СТОРІЗ
Татуювання під час війни:

прояв ідентичності чи загроза життю?
Єлизавета Хорошева
8 Липня 2022
В умовах війни татуювання стали не тільки проявом ідентичності, а й загрозою життю — як для звичайних людей, так і для військовослужбовців. У 2014-му за тату тризуба кати з «ЛНР» відрубали руку бійцю батальйону «Айдар» Василю Пелишу. А полоненому Олександру Гурову того ж року намагалися здерти разом зі шкірою татуювання тризуба на червоно-чорному тлі. Вже цьогоріч у звільненій від росіян Бучі знайшли тіло чоловіка, закатованого за зображеного на тілі німецького орла.
Фото: Stringer/Anadolu Agency via Getty Images
Окупанти перевіряють наявність татуювань на блокпостах і під час фільтрації. Зняте під час перевірки відео з полоненими азовцями масово ширилося пропагандистськими ЗМІ: росіяни фокусувалися на татуюваннях черепів, тварин та зброї, видаючи це за прояви «нацизму».
Відео: Міністерство оборони РФ
Після 24 лютого попит на патріотичні тату серед українців суттєво зріс, а інстаграм-акаунти майстрів тепер рясніють ескізами та готовими роботами з упізнаваними символами. Заборона дізналася, як повномасштабна війна вплинула на майстрів і їхніх клієнтів та чим обертається страх потрапити до рук окупантів для власників патріотичних татуювань.
Фото: Alexey Furman / Getty Images
Художниця Євгенія Василиненко, за власними твердженнями, до 24 лютого сильною патріотичністю не вирізнялася. Втім, повномасштабне вторгнення змінило її погляд на життя та власну ідентичність. Зафіксувати ці метаморфози дівчина вирішила через оновлення галереї татуювань на власному тілі. Спочатку вона набила браслет з елементами вишиванки рідної Дніпропетровщини. А потім — орнамент, у якому закодовано її ім'я.
Перше патріотичне тату навіяло на Євгенію страх російського полону. Та вона знайшла для себе аргумент:
«Скажімо так: якщо я потраплю до росіян, то і без татуювань можу нарватися. У мене пірсинг на обличчі та дреди. А ще довгий язик, який я не вмію стримувати», — пояснює дівчина Забороні.
А з новими малюнками на тілі, за словами Євгенії, вона почувається частиною чогось більшого: «Бути в спільноті, вибачитися за ігнорування своєї ж культури та показати, хто я і звідки — напевно, це найголовніші мотиватори».
Ярослава Фузік — тату-майстриня в стилі «графіка» з чотирирічним стажем. Дівчина малює з дитинства, а натхнення черпає з усього, що її оточує. Під час війни вона почала малювати патріотичний арт і робити безплатні тату — але тільки військовим.
«Коли почалася [повномасштабна] війна, в мене сталася мінідепресія: я хотіла бути корисною. Я ще тоді собі сказала, що буду робити [тату] військовим безплатно. Мені хотілося зробити приємно нашим захисникам, підіймати дух, настрій, адже тату для багатьох — це щось класне та круте», — розповідає майстриня.
Ярослава вважає, що після 24 лютого для багатьох українців країна та її культура стали дорожчими та ближчими, ніж раніше. А татуювання перетворилося на символ власної позиції.
«Кожен робить те, що вміє. Я вмію бити тату, тому і вирішила, що буду допомагати так», — каже дівчина Забороні.
Василь Тимошенко зробив своє перше патріотичне тату з рядками з гімну України ще у 2014 році, коли був на першому курсі. Ескіз другого татуювання був готовий за місяць до початку повномасштабного вторгнення, а вже 24 лютого хлопець мав іти до майстра.
«Лише через півтора місяця після початку [війни] я зміг зробити тату. Мої предки пережили голод у 1930-х, тож колоски символізують жах, який принесла імперія зла. Щоб ми не забували. У центрі тату алатир — це камінь або ж восьмикінцева зірка, що символізує Різдво Христове і оберігає мене. А також паспорт у вигляді українського орнаменту», — пояснює Василь.
Після евакуації родини з Сум хлопець повернувся до міста і пішов у добровольчий батальйон його захищати. На запитання, чи не боїться він потрапити до росіян і піддатися катуванням через тату, відповідає, що на такий випадок має гранату.
«Чому я взагалі маю боятися робити тату на своєму тілі? — обурюється Василь. — Як вони можуть це заборонити і називати мене нацистом, коли бойові буряти користуються послугами шаманів та роблять жертвоприношення тварин? Як ці люди можуть розповідати нам, як жити і що бити?».
