Фото: Leon Neal / Getty Images
Поліна Вернигор
Днями американський мільярдер Ілон Маск оголосив, що має синдром Аспергера. Маск пожартував, що його прагнення відправити людей у космос та неоднозначні твіти мали б натякнути світові, що він — не звичайна людина. Приблизно 0,5% людей у світі мають синдром Аспергера.
Синдром Аспергера — загальний стан психічного розвитку, який є частиною розладу аутичного спектра (РАС). Він пов’язаний із труднощами соціалізації та невербальної комунікації. Від аутизму його відрізняє те, що мовні та когнітивні здібності здебільшого зберігаються.
Синдром названий на честь австрійського педіатра Ганса Аспергера, який у 20 столітті досліджував аутизм у дітей, зокрема й за часів нацистського режиму. Зараз деякі історики вважають, що Аспергер брав участь у програмі евтаназії дітей з аутичним розладом, тому в суспільстві точиться дискусія щодо коректності назви синдрому.
Раніше синдром Аспергера вважався окремим діагнозом, та в останньому виданні Діагностичного та статистичного посібника з психічних хвороб (DSM-5) його трактують як високофункціональний тип РАС — це означає, що симптоми менш серйозні, ніж в інших типів.
Найчастіше діагноз встановлюють між 4 та 11 роками життя. Синдром Аспергера може діагностувати дитячий психолог, невролог, педіатр або психіатр.
«Є низка дитячих ознак, за якими можна визначити розлад аутистичного спектра. Потрібно просто бути уважним: це реакція на годування, чи повертає дитина голову, чи дивиться вона, якщо ти показуєш їй пальцем на щось. Але не можна займатися самодіагностуванням. Чим раніше поставлений діагноз — тим простіше. Але до трьох років діагноз не ставиться. Після цього віку потрібно вести дитину до психіатра», — каже клінічний психолог Володимир Морозов.
Синдром Аспергера не залежить від статі, однак багато хто вважає, що частіше він проявляється в хлопчиків. Це не зовсім так: у дівчат розлади аутичного спектра рідше діагностують, оскільки більшість критеріїв розроблені для хлопчиків. Наприклад, у дівчат більш розвинена уява, тому вони легше входять у колектив інших дітей, від яких переймають патерни поведінки.
Дорослі люди з цим діагнозом можуть мати труднощі в підтриманні розмови, розумінні жартів або прихованого змісту повідомлень, емоцій інших людей, замкнутість та невелику кількість тем, які їх дійсно цікавлять.
Вилікувати синдром Аспергера не вийде. Однак є інструменти, які можуть полегшити симптоми та зробити комунікацію із соціумом більш комфортною. Самі носії часто кажуть, що це не хвороба, а фундаментальна особливість їхньої особистості, а отже, лікувати це неможливо.
Багато людей із синдромом Аспергера спрямовують свій інтерес на навчання, кар’єру, волонтерство або іншу важливу роботу. Така осмислена діяльність має фундаментальне значення для їхнього добробуту та щастя.
Про те, що із синдромом Аспергера можна будувати успішну кар’єру, свідчить і його поширеність серед селебрітіз. До відомих носіїв синдрома Аспергера зараховують Ґрету Тунберг, Тіма Бертона, Сера Ентоні Гопкінса, Стівена Фрая, Айзека Азімова, Кортні Лав, Ісаака Ньютона та багатьох інших.
Синдром Аспергера часто використовують у книгах та фільмах як одну з основних рис, що характеризують героїв. Один із найяскравіших прикладів у літературі — Кристофер Бан, головний герой роману «Загадкове нічне вбивство собаки». Крістофер краще за будь-кого з дорослих знає математику, достроково складає випускний іспит, перемножує тризначні числа в голові, любить астрономію і мріє про космічні польоти.
У кіносвіті синдром Аспергера «діагностували» у Форреста Ґампа, водія з «Драйву», Лісбет Саландер із «Дівчини з татуюванням дракона», Шелдона Купера та Емі Фари-Фаулер із «Теорії великого вибуху» та багатьох інших.