Символ волі та містичний оберіг: як тризуб став державним гербом України
- Український тризуб має багату історію, яка налічує кілька тисяч років.
- У X столітті він став родовим знаком династії київських князів Рюриковичів, а у ХХ — гербом Української Народної Республіки.
- Конституцією незалежної України передбачено два герби, однак офіційно затверджено було лише малий варіант.
19 лютого 2023 року українці відзначають День державного герба. Цього дня 1992 року золотий тризуб на синьому щиті офіційно став національним символом, який нині впізнають у всьому світі. Утім його історія почалася задовго до здобуття Україною незалежності, і навіть раніше за часи Київської Русі.
Заборона розповідає про відомі та невідомі факти з історії державного герба України.
Український тризуб: походження символу
Сучасні історики та фахівці з геральдики погоджуються, що тризуб відіграв надважливу роль у становленні українського народу. Утім досі науковці так і не змогли знайти загальновизнаного пояснення щодо його походження та значення, яке він мав для наших предків.
Відомо лише, що на українських теренах цей символ з’явився дуже давно. Так, тризубоподібні візерунки можна побачити на предметах побуту періоду Трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е). Також вони зустрічаються в багатьох археологічних знахідках скіфської доби (VII-III ст. до н.е) і на розкопках грецьких міст-полісів північного Причорномор’я. Чи не найважливішими артефактами цього періоду із зображеннями тризуба вважаються монети часів Боспорського царства (V ст. до н.е – V ст. н.е).
Згідно з однією з поширених серед науковців теорій, саме у боспорців прадавні слов’яни запозичили символ тризуба. Ймовірно, це відбулося в часи Антського союзу — військово-племінного об’єднання уличів, тиверців, полян, древлян та сіверян, яке існувало на українських землях з IV по VII століття. Саме у цей період було засновано місто Київ (V-VI ст.). Однак історики так і не знайшли підтверджень того, що полянський князь Кий і його нащадки коли-небудь використовували тризуб у ролі свого знаку. Тому теорія про його боспорське походження часто зазнає нищівної критики.
Найдавніші знахідки слов’янської доби датуються аж X століттям, а це вже часи існування Русі, саме тому появу українського національного символу найчастіше пов’язують з династією Рюриковичів. Перша письмова згадка стосується періоду правління князя Ігоря (912-945 рр.), а першим візуальним підтвердженням послужила печатка його сина Святослава Хороброго (945-972 рр.), однак на ній було зображено символ з двома зубцями замість трьох.
«Цей символ власності та влади переходив із покоління в покоління, видозмінюючись, аби кожен представник роду мав індивідуальну емблему. Навершя у формі князівського знака було головним елементом давньоруських стягів», — зазначають в Українському інституті національної пам’яті.
Численні зображення тризуба були віднайдені на давньоруських монетах (срібляниках і златниках), посуді, надгробках, актових печатках, перснях, злитках-гривнах, зброї, спорядженні, товарних пломбах тощо. Також їх можна побачити на цеглинах кладки Десятинної церкви в Києві. Переважна більшість з цих артефактів пов’язана з періодом правління князя Володимира Великого (979-1015 рр.) Його індивідуальна емблема мала три зубці й саме вона лягла в основу сучасного українського герба.
Нащадки Володимира впродовж століть зберігали традицію і також використовували символ з певними модифікаціями як свій індивідуальний знак. Наприклад, у Святополка один із зубців був схожий на хрест, у деяких були двозубці, в інших — тризубці. А в Юрія Долгорукого був простий тризуб, схожий на вила.
Однак коли династія Рюриковичів опинилася на межі занепаду, родова символіка поступово почала витіснятися територіальними знаками (наприклад, у Києві — це був Архистратиг Михаїл, у Львові — Лев тощо). Так з часом тризуб взагалі вийшов з ужитку, допоки про нього не згадали аж у XX столітті.
Стосовно походження символу науковці виділяють кілька більш-менш правдоподібних теорій. А от щодо його тлумачення існують десятки різноманітних гіпотез. Серед найпопулярніших: символ влади, релігійний знак, магічний оберіг, підсвічник-трикірій, сокіл як князівський тотем, якір, дволеза сокира, житній колос, лук зі стрілою, корона, верхівка скіпетра візантійського або скіфського царя.
«Останнім часом популярності набули тлумачення тризуба як символу триєдиності світу та поєднання символів поширених колись культів сонця і якоря», — зазначає доцент кафедри історії Києво-Могилянської Академії Констянтин Гломозда.
Також тривалий час була поширена гіпотеза, що тризуб — це монограма з перших літер імен Володимир, Ольга, Ярослав або слово «воля». А у книзі відомого дослідника національної символіки України Володимира Січинського згадується версія, що у ньому закладене значення «трійці життєтворчих енергій — мудрості, знання і любові (або вогню, воду і землі)», на подобі далекосхідної концепції єдності Інь, Янь та Цзи.
Як обирали державний герб України
Перші розмови про тризуб як герб почалися у 1918 році з появою на світовій мапі Української Народної Республіки. Новостворена держава потребувала надійної і наділеної глибокими сенсами національної символіки, тож тодішні політичні лідери розгорнули велику дискусію, яким має бути головний символ країни.
Станом на початок XX століття сам тризуб був відомий лише вузькому колу фахівців, тож спершу його навіть не розглядали як кандидата. Серед найбільш обговорюваних варіантів були: золотий лев, що спирається на скелю (герб Галицько-Волинської держави), Архистратиг Михаїл (давній символ Києва), козак з мушкетом (герб Війська Запорізького).