Яна Мацак у тату-індустрії вже 6 років. Її шлях почався зі сну, де вона била квіти на спині жінки. Дівчина працює в п’яти стилях і надихається природою та людським тілом. Від початку вторгнення Яна перебувала в розбитому стані та не хотіла малювати, але каже, що її врятували українці з патріотичними ідеями для тату.
«Квіткові тризуби — це щось дуже особливе. В них закладені наші українські квіти: соняшник, мак, пшеничка, калина. Жовто-блакитні та червоно-чорні гілочки. Якщо зблизька розглядати, то ми бачимо ці всі деталі, а на відстані вони складають тризуб», — розповідає дівчина.
Зараз майстрині пишуть українці з-за кордону і замовляють ескізи. А гроші за них Яна просить надсилати у фонд «Повернись живим».
«Люди хочуть показати, що вони українці і пишаються своєю країною. Я намагалася для кожного намалювати щось особливе, що асоціюється в них з Україною», — каже Яна Забороні.
Аліна Кох з Херсону замислилася про тату-майстерність ще в 12 років. Коли навчалася в університеті, то збирала стипендії, щоб піти на курси. До повномасштабної війни дівчина надихалася Сальвадором Далі та римською міфологією, бо римський пантеон більш «рішучий та войовничий», але все змінилося 24 лютого.
«Перші 14 днів я не мала змоги працювати: обладнання було на студії і я не уявляла, коли почну знову. Та ось видалась нагода забрати своє. Я була неймовірно рада, але постійні [вибухи з] Чорнобаївки вже залишили свій слід — руки просто тремтіли. На ескізи мене надихав мій біль та біль кожного українця», — зізнається дівчина Забороні.
Перше тату під час війни вийшло простим, але дуже промовистим — «Українка», намальована червоним кольором під ключицями. Тоді місто вже було в окупації, але майстриня встигла зробити з десяток патріотичних татуювань. З часом ситуація в Херсоні почала загострюватися, і все більше людей приходили на каверапи.
«На ворожих блокпостах спочатку роздягали лише чоловіків, щоб перевірити на предмет «нацистських тату» (для них все, що хоч якось пов’язано з Україною — це «нацизм»), а потім і дівчат. Усі каверапи були вимушені. Якби побачили «Українку», то дівчину або закатували б до смерті, або вбили на місці», — каже Аліна.
Власниця татуювання «Українка» Ольга Чумаченко з Херсону закарбувала на тілі горде звання, а вже потім вирішила вирватися з окупованого Херсону. Через страх бути катованою окупантами вона крізь сльози пішла на каверап.
Відео: a_vie_tattoo / TikTok
На виїзді хлопців роздягали, а телефон Ольги забрали на перевірку.
«Ми не потрапили під обстріл і швидко проскочили, — згадує дівчина. — Але встигли почути звук автоматної черги, бо окупантам не сподобалося те, що люди стояли біля автівок, а не тихо сиділи всередині. І вони просто почали стріляти, щоб позаганяти людей всередину. Ось так: як тварин».
Після свіжого татуювання кров не можна здавати рік, адже є ризик потрапляння інфекції. Дівчина зізнається, що до війни не замислювалася про вплив тату на здачу крові, але після 24-го зрозуміла, що трохи жалкує про це.
«Перебуваючи в окупованому місті, як ніколи раніше хотілося допомогти нашим хлопцям. Часто бачила оголошення про те, що потрібні донори, і було дуже прикро й соромно, що я не можу їм допомогти в цьому. А звичайних донатів мені здавалося мало», — розповідає Ольга Забороні.
Фото: Yurii Rylchuk / Ukrinform/Future Publishing via Getty Images
Для дівчини малюнки на тілі — це щось на кшталт мотивації. Дівчина має напис «Більше справи, менше балачок» — нагадування, що свою правоту потрібно доводити справами, а не словами. Також Ольга має на стегні малюнок черепа в масці: тату мотивує її жити тут і зараз, а не відкладати на потім.
Фото: Joe Raedle / Getty ImagesImages
«Дивлячись на них [татуювання], я згадую важкі моменти, коли їх було набито, згадую емоції, які мене супроводжували тоді, — каже вона. — Одразу в голові думка: «Ти пройшла вже так багато випробувань — і це також пройдеш, все буде добре».
Не відмовляйтесь від власних бажань та ставайте патронами Заборони❤️