Я часто буваю в Туреччині і по роботі, і як туристка. У чергову поїздку моя знайома журналістка, яка час від часу живе в Стамбулі, поділилася спостереженням: за її словами, віднедавна політику в Туреччині обговорюють лише на кухнях та в закритих барах.

Цю тенденцію мені підтвердили й турки, які професійно займаються моніторингом порушень прав людини та захистом постраждалих. А масштаби цих порушень гнітючі. Мені стало цікаво: чи туристи помічають, наскільки Туреччина з листівок далека від реально-політичної? Чи варто туристам знати, що відбувається в країні, де вони звикли проводити відпустку?

Ось ваш улюблений листівковий вид на Стамбул.

А ось — розгін протестувальників турецькою поліцією там-таки. Ці дві картинки виглядають дуже контрастно, чи не так?

Репресії не вписуються в образ доброзичливого, привітного турецького пейзажу.

2016-го в Туреччині мало не стався державний переворот. Ініціатором оголосили проповідника Фетхуллаха Ґюлена та його послідовників серед турецьких високопосадовців.

У той же період країна переживала наслідки терактів «Ісламської держави» та небувалий наплив біженців із Сирії та Іраку: до Туреччини прибуло близько трьох мільйонів людей, які втекли від війни та переслідувань. Почалися репресії та масові «чистки».

За даними за 2020 рік, у Туреччині звільнили понад 130 тисяч бюджетників, які нібито підтримували Ґюлена. Серед них були і просто незгодні з політикою президента Реджепа Тайїпа Ердогана.

Закрилися тисячі організацій, зокрема університети, школи, фонди та медичні центри, запідозрені у зв’язках із Ґюленом. Багато викладачів, науковців та медиків досі не можуть знайти роботу.

Наприкінці 2021-го я зустрілася з правозахисниками, журналістами та активістами в барі в центрі Стамбула. Ми говорили про те, про що в Туреччині останнім часом вважають за краще мовчати — про придушення голосу громадянського суспільства.

Наприклад, восени 2021 року в Туреччині судили 18 журналістів за те, що ті нібито займаються терористичною діяльністю або її пропагандою. Насправді більшість із них працюють на курдські видання, а влада переслідує курдів через те, що Робітнича партія Курдистану виступає за автономію.

Приблизно так само діє Росія, порушуючи кримінальні справи на проукраїнських активістів та журналістів у Криму.

Також у Туреччині переслідують журналістів, які знімають протести без спеціального дозволу МВС на висвітлення затверджених відомством мітингів. Чиновники використовують закони про тероризм та протести для переслідування преси.

Влада Туреччини вже давно забороняє публічні протести, тому в багатьох громадян немає можливості прямо висловити своє невдоволення. Наприклад, щосуботи в центрі Стамбула збираються на тихий сидячий страйк активістки ініціативи «Суботні матері». Їхня мета — показати, що десятки політичних убивств у Туреччині не розслідуються.

Ця група виникла 1995 року у відповідь на масові насильницькі зникнення людей. Згідно зі звітом Центру правди, справедливості та пам’яті, кількість зниклих безвісти з моменту військового перевороту 1980 року й до 2013 року оцінюється в 1353 особи.

Учасниці тихого протесту неодноразово стикалися з репресіями з боку держави, зокрема з насильством поліції та судовими переслідуваннями. Нещодавно президент Ердоган заборонив «Суботніх матерів» фактично за інакодумство.

Мені здається, це важливо — дивитися не лише на ширму, на листівки Туреччини, а і знати, що за всім цим стоїть у реальному, нетуристичному житті. Придивіться: можливо, прибиральник на вулиці біля Блакитної мечеті — репресований учитель, а офіціант у готелі all inclusive — колишній активіст.

Про це важливо знати навіть тому, що різні країни видають Туреччині політичних активістів, пов’язаних із проповідником Ґюленом, порушуючи конвенцію ООН про біженців. У гучних політичних домовленостей висока ціна — знищення кар’єри та життя інтелектуалів, які «завинили» лише в тому, що їхній погляд на політику своєї країни не збігається з урядовим.

На мою думку, нам варто більше говорити про зворотний бік туристичної країни — і реагувати на ситуації, коли політичні та бізнесові домовленості між нашою країною та Туреччиною можуть підживити тиск на громадянське суспільство та права людини.