Голова Центральної Ради Михайло Грушевський навіть пропонував експериментальний варіант: золотий плуг на синьому тлі як «символ творчої мирної праці», а навколо — історичні герби українських земель. Члени спецкомісії УЦР відкинули його, як не відповідний, тож замість нього Грушевський представив родовий знак династії Рюриковичів — тризуб.
Зрештою, 25 лютого 1918 року Мала Рада УНР затвердила саме цей варіант, однак ухвалений документ не містив малюнків, а мав лише опис. Саме зображення герба (тризуб князя Володимира, обрамлений оливковим вінком) було офіційно презентоване лише 22 березня. Автором проєкту виступив відомий художник Василь Кричевський.
Після приходу більшовиків уся символіка Української Народної Республіки була офіційно заборонена. Однак упродовж XX століття родовий знак Рюриковичів залишався важливим символом національно-визвольної боротьби. Так, на емблемі Організації українських націоналістів (ОУН) був тризуб із мечем на місці середнього зубця. А в Українській повстанській армії (УПА) він зображався на нагородах та бофонах, а також з’являвся у друкованих виданнях та на плакатах.
Зі здобуттям Україною незалежності від СРСР перед вітчизняними елітами знову постало питання вибору національної символіки. Конкурс щодо створення проєкту державного герба був оголошений 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР).
На розгляд депутатської комісії надійшло понад 200 робіт, 192 з яких містили зображення тризуба. Зрештою переміг проєкт історика-геральдиста Андрія Гречила та художників Івана Турецького й Олексія Кохана.
Постановою Верховної Ради від 19 лютого 1992 року золотий тризуб на синьому щиті був офіційно затверджений як державний герб України.
Великий герб України: у чому його проблема
Згідно з Конституцією 1996 року, державний герб складається з двох варіантів: малого та великого. Ескіз тризуба, затверджений в 1992-му вважається малим гербом, а ось щодо великого народні обранці не можуть визначитися вже понад 30 років.
«Великий державний герб України встановлюється з урахуванням малого державного герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого державного герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий державний герб України)», — йдеться у статті 20 головного закону країни.
Чимало істориків та громадських діячів стверджують, що Україні насправді не потрібен великий варіант герба, адже малий повною мірою виконує свої функції. Утім на думку дослідниці Інституту історії України НАН, професорки Марини Дмитрієнко, у парламентарів були вагомі причини, щоб запровадити таку геральдичну систему.
«Щоб зрозуміти, чому вирішили створювати два державні герби, треба повернутися майже на три десятиліття у минуле і згадати, які політичні баталії вирували навколо утвердження наших символів. Ідея великого державного герба, який би поєднав тризуб з гербом Війська Запорозького, допомогла знайти компроміс з лівими політичними силами, бо вони затято протистояли відновленню нашої історичної державної символіки», — розповіла дослідниця української геральдики.
Так, за понад 30 років незалежності України було проведено чотири конкурси на найкращий ескіз великого герба. Перший — у 1991 році, коли переміг проєкт Андрія Гречила та Івана Турецького. Однак парламентарі відмовились за нього голосувати.
У 1996 році відбувся ще один конкурс, в якому взяли участь 420 проєктів, але, знову ж таки, жоден із них не затвердили. Лиш через п’ять років на розгляд Верховної Ради винесли один ескіз з того конкурсу, зроблений Олександром Івахненком, однак і цього разу безрезультатно.
Третій конкурс провели у 2007-2008 роках. Тоді знову заговорили про великий герб авторства Івахненка, який на той час вже помер. Ескіз доопрацював художник-графік Сергій Якутович, але до Ради проєкт знову не дійшов.
У 2020 році оголошено вже четвертий конкурс на найкращий ескіз, переможцем якого став Олексій Кохан. На його ескізі зображені Лев та Архангел Михаїл, які тримають щит із тризубом, а над ними — запорізький козак, що є обов’язковим елементом великого герба згідно із Конституцією. Проєкт отримав схвалення більшості фахівців, але з боку громадськості він був нещадно розкритикований.
У 2021 році президент України Володимир Зеленський вніс на розгляд Ради черговий законопроєкт про великий державний герб України. Однак документ містив не ескіз-переможець конкурсу 2020 року, а ескіз 1996 року того самого Олександра Івахненка, який відхилили у всіх попередніх конкурсах.
Такий хід ще більше обурив і фахівців-геральдистів, і громадськість, що призвело до значного розширення табору противників великого герба. Серед ключових аргументів «проти» наводяться такі тези:
- великі герби — це пережиток феодальної епохи, які були властиві великим імперіям, а нині їх використовують здебільшого монархічні та федеративні держави;
- малий тризуб — простий, впізнаваний в усьому світі і відповідає мінімалістичній естетиці XXI століття;
- норма Конституції про два герби — забаганка комуністів;
- жоден зі схвалених за понад 30 років проєктів великого герба не відповідає законам геральдики.
Ще однією проблемою в процесі затвердження великого герба є те, що українським законодавством чітко не передбачено випадки, коли слід використовувати малий, а коли його більшу версію.
«Щодо функції великого герба, то є сенс обмежитися його використанням лише на атрибутах президента України — штандарті, печатці, ланцюзі-коларі. Якщо ж законодавці додумаються, наприклад, розмістити цей герб на паспортах, то можна лише уявити сплеск незадоволення серед громадян, з кишень яких доведеться покривати ці новації», — вважає історик-геральдист Андрій Гречало.
Раніше Заборона розповідала про традиції вшанування Дня Соборності України, а також про історичний шлях українців до формування єдиної й неподільної держави.
Читати більше новин в Telegram