СТОРІЗ

Партнерський матеріал із
Енціклопедією Архітектури України

Попливли до Києва?
Заборона розповідає, чому в Україні так багато річкових вокзалів — і через що вони розвалюються

Фото: Олександр Течинський

Ще кілька десятиліть тому в Україні був добре розвинений річковий транспорт. Круїзні лайнери, пасажирські катери та вантажні судна з’єднували десятки міст і містечок по всій країні.

Фото: Віра Лой

Разом із "Енциклопедією архітектури України" (ЕАУ) Заборона розповідає, якою була та чому занепала річкова інфраструктура в Україні.

Що таке ЕАУ? Це мультимедійний онлайн-проєкт, який розкриває панораму архітектури України, в сучасній та популярній формі аналізує й демонструє, як суспільство формує архітектуру і навпаки. Проєкт реалізує громадська організація Urban Forms Center у партнерстві з малою культурною столицею України 2020–2021 року – містом Славутич, Славутицькою міською радою і Центральним державним науково-технічним архівом України за фінансової підтримки "Українського культурного фонду" та Zagoriy Foundation.
Заборона є головним медіапартнером проєкту.

більше на ЕАУ
більше на ЕАУ

В Україні є три судноплавні річки — Дніпро, Дунай і Південний Буг — які мають вихід до Чорного моря. Крім того, Дунай і Дніпро є одними з п’яти найбільших річок Європи.

У XX столітті їх активно використовували для пасажирських та вантажних перевезень.

Фото: Исторический Киев / Historical Kiev

У другій половині XX століття в містах почали масово будувати річкові вокзали. Їх зводили в обласних та районних центрах протягом кількох десятиліть. Деякі були масштабні.

Фото: Олександр Течинський

Наприклад, у Дніпрі річковий вокзал спроєктували у форматі гігантського корабля з п’ятьма поверхами. Його ввели в експлуатацію у 1988-му, а вже за років десять він почав занепадати.

"Якщо в місті не було повноцінної будівлі вокзалу, то була пристань, невеличкий будинок. І коли з’являлися гроші й можливості, то такі споруди перебудовували на повноцінні вокзали", — пояснює дослідник архітектури Лев Шевченко.

У Чернігові на Десні річкова пристань функціонувала ще наприкінці XVIII століття, а після Другої світової, у 1964 році, там заснували річковий порт. Будівля вокзалу мала два поверхи й широкі крила, там були кафетерій, зала очікування та ресторан.

Фото: Роман Закревський

Зараз будівля чернігівського річкового вокзалу — одна з найцікавіших серед збережених в Україні. Вокзал побудовано у футуристичному стилі та в блакитному кольорі. У 2019 році його виставили на продаж.

Звідси регулярно курсували пасажирські теплоходи до Києва, зокрема на підводних крилах. Так звані ракети були одними з найпопулярніших водних видів транспорту. Один катер на підводних крилах вміщував близько 60 пасажирів та міг долати відстані до 600 км.

У другій половині XX століття річка Дніпро стала стратегічною артерією для перевезень. По ній активно курсували круїзні, пасажирські, швидкісні кораблі та вантажні судна.

Київський річковий вокзал розглядали як один із центральних транспортних вузлів, пояснює дослідник Семен Широчин. Його будували в масштабах аеропорту: з розділенням відправлення і прибуття та залами очікування.

Сюди прибували круїзні лайнери, тож було важливо, щоб вокзал був у зручній для туристів точці — тому його побудували в центрі, на Поштовій площі та буквально за кілометр від Хрещатика.

Фото: Гаррі Єфімов

Добудували річковий вокзал у 1961-му, і загалом він пропрацював близько 40 років. Звідси, зокрема на кораблі, можна було доїхати до Білорусі.

Фото: Олександр Течинський

"Актуальними в радянські часи були круїзи по Дніпру. Тож інфраструктуру річкових вокзалів створювали для цього — наприклад, будували готелі при вокзалах", — розповідає Семен Широчин.

Фото: Гаррі Єфімов

Річкові вокзали утворювали величезну мережу пасажирських перевезень. Майже до кінця XX століття люди з десятків українських містечок могли доплисти до обласних центрів чи столиці водою.

Водний транспорт почав деградувати в дев’яностих. Функції міжміських катерів швидко перебрали на себе маршрутки. "Газельки" та "Богдани" були універсальніші взимку, але такий абсолютний та драматичний перехід здійснювався через низку причин.

Із набуттям незалежності країни в 1991-му мерії та сільради не могли самостійно нести тягар з обслуговування річкового транспорту, а державна підтримка чи контроль були відсутні. Споруди вокзалів та транспорт або здавали в оренду, або виставляли на аукціони.

Сьогодні від річкового транспорту залишилися хіба що прогулянкові кораблики та поодинокі баржі, які, наприклад, перевозять кавуни.

Фото: Роман Закревський

Для мешканців прибережних сіл і містечок по всьому узбережжю Дніпра це стало великою проблемою. Маршрутки туди заїжджають рідко, а дорога займає більше часу, ніж річкою.

Фото: Гаррі Єфімов

У 1991 році в Україні працювали близько 2,5 тис. пасажирських суден, з яких лишилося трохи більше сотні.

"У принципі радянська транспортна система була гарно розвинена всередині, а назовні — ні. Зараз навпаки", — коментує дослідник.

Спроби відновити річковий пасажирський транспорт у Києві були, але кволі. Десятки разів хотіли перезапустити річковий трамвай. У 2013 році, наприклад, він справді пропрацював менш ніж місяць. Потім його хотіли відновити на час "Євробачення" в 2016-му — але знову невдало.

Про відновлення пасажирського сполучення на Дніпрі вже не йдеться. А от як відновити вантажні перевезення, у ВР точаться запеклі суперечки.

За оцінками експертів, є можливість відновити вантажоперевезення українськими річками до 30 млн тонн на рік, що істотно розвантажить авто- та залізничні дороги, а також суттєво знизить викиди СО2 до атмосфери.

Питання залишається відкритим. Ще 40 років тому у країні працювали близько 4 тис. кілометрів річкових шляхів. Зараз їх удвічі менше, але більшість річкових вокзалів стоять закинуті або зруйновані.

дізнатись більше
дізнатись більше