Українські біженці в Європі: прийшли, щоб узяти? Детально розбираємо шкідливі стереотипи

Повномасштабна війна в Україні спровокувала відтік українців за кордон — переважно на захід. За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців (UNCHR), станом на середину червня 2024 року в країнах Європи перебуває майже 6 мільйонів українців.

Найбільше громадян України нині отримали тимчасовий захист у Німеччині — 1,1 мільйона, у Польщі — 957 тисяч, а також у Чехії — 346 тисяч. Причому першість Німеччина виборола в Польщі, що має з Україною спільний кордон та близьку мову, лише 2023 року. У внутрішньоєвропейській міграції відіграли роль більші соціальні виплати, вища оплата праці й інтеграційні ініціативи німецького уряду. Серед інших причин переїзду — відгуки українців, які оселилися тут раніше, і бажання дати якісну європейську освіту дітям.

Пошук роботи та вивчення нових мов, інтеграція до європейських спільнот і намагання зберегти ментальне здоров’я на тлі хвилювання за родичів та знайомих, які залишилися в Україні, — те, що об’єднує українських біженців за кордоном. А ще — узагальнені навколобіженські стереотипи всередині Європи й нерозуміння на батьківщині, що призводить до втрати спільного ідентифікаційного чинника.

Українці за кордоном та українці в Україні

Сьогодні понад 280 мільйонів людей — 3,6% населення планети — живуть не в тих країнах, де вони народилися, проте не усі з них є біженцями. У сукупності мігранти в усьому світі складають четверту за чисельністю населення країну у світі. Мало того, більше людей готові до міграції, якщо у них буде така можливість. Основні фактори — соціально-економічні (для свідомої міграції) та безпекові, як у випадку українців.

Заборона провела опитування серед читачів, запропонувавши анонімно поділитися думками щодо власного вибору залишитися в Україні чи поїхати та стереотипів щодо міграції.

За результатами нашого дослідження, серед причин виїзду за кордон:

• війна;
• власна безпека та безпека родини;
• окупація або загроза окупації місця проживання, страх повторної окупації (для мешканців територій, що були захоплені Росією 2014 року);
• наявність роботи за кордоном;
• піклування про майбутнє дітей;
• втрата домівки, родини;
• не стало можливості реалізувати себе в Україні;
• невпевненість у правильності дій державних інституцій.

Українці, які залишилися в країні, так пояснюють свій вибір:

• немає можливості виїхати;
• родина;
• підтримка держави в такий спосіб;
• перебування у відносно безпечному місці;
• моральні цінності.

Інформація з опитування Заборони збігається з даними Лабораторії Rating Lab. Порівнюючи можливості, українці резюмують, що Європа — це робота, захист, доходи, комфорт, інфраструктура, а Україна — послуги та сервіси, в тому числі медичні та частково освітні, можливості для бізнесу, доступне житло. Успіху однаково можливо досягнути як в Україні, так і в Європі.

Міф 1: мігранти займають робочі місця місцевих жителів

Розмови про те, що українські біженці намагаються забрати роботу обивателів країни, куди тимчасово переселилися, час від часу з’являються у соціальних мережах. Зокрема, це явище у доповіді «“Прийдуть і заберуть”: антиукраїнська мова ворожнечі в польському Twitter» досліджувала правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська. Попри те, що на час публікації звіту у квітні 2023 року симпатія до українців не ставилася під сумнів, дослідниця прогнозувала, що антиукраїнські образи обов’язково активізуються у більш сприятливій ситуації, коли активна підтримка біженців природним чином зменшиться через втому.

«Зміни у настроях виникають лише з побоювання за власний добробут, — стверджує Ада Тимінська. — Якщо не надто розсудливий політик раптом заявить, що українці прийдуть і заберуть роботу або соціалку, то хтось із ним таки погодиться».

До слова, у Польщі антиукраїнські настрої роздмухує проросійська ультраправа партія «Конфедерація», яка активно виступає проти «українізації Польщі», блокує пункти пропуску на польсько-українському кордоні й закликає обмежити виплати біженцям. Тим часом фермери, інтереси яких начебто захищає «Конфедерація», уже нарікають на брак сезонних працівників.

«Раджу згадати заяви польських фермерів навесні, що не буде кому збирати полуницю, працювати на низькокваліфікованих роботах, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Зазвичай люди, котрі приїздять, не можуть конкурувати за високооплачувані місця, а приходять у ті ніші ринку, де є менший запит серед місцевого населення. Так само поляки воліли їхати збирати спаржу до Німеччини, бо в сусідніх країнах така праця оплачується краще».

