Фото: Борис Корпусенко / УНІАН
Поліна Вернигор
Привіт! Я — МАФ, або, якщо вам не ліньки виговорювати багато букв, мала архітектурна форма. Зараз майже кожен містянин знає мене саме під цим ім’ям. Раніше мене називали «кіоск», «ларьок», «ятка», «причеп», «будка». Мене дуже люблять підприємці та ненавидять урбаністи: на їхню думку, я псую вигляд міста. З погляду архітектури я дійсно не дуже естетичний — але таким вже мене придумали.
Я з’явився у СРСР — тоді у держави була монополія на все, тому я або продавав пресу в «Союздруці», або талончики на зупинках, або видавав якісь папірці в «Бюро довідок».
Після розпаду СРСР на території України почало активно розвиватися приватне підприємництво. Люди хотіли мати власний бізнес — продавати косметику, CD/DVD-диски, одяг, їжу, напої, цигарки. Щось із цього привозили з-за кордону, щось виробляли тут. Тоді я став дуже популярним.
З розвитком підприємництва у мене почали з’являтися нові форми: люди вигадували МАФи на базі автомобільних кузовів або причепів. Розміри могли бути дуже різними: від 1 на 1,5 квадратних метра до 2,5 на 10 квадратних метрів. Це було зручно, адже товар можна було не розвантажувати, а розкладати на імпровізованих прилавках всередині.
Звісно, не у всіх моїх господарів був дозвіл на торговлю, адже дехто не бажав платити податки. Тому такий бізнес швидко став тіньовим — ніхто не знав точну кількість кіосків в Україні. Бувало, через мене влаштовували цілі кримінальні війни — гинули люди, горів товар.
Попри все, такий бізнес набував популярності. У 2005 році тільки в Києві за офіційними оцінками було 4 тисячі МАФів, у 2009 — 11,5 тисяч, у 2012 — близько 16 тисяч, у 2013 — понад 18 тисяч (за неофіційними даними — понад 24 тисячі). Міська влада довго не могла вирішити, чи зараховувати до загальної кількості кіосків ті, що розташовані на київських ринках — звідси така розбіжність у цифрах.
Влада Києва намагалася боротися зі мною. Наприклад, 2010 року Київська міська держадміністрація ухвалила мораторій на встановлення нових кіосків, а у 2012 році при КМДА створили оперативний штаб із боротьби з МАФами. Але чомусь внаслідок діяльності штабу їхня кількість тільки збільшувалася.
Думаю, проблема була в правоохоронцях та місцевих чиновниках: ті просто не дотримувалися закону й заплющували очі на нові точки продажу за щомісячні конверти з грошима. При цьому офіційних дозволів на діяльність у таких кіосків не було, а отже, податки та місцеві збори також не надходили в міський бюджет.
Віталій Кличко оголосив мені війну у своїй передвиборчій кампанії 2014 року. За два роки кіоски таки почали зносити: за 2016 рік демонтували майже 7,5 тисяч точок. До 2024 року в мерії планують зменшити їхню кількість на 70%. Здебільшого прибирають кіоски, розташовані на газонах, зупинках транспорту, біля переходів чи просто у пішохідних зонах.
КМДА відзвітувала, що за перший квартал 2021 року з вулиць столиці прибрали понад 1100 МАФів. Мешканці міста надсилають на мене скарги до «Київблагоустрою» — звідти моїм власникам надходять попередження із пропозицією або надати дозвільні документи, або прибрати незаконну споруду. Якщо нічого не відбувається, комунальники мене демонтують і вивозять на звалище.
Загалом таких «кладовищ» в Києві чотири. Коли я потрапляю на одне з них, мій власник має надати право власності на мене і заплатити пеню за зберігання. Багато хто не виявляє бажання мене забирати, тому згодом я потрапляю у власність міста. Місто вже може використовувати мене для своїх потреб: продати комусь або просто пустити на металобрухт.
У червні 2021 року КМДА встановила нові правила мого розміщення. Зокрема, мене не можна встановлювати ближче, ніж за 200 метрів від виходів із метро, 50 метрів від зупинок, шкіл, дитсадків, перехресть доріг та вулиць, 20 метрів від дитячих майданчиків та пішохідних переходів, 10 метрів від будь-яких будівель, споруд чи пам’ятників.
Натомість частина моїх власників мітингує проти цього та вважає, що влада діє у своїх інтересах, забираючи дозвіл у понад 6 000 підприємців, які працювали законно та наповнювали бюджет податками. Натомість КМДА, за їхніми словами, заплющує очі на незаконні споруди, що існують завдяки хабарям.
Влада дійсно доволі вибірково закриває торгові точки. Наприклад, в підземці біля метро «Либідська» прибрали майже всі МАФи — але кілька кіосків прямо навпроти входу в метрополітен досі працюють.
Я не знаю, що буде зі мною далі: чи я помру на звалищі, чи мене переплавлять у нову форму, чи просто перевісять вивіску. Але дуже хочу припинити приносити людям стільки негараздів. На жаль, це залежить не лише від мене.