Заргава — невелике високогірне село на півночі Азербайджану. Воно загублене в горах Губинського району — дорогу туди не показує навіть Google maps. Доїхати можна лише до сусіднього села Чічі, а далі місцеві жителі радять йти пішки.

У селі мешкає близько тисячі людей. Більшість із них — тати [кавказькі перси]. Від татських слів zər — «жовта» та ov — «вода» й походить назва села.

Від інших азербайджанських сіл Заргаву відрізняє традиція поховання: замість централізованого цвинтаря тут організовують фамільні — часто прямо в себе на подвір’ї, поряд із фруктовими садами та грядками з капустою та цибулею.

В Азербайджані, як і в багатьох інших країнах, у селах зазвичай два цвинтарі: старий та новий. У Заргаві ж десятки цвинтарів у дворах будинків. Є такі, де 7–8 могил — усі належать членам однієї родини.

Цвинтарі в Азербайджані зазвичай відкриті з усіх боків — туди може зайти кожен. Але ці мініцвинтарі обнесені високими сітчастими чи кам’яними парканами. На хвіртці або замок, або міцно зав’язана мотузка. Увійти можна, тільки зайшовши в гості до господарів, через ворота та головний вхід у двір.

Місцеві жителі неохоче розповідають про цю традицію. А заступник сільської адміністрації Заміг Джабраїлов, почувши питання про родинні цвинтарі, взагалі заявив: «Це вигадка!»

Етнографка та історикиня Севіндж Мамедова каже — деякі джерела вказують, що традиція родинних цвинтарів зародилася в Заргаві ще в тринадцятому столітті.

«Швидше за все, усе почалося через віддаленість села, його важкодоступність, віками ізольоване від інших населених пунктів існування. Багато традицій залежать від природних умов. Ймовірно, суворий гірський рельєф та брак рівнинних земель також відіграли свою роль у тому, що в Заргаві немає спільних цвинтарів», — пояснює вона.

Практика ховати померлих на родинних цвинтарях не суперечить традиціям ісламу. «Якщо говорити про канони — від могили не має залишатися жодного знака. Але важливо, щоб у майбутньому ніхто не потривожив прах. Саме тому люди стали ховати своїх близьких у спеціально відведеному місці — щоби бути впевненими, наприклад, що в майбутньому ніхто там не буде щось будувати», — каже богослов Гадір Раджабов.

Без будь-якого знаку на місцевості важко зрозуміти, похований тут хтось чи ні. Звідси й пішла пізніша для ісламу традиція ставити надгробки на могили.

Старі могили в Заргаві більше відповідають канонам традиційного ісламу. Вони розкидані по всьому селу й накриті лише великими надгробними каменями без вказівок того, хто там похований чи інших написів.

Хоча в центрі села стоїть стара мечеть, місцевим нема чого туди приходити. Мули тут немає так давно, що ніхто не пам’ятає, чи був він взагалі.

Відсутність мули — не єдина проблема села. Також у Заргаві немає водопроводу та газопроводу. Місцеві опалюють свої будинки дровами, по воду ходять до джерела. Нечасті релігійні обряди теж проводять самотужки.