У Всесвіті знайшли чорну діру, яка щодня з’їдає по Сонцю: до чого тут подорожі у часі

• Вчені відкрили в центрі галактики-квазара під назвою J0529-4351 найбільшу чорну діру.
• Вона має масу, рівноцінну 17 мільярдам Сонць, і продовжує рости.
• Астрономи назвали тіло найненажерливішою чорною дірою з усіх існуючих.

Надмасивні чорні діри — справжній космічний феномен. Вони погано вивчені, але дехто з учених вважає, що за допомогою таких гравітаційних плям можна подорожувати в часі.

Заборона розповідає про явище, більш ретельне дослідження якого може здійснити науковий прорив.

Найголодніше космічне тіло: знахідна у галактиці J0529-4351

Квазар J0529-4351, імовірно, утворився через 1.5 млрд років після Великого вибуху. Це дуже рано в історії Всесвіту: його світло подорожувало понад 12 млрд років, щоб досягти Землі. А швидкість, з якою чорна діра у центрі цього квазару поглинає речовину, означає її колосальні розміри, пише науковий журнал Nature Astronomy.

Команда астрономів на чолі з Христіаном Вольфом з Австралійського національного університету підрахувала, що космічне тіло зростає зі швидкістю близько 370 мас Сонця на рік. Тож протягом доби воно поглинає таку кількість газу та пилу, що дорівнює масі зірки нашої Сонячної системи.

Астрономи достеменно не знають, як такі чорні діри розширились до подібних масштабів. Набагато менші становлять кілька десятків сонячних мас і утворюються через колапс ядер зірок, коли ті гинуть. Але надмасивні гравітаційні воронки занадто великі для цього.

Чорні діри знаходяться в серці галактик-квазарів. Сама гравітаційна пляма всередині оточена масою, яка хаотично обертається навколо неї. Інтенсивне тертя та гравітація змушують цей матеріал нагріватися аж до трильйонів градусів, яскраво спалахуючи світлом у просторі. Науковці вивчають це сяйво, щоб визначити властивості чорної діри всередині.

Враховуючи масу космічного явища всередині квазару J0529-4351, воно майже сягнуло межі Еддінгтона. Це максимальна стабільна швидкість, з якою чорна діра може поглинати оточуючі об’єкти. Якщо вона вийде за цю межу, від надзвичайної швидкості матеріал почне світитися настільки інтенсивно, що тиск випромінювання відштовхне матеріал навколо чорної діри, аж поки він не вийде за межі гравітаційної досяжності.

«Це найяскравіша та найбільш хижа надмасивна чорна діра, яку ми бачили на сьогоднішній день. З точки зору світності та ймовірної швидкості зростання, J0529-4351 — найекстремальніший квазар з усіх нам відомих», – кажуть вчені.

Мандрівки через чорні діри: фантастика чи реальність

Подорож у чорну діру — основа сюжету багатьох науково-фантастичних книг та фільмів. Але дослідники сперечаються, наскільки реально це здійснити та чи можливо вижити, перетнувши її горизонт, пише Astronomy Magazine.

Імовірно, чим масивніша чорна діра, тим м’якшим буде занурення всередину. В такому випадку людина опиниться в центрі космічного тіла, межі якого не може покинути навіть світло.

Доведеться зіткнутися з припливними силами, які виникають через збільшення гравітаційного тяжіння об’єкта при наближенні до нього. Теоретично, якщо першими затягує ваші ноги, ви відчуватимете сильнішу гравітаційну силу у цій зоні. В кінці кінців ваше тіло може розтягнутись в тонку нитку — це процес, який вчені називають спагетіфікацією (так, інша назва звучить як ефект локшини).

У звичайної чорної діри зоряної маси горизонт подій розташований відносно близько. Це означає, що приливні сили будуть досить сильними. Але для надмасивної чорної діри горизонт подій буде настільки далеким, що приливні сили відчуватимуться як помірні.

Що станеться, коли ви досягнете центру чорної діри — дискусійне питання. Більшість теоретиків вважають, що в центрі лежить сингулярність. Вона і завершить подорож, миттєво роздавивши людське тіло у точку.

Проте це не означає, що ми не можемо насолоджуватися науковою фантастикою про чорну діру. Захоплюючі фізичні властивості простору і часу навколо чорних дір і те, як вони спотворюють реальність, продукують все нові і нові теорії.

Раніше Заборона розповідала про планети-втікачі, які можуть ховатись за Плутоном. Їхні розміри приблизно дорівнюють розмірам Марса, Меркурія, а одна може бути навіть ще більшою.