули його до самогубства, притаманні багатьом 30-річним і пов’язані із соціалізацією та вихованням.

«Ми – міленіали – у пастці. Ми покоління, яке виховували радянські батьки, що вийшли із системи, яка культивувала сором, – вважає Морж. – Нам соромно говорити одне одному про важливі речі, соромно освідчитися в коханні, соромно розповісти, що тебе б’ють вдома. Соромно зізнатися, що ти внатурі хочеш змінити стать. Тому що нас ніхто не навчив, що можна транслювати себе цьому світу, як тобі заманеться».

«У нас у сім’ї заведено тримати емоції при собі. Ми не плачемо, ми в них варимося далі», – каже дівчина. Після смерті Паші в Іри були панічні атаки. Друзі порадили їй психолога.

Зараз Іра відвідує психотерапевта і планує продовжувати це робити, тому що боїться знову опинитися в стосунках, що нагадуватимуть bad trip. Вона покинула стару роботу і збирається повернутися до навчання.

Ми існуємо завдяки нашим читачам.

Стань патроном Заборони.