Цікаво: Арт-брют – мистецтво божевільних людей
21 серпня в столичній галереї «Дукат» відкрилась виставка робіт Сергія Хілька. Її куратором став письменник, сценарист та просто одіозна персона українського медійного простору – Володимир Адольфич. Виставка отримала назву «Лють». До неї увійшло 18 картин, графіка та вірші. Особливість цих робіт у тому, що їхній автор – божевільний.
Понад сімдесят років тому для цієї культурної віхи був вигаданий термін «арт-брют» – мистецтво божевільних. Він відокремив творчість душевнохворих людей як певне контркультурне явище, котре опонувало естетичним цінностям масової культури. З французької цей термін дослівно перекладається як «сире мистецтво» – тобто щось первинне.
«Попри те, що ще на початку ХХ століття були сформовані відомі колекції творів маргіналів (пацієнтів психдиспансерів, сектантів, злочинців), і багато видатних художників вказували на непересічність цього феномена, перший музей, який демонструє подібне мистецтво, був створений лише в 1976 році в Лозанні на основі зборів художника й теоретика мистецтва Жана Дюбюффе. Повною мірою маргінальне мистецтво проявилося в постіндустріальну епоху. Вписавшись у поле постмодерністського дискурсу, воно влилося в художній мейнстрім і зі свого боку відкрило широкий горизонт для соціокультурних досліджень. Сьогодні світ знає не одну публічну колекцію «хворого мистецтва», але що ми знаємо про персоналії українського «арт-брюта»? Про особливості і про фактори, що впливають на його розвиток? Мабуть, ця тема до сих пір залишається недостатньо виявленою і представляється своєрідною безоднею на поверхні вітчизняного соціокультурного ландшафту. Виставка «Лють. Хілько» – спроба представити творчість київського маргінала як своєрідну нав’язливу сублімацію на тлі хворої соціальної тканини першого пострадянського десятиліття», – розповідає мистецтвознавиця Олена Грозовська.
Сергій Хілько (або Хіля, як його звали друзі) – людина непростої долі. Він жив на Лісному масиві в Києві разом із мамою та бабусею. Останню полюбляв називати Джонс, на честь засновника гурту Rolling Stones – Брайана Джонса, робив їй зачіску як у музиканта та періодично спускав стареньку до сміттєпроводу, вимагаючи пенсію. Загалом вів помірковане соціальне життя, періодично випивав із друзями. Малювати почав на початку 1990-х, надихнувшись картиною іншого божевільного художника, ім’я якого, на жаль, не збереглося в історії.
«Творчість душевнохворих – надто загальна категорія, аби окреслити якийсь єдиний підхід для оцінки та інтерпретації цього феномену. Сам термін «психічне захворювання» досить хиткий. Дискусії про те, що таке душевне здоров’я, ведуться останні сто років як мінімум. Роботи психічно хворих людей не завжди наділені якимись художніми перевагами, але часто цікаві своєю спонтанністю. Такі твори дозволяють нам побачити шаблони та конвенції, котрі лежать в основі нашої культури та простежити реакцію глядача на порушення цих умовних кордонів», – додає Грозовська.
За кілька років Хіля створив серію потужних та моторошних робіт, на яких зобразив своїх внутрішніх демонів. Сам він свої роботи називав «Лють» – тобто те, «що намальовано кров’ю серця». Звідси й назва виставки. Так собі й жив, малював, аж поки не відрубав голову власній матері кухонною сокирою. Свій вчинок Хілько пояснив тим, що вона заважала йому нормально спати вночі своїм храпом. Після чого потрапив до в’язниці, де помер у 1997 році. Детальніше про його долю можна прочитати в матеріалі Адольфича, опублікованому в журналі «Наш» у 2003 році.
Зараз його картини вперше виставляються перед широкою аудиторією. Чи можна сприймати їх окремо від його моторошної життєвої історії – сказати важко.
«У випадку Хілька його роботи та біографія утворюють собою страшне та нероздільне ціле», – вважає Олена Грозовська.
Побачити картини можна у галереї «Дукат» до 17 вересня цього року.
Читайте також: Мої заборони: Володимир Адольфич.