У Польському економічному інституті (PEI) стверджують, що наразі рівень зайнятості українців у Польщі є найвищим серед країн ОЕСР. Однак українські біженці стикаються з різними викликами на польському ринку праці й іноді зазнають нерівного ставлення.

«Біженцям важче отримати визнання своєї кваліфікації, і вони часто працюють нижче своїх навичок або в тіньовій економіці. Дискримінація за національною ознакою — явище не поширене, — пояснює старший радник команди PEI Behavioral Economics Радослав Жизік. — Ті, хто стикався з нею або чув про випадки дискримінації, вказують на низьку винагороду, експлуатацію своєї вразливості на ринку праці, нерівне ставлення та навантаження, а також шкідливі стереотипи».

Так, в рамках експерименту (звіт PEI «Біженці з України на польському ринку праці: можливості та перешкоди», березень 2024 року) виявили, що в кількох галузях, де не потрібна спеціальна кваліфікація, роботодавці рідше (на 30% менше) відповідають на резюме, надіслані українськими жінками, у порівнянні з резюме, надісланими польськими жінками. Різниця, зазначають аналітики, є сигналом про потенційну дискримінацію на початковому етапі працевлаштування.

Директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик наголошує, що Польща відчуває брак працівників уже давно. А потреба в кадрах настільки велика, що в країну приїжджають на роботу люди з усього світу — у тому числі з країн Латинської Америки та Азії.

«Потреби польського ринку праці на наступні п’ять років — це приблизно пів мільйона працівників, — зазначає Марцін Колодзейчик. — Сьогодні, коли рівень безробіття у Польщі є другим найменшим в Європі (3%), дефіцит кадрів відчутний майже у кожній галузі, а економіка росте (+2% у першому кварталі 2024 року). Йдеться не про конкуренцію, а про попит на велику кількість працівників. Роботи вистачить всім охочим».

Стабільно низький рівень безробіття протягом останніх років у Польщі фіксують також у фундації «Український Дім» у Варшаві. Згідно з інформацією з Уженду Статистичного, наплив біженців до Польщі на його рівень суттєвого впливу не мав.

«Інша річ, що останні соцопитування показують, що серед поляків такий стереотип трапляється не так часто, як здається», — каже експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. Він посилається на ще одне дослідження Польського економічного інституту.

Згідно з даними дослідження, лише 30% опитаних вважають, що іноземці становлять загрозу для польських робітників. 23% опитаних впевнені, що іноземці можуть конкурувати з кваліфікованими робітниками. 56% переконані, що загроза є лише для низькокваліфікованих працівників. 

«Місцеві більше бояться демпінгу зарплат. Там, де поляк вимагає підняти плату, українці беруться виконати роботу і за менші гроші, — каже Пестриков. — Польське народне господарство залежить від дешевої робочої сили. Це конкурентна перевага, але й проблема. Вона стримує роботизацію та автоматизацію промисловості, та й робітники не хочуть вічно бути дешевою робочою силою».

За останні два роки, згідно зі спостереженнями експерта фундації «Український Дім», майже зникло таке явище як заробітчанство. Українці в Польщі шукають стабільну роботу — з вихідними, лікарняними й відпустками. І тут починається нова проблема: польське суспільство готово бачити українців будівельниками та офіціантами, але не дуже готове — адвокатами, клерками, вчителями, власниками крамниць. 

«Мені теж закидали, що українці не сплачують податки, бо не працюють або ж працюють неофіційно, — каже Інна, яка опинилася в Австрії. — На що я відповідаю, що радо піду працювати офіційно на фул-тайм, бо маю австрійський диплом, понад десять років українського досвіду роботи за фахом, вільну німецьку. Але де робота?».

До слова, про те, що українці не відбирають робочі місця, кажуть і в Міністерстві праці та соціальних питань Чехії. За його даними, четверо з п’яти українців знайшли роботу на некваліфікованих та нестабільних посадах.

«Зараз в Європі прискореними темпами відбувається процес демографічного старіння. Робочої сили всюди бракує, — коментує Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Тому направду бізнес зацікавлений у тому, щоб було більше робочих рук, робочих голів. І українці не є конкурентами європейцям у плані працевлаштування — у них різні ніші. І так завжди буває: мігранти, особливо в першому поколінні, які щойно приїхали, обіймають ті робочі місця, які їм дають. Вони не витісняють місцевих. Так, деяка конкуренція з’являється, але вона не така, як комусь хочеться казати. Це пересмикування».

Про те, що в економіці немає фіксованої кількості робочих місць, яку займають місцеві жителі або мігранти, кажуть в Центрі економічної стратегії.

«Іммігранти стимулюють економіку країни перебування, адже вони також купують товари та послуги у цій країні, — коментує Дарія Михайлишина, старша економістка Центру економічної стратегії. — Аби виробити більше товарів та послуг, потрібно і більше робочих місць. Тож зазвичай іммігранти не займають робочі місця місцевих жителів, а допомагають економічному зростанню, що створює більшу кількість робочих місць. Окрім того, в багатьох країнах Європи, куди виїхала велика кількість українців, є проблема із недостатньою кількістю робочої сили через низький рівень народжуваності та старіння населення, тож українські мігранти можуть допомогти заповнити цю прогалину».

Міф 2: на переселенців витрачають великі кошти з бюджетів, які можна було б спрямувати на розвиток громад та інші місцеві витрати

Стереотип про те, що українці переїжджають в Європу по грошову допомогу та залишаються заради соціальних виплат, досить поширений і серед місцевих, і серед громадян України, що залишилися вдома (про це свідчать відповіді в опитуванні Заборони).

«У Німеччині в багатьох є думка, що українці тут залишаються тільки для того, щоб отримувати соцдопомогу, і що вони не хочуть працювати. Я залучена як перекладачка для українців при живих розмовах в різних установах. І мені дуже прикро від того, що цей стереотип часто виправданий», — поділилася досвідом українка.

Втім, майже всі, хто взяв участь в опитуванні і належать до групи тих, хто живе за кордоном, вказують, що працюють. Жінки з дітьми підкреслюють, що виплати дуже невеликі: «Вистачає лише на памперси та суміш».

У Польщі й Чехії уже підрахували, що українські біженці, котрі з початком повномасштабної війни опинилися у цих країнах, з лишком компенсували витрачені на них кошти.

Уряд Польщі витратив на держпідтримку біженців з України 15 мільярдів злотих у 2022 році (приблизно 3 млрд євро) та близько 5 мільярдів — у 2023 році. В цю допомогу також входить одноразова виплата 300 злотих (70 євро), щомісячна допомога на дитину 500 злотих, яка з січня 2024 року зросла до 800 злотих (187 євро). Утім, із польської соціальної допомоги, яка є однією з найменших у ЄС, живуть лише 7% українських біженців. 

Майже 80% громадян України, які прибули до Польщі через повномасштабне вторгнення, працюють і самі себе утримують. Дослідження Міграційної платформи EWL підтверджують, що українські біженці з перших тижнів перебування у Польщі почали шукати роботу, а протягом року її змінювали, шукаючи можливості професійного зростання. 

У Чехії баланс доходів і видатків на підтримку українських біженців виглядав так: 2023 року 21,6 мільярда крон (858 млн євро) витрат все ж перевищили 21 мільярд крон доходу. Проте у першому кварталі 2024 року надходження переважають витрати — 6,4 мільярда крон (приблизно 254 млн євро) податків і зборів проти 3,5 мільярда крон допомоги. До слова, у Чехії працюють 88% українських біженців.

В центрах зайнятості Німеччини зареєстровано близько 700 тисяч біженців з українським паспортом. Усі вони можуть щомісяця отримувати по 563 євро. Також є допомога на дітей.

Згідно з дослідженням Інституту дослідження зайнятості (IAB), працевлаштування українських біженців у Німеччині потребує оптимально 10 років інтеграції. Тоді середній рівень зайнятості серед українських біженців у країні сягне 55%. За п’ять років можна очікувати цифру 45%. Працевлаштування гальмує висока частка матерів-одиначок і порівняно поганий стан здоров’я біженців.

«Німецький уряд говорить, що якщо зараз працевлаштовано 20% українців, їх задовольнить зростання до 40%, — каже президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Низький відсоток працевлаштованих у Німеччині зумовлений тим, що є вимоги зі знання мови, також тут роблять акцент на висококваліфікованій роботі, дають українцям можливість підняти свою кваліфікацію або перекваліфікуватися, аби працювати не лише руками. Зараз уряд спрощує умови працевлаштування, знижуються вимоги зі знання німецької».

Він вважає, що українські біженці — не з тих, хто розраховуватиме лише на соціальну допомогу у Європі. 

«Коли люди виїздили за кордон у пошуках прихистку, вони їхали не в пошуках роботи, а намагалися опинитися якомога далі від зони бойових дій, — каже Василь Воскобойник. — Тож недоречно говорити, що українці приїхали та стали соціальними утриманцями. Хоч певний відсоток є. Та скільки б не платили соціальної допомоги, її не вистачить на нормальне функціонування. Якщо грошей не вистачає, українці шукатимуть роботу. Дехто працевлаштовується нелегально, але вони заробляють гроші».

Згідно з даними опитування Центру економічної стратегії, станом на листопад 2022 року виплати отримували 73% українських біженців у Європі, тоді як станом на січень 2024 року — лише близько 40%.

Майже половина опитаних у Німеччині (44%) і в Нідерландах (40%), де соціальні виплати одні з найвищих у Європі, стверджує, що хоч фінансова допомога дозволяє їм утримувати себе в країні перебування, вони вирішують працевлаштуватися. Це ключовий висновок дослідження «Розкрити потенціал: громадяни України в Німеччині та Нідерландах», проведеного Міграційною платформою EWL та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету.

«Багато країн Європи й світу надають допомогу українцям, які виїхали через війну, — каже старша економістка Центру економічної стратегії Дарія Михайлишина. — Однак із часом кількість українців, які отримують допомогу, значно знизилась як через зміну політики країн, що приймають українців, так і через те, що багато з них уже знайшли роботу і не потребують допомоги. Окрім того, економіки країн, що приймають українців, виграють більше, ніж витрачають на допомогу».

Тим часом, зазначають у ЦЕС, ринок праці України вкрай гостро відчуває на собі всі виклики повномасштабної війни. Економічний шок початку російського вторгнення спричинив падіння як попиту, так і пропозиції праці — бізнеси не наймали, а люди не подавалися на роботу. Згодом попит на робочу силу став відновлюватися, але повільно; водночас кількість охочих знайти нову роботу вже влітку 2022 року злетіла і перевищила середні показники 2021 року. Втім, далі тренди розійшлися: потреба у робочій силі весь час відновлювалася разом з відновленням економіки, а активність шукачів роботи весь час скорочувалася — не в останню чергу через міграцію українців за кордон та мобілізацію до Сил оборони.

Міф 3: мігранти не платять податків і не допомагають розвиватися економіці

Ще у травні 2022 року Oxford Economics прогнозували, що якщо у Польщі залишиться 650 тисяч українців, то ВВП до 2030 року може зрости на 1,2%, а якщо українців залишиться 1 млн, то на 2%, — у порівнянні зі сценарієм без вимушених українських переселенців. Схожими були прогнози Національного банку України, де у 2022 році підрахували, що завдяки біженцям з України до 2026 року ВВП Польщі та Чехії збільшиться на 2,2–2,3% у порівнянні з базовим сценарієм, а Німеччини — на 0,6%–0,65%.

Якщо у 2022 році надходження до державного бюджету коштом українців у Польщі складали 0,8–1,0%, то торік — уже 1,3–1,6%. У грошовому еквіваленті це становить 10,1–13,7 млрд злотих (приблизно 2,34–3,18 млрд євро) у 2022 році та 14,7–19,9 млрд злотих — у 2023-му. Дослідження «Аналіз впливу біженців з України на економіку Польщі» на замовлення ООН провела міжнародна консалтингова компанія Deloitte спільно з Міграційною платформою EWL.

У звіті Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) йдеться про те, що у довгостроковій перспективі, коли економіка повністю адаптується, цей показник зросте до 0,9–1,35%.

«Це суттєвий вплив на польську економіку, зважаючи на виклики, пов’язані з російською агресією, на загальну ситуацію і значний дефіцит кадрів у Польщі, — каже директор Міжнародної рекрутації Міграційної платформи EWL Марцін Колодзейчик. — Українці рятують польський ринок праці — і ті, хто приїхав у Польщу до повномасштабного вторгнення, і воєнні біженці». 

Відтак з 2022 року українці в Польщі допомагають розвиватися економіці, сплативши 10–14 млрд злотих податків, у 2023 році — 15–20 млрд злотих податків. Більшість українських біженців також допомагає родинам в Україні, донатить на ЗСУ або волонтерить — про це свідчать звіти EWL в Польщі та Німеччині.

«Нещодавно було дослідження експертів із Великої Британії, де зосереджено значно менше українських мігрантів, — зазначає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Елла Лібанова. — Вони кажуть про те, що додаткові 0,2% ВВП — це якраз внесок українських мігрантів. І це серйозно, як для Британії. Українці живуть у Європі, працюють, сплачують податки і витрачають гроші. Відомо, що кожен злотий, витрачений у Польщі, працює на польську економіку».

За даними опитування Центру економічної стратегії, станом на січень 2024 року 45% українців, які виїхали за кордон, працевлаштовані або стали підприємцями, а отже, сплачують податки з доходів від праці чи прибутків від бізнесу. Усі мігранти платять принаймні податки на споживання, податок на додану вартість, коли купують будь-які товари та послуги.

«Не забуваймо, що в Польщі й Чехії платили кошти людям, котрі надавали житло, — їх отримували місцеві, — підкреслює президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник. — Якщо говорити про польську допомогу 800+ на дитину [виплата 800 злотих щомісяця на дитину до 18 років], то зрозуміло, що ці гроші будуть використовувати на цю ж дитину, вони потраплять до бюджету й залишаться в обігу країни, сприятимуть розвитку економіки».

«Щоб не бути нічим зобов’язаною, у Польщі я відкрила свою справу з нуля, — каже Єлизавета. — Перші кросівки для мами я знайшла на смітнику. Там же — кавомашину і чайник у порожню квартиру. Спочатку їздила на замовлення з малою валізкою інструментів, а зараз у моїй студії перманентного макіяжу у Варшаві працює десять майстринь. У нас високий прайс, і серед клієнток — 80% місцевих».

Міф 4: погіршення криміногенної ситуації

Хоча цей стереотип більш схильні застосовувати до людей з неєвропейських культур, деякі місцеві можуть узагальнювати поняття «біженці» і застосовувати таке мислення до усіх.

На початку 2024 року фундація «Український Дім» у Варшаві була змушена публічно реагувати на статтю Rzeczpospolita «Темна сторона міграції. Іноземці в Польщі сідають за кермо в нетверезому стані та порушують заборони». У ній ішлося, зокрема, про те, що «багатотисячний приплив іноземців, який посилився після початку війни в Україні, знайшов свій відбиток у статистиці злочинності». У відкритому листі до редакції фундація резонно припускає, що, ймовірно, були якісь причини та передумови (події, тривожні результати опитувань, ксенофобські заяви політиків), які спонукали Rzeczpospolita оприлюднити статистику злочинів, скоєних у Польщі негромадянами.

«Було б справедливо викласти ці причини й пояснити читачеві ваші наміри при написанні статті, — йдеться у листі. — Викликає тривогу, що серйозна газета, яка формує громадську думку, вдається до етнічного профілювання та маніпулювання культурними відмінностями».

Експерти фундації попрацювали із цифрами, оприлюдненими у статті, й дійшли висновку, що 17 278 іноземців, які вчиняли злочини 2023 року, відповідальні лише за близько 2% усіх злочинів. Також 3240 крадіжок, скоєних іноземцями, складають приблизно 3% усіх крадіжок у Польщі, а 2451 звинувачення у зберіганні наркотиків становить 4% від усіх таких звинувачень. До того ж темпи зростання злочинності серед мігрантів у 7,7 раза нижчі за темпи збільшення самої групи чужоземців.

«Стереотип про погіршення криміногенної ситуації через біженців я зустрічав лише серед польських журналістів, — коментує експерт “Українського Дому” Олександр Пестриков. — Вони часто люблять підкреслювати національність підозрюваних і засуджених». 

До слова, в опитуванні польських громадян для рапорту Роберта-Мирона Станішевського з Варшавського університету про соціальне сприйняття біженців з України серед загроз від українців страх погіршення криміногенної ситуації не посідає першого місця. Серед актуальних побоювань — негативний вплив на ринок праці.

«Стосовно криміногенності через мігрантів — таке є, але стосується не українців, — каже Надія, яка оселилася у Німеччині. — У нас на районі під супермаркетами сидять жебраки — переважно це роми із Румунії. Мені здається, що вони дратують тільки мене — місцеві до них ставляться доброзичливо, хоча всі вони працездатного віку. Німці кажуть, що на початку 2000-х було особливо небезпечно на вулицях, коли італійці конфліктували із сербами».

«Українці переважно працюють, — переконана Елла Лібанова. — Серед українських мігрантів чоловіків дуже мало, в основному це жінки й діти. Тому навряд вони так сильно погіршують криміногенну ситуацію».

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник проводить паралелі зі США.

«Ми пам’ятаємо Америку 1920–30 років, коли там з’явилася італійська мафія. Але ж потрібно розуміти, що люди їхали з бідної країни, не мали можливості заробляти легальні гроші, щоби жити на тому рівні, про який вони мріяли, тому об’єднувалися в угруповання, — каже експерт. — Але якщо у нас 80% тих, хто виїхав, — це жінки та діти, то навряд чи українки створять якусь свою жіночу мафію».

Олександр Пