У 1984 році троє студентів-геїв (Андреас Штернвайлер, Вольфганг Тайс і Манфред Баумгардт), які працювали охоронцями в берлінському музеї, разом з активістом Манфредом Герцером організували виставку про культуру та побут гомосексуальних людей. Вона мала ефект бомби, що вибухнула: охочих побачити її було так багато, що за рік організатори вирішили зробити музей із постійною експозицією. Так і з’явився перший у світі музей гомосексуальності.

Сьогодні музей має попит як серед місцевих жителів, так і серед туристів. Там представлено 127 експозицій, включно з тимчасовими виставками з журналами, газетами, статтями, плакатами, фільмами, фотографіями та листами. З усього цього можна дізнатися про історію гомосексуальності за останні 200 років з фокусом на гей-культурі Берліна.

Фактично це дослідницький центр, де не просто збирають щось об’єднане однією тематикою, а спершу вивчають, знаходять інформацію, актуалізують її — і вже згодом оформлюють у виставки.

Щороку команда музею представляє спеціальні проєкти, спрямовані на популяризацію культури ЛГБТ+. Серед тем — квір-рух у Німеччині з часів «Стоунволла» [підпільний бар у Нью-Йорку, з облави на який розпочався рух за права ЛГБТ+], історія кабаре Chez Nous, де з 1958-го до 2008 року влаштовували чудові дреґ-шоу, виставка художніх позицій queer FLTI (жінки, лесбійки, транс- та інтерсекс-люди) та багато іншого.

Заборона поговорила з українськими геями про те, чи допоможе подібний музей в Україні боротися з дискримінацією та змінювати суспільне ставлення до представників ЛГБТ+.

Редактор журналів «Один з нас» та Stonewall, голова правління ВГО «Гей-альянс Україна» Станіслав Науменко впевнений, що для ефективності такого музею в Україні потрібно вкласти багато сил і провести масштабну рекламну кампанію. «Берлін вважається мало не центром гомосексуальної культури у Європі. Тому застосовувати на пострадянському просторі те, що добре працює там, не зовсім релевантно», — вважає Науменко.

Очевидно, сьогодні інформації достатньо, і музей історії ЛГБТ+ навряд чи викличе вау-ефект. Тому, на думку Станіслава Науменка, для створення такого місця важливі три аспекти: цікава форма подання інформації, доступність для всіх та забезпечення охорони, як на КиївПрайді, щоб уникнути провокацій.

Станіслав вважає, що це питання не просто про музей, а про відкритість. Справді, у Берліні є різні гей-магазини, новорічні ярмарки для ЛГБТ+, там на балконі можна побачити райдужний прапор — і це не щось неординарне, а норма.

«Попри те, що люди стали толерантнішими, ніж 5, 10, 20 років тому, усе ж відкрита демонстрація райдужної атрибутики не завжди вітається. Торік, коли студент Могилянки вивісив у гуртожитку райдужний прапор, усе закінчилося погрозами праворадикалів та зливом його особистих даних. Або ж згадаймо напади на дружні до ЛГБТ+ кафе — це досі доволі звичайні речі для України», — каже Науменко.

«Водночас немає такого, що ось, ми йдемо в «православний халіфат», а ви тут райдужний прапор вивісили», — зазначає редактор і вважає, що за всіх мінусів поточного політичного правління воно все-таки демонструє відкритість, лояльність та європейський вибір.

Наприклад, у Києві проводяться просвітницькі заходи на тему ЛГБТ+, але щось більше Станіславу складно уявити. Адже зараз бракує грошей навіть на видання журналу Stonewall про ЛГБТ+, а музей потребує значно більших вкладень.

Андрій Кравчук із правозахисного ЛГБТ+-центру «Наш світ» не був у берлінському музеї, але уявляє, що це і про що. Він упевнений, що дорослим людям важко змінити свої переконання — зате змінюється покоління. Тому важливіше розповсюджувати загальну інформацію про ЛГБТ+ там, де всі здобувають знання для загального розвитку — у школі.

Він переконаний, що освітня система є ключовим чинником у вихованні толерантності та розуміння. А ті, у кого з’явиться додатковий інтерес, знайдуть більше інформації. Адже в школі історію стародавнього світу вчать усі, і тому мають якісь базові знання про це, а от у музеї ходить не так багато людей.

«Старше покоління сформувалося за радянської влади, коли жодної інформації про гомосексуальність і трансгендерність взагалі не було або ж вона подавалася у вкрай негативному світлі. У них уже все закарбувалося, їм складно змінювати свої переконання, і ми бачимо, як це впливає на ситуацію в Україні, — пояснює Кравчук. Але водночас він упевнений, що надія є. — Коли виросте нове покоління, яке живе вже у відкритому інформаційному суспільстві, користується інтернетом та отримує інформацію з альтернативних джерел, тоді ситуація зміниться докорінно. Так було на Заході й немає сумнівів, що так буде і в Україні».

На думку Кравчука, розвиток технологій кардинально все змінив: «Коли я шукав інформацію [наприкінці 80-х], її практично неможливо було знайти. Якісь крихти були в енциклопедіях, уривчасті згадки — в художній літературі, але це було дуже важко. Треба було розуміти, про що йдеться, бо, як правило, речі не називали своїми іменами. А нинішній молоді достатньо відкрити інтернет і на першому-ліпшому сайті відразу спливуть ЛГБТ+-новини».

У будь-якому випадку зберігати пам’ять та історію треба. Андрій Кравчук був головним редактором та співавтором двох книг про ЛГБТ+-спільноту України («Блакитна книга», «Райдужна книга»). Під час вивчення цієї теми виявилося, що в Україні зовсім мало даних хоча б радянського періоду, не кажучи вже про старіші. На Заході цю тему стали досліджувати раніше, тому там збереглося набагато більше інформації про ЛГБТ+-людей, які завжди були в кожному суспільстві.

Наприклад, австрійський ерцгерцог, український військовий та політик Василь Вишиваний, який сприяв визнанню українців як нації, був гомосексуальним. Свідчення про це збереглося тому, що більшість життя він прожив на Заході. Там ця інформація не піддавалася такій жорсткій цензурі, як у Радянському Союзі.

Але в Україні все ж є один музей, пов’язаний із ЛГБТ+. Це інтерактивний музей прийняття ЛГБТ+-людей з історіями батьків та їхніх шляхів до прийняття. Якщо не бачили, то радимо вивчити. І, можливо, все-таки скоро в нас з’явиться якийсь сучасний простір на тему ЛГБТ+, який буде цікавий багатьом.

А якщо не хочеться чекати, можна відвідати Берлінський музей гомосексуальності онлайн. На цій віртуальній виставці представлені невідомі предмети, за якими стоять невідомі історії. У майбутньому буде з чим порівнювати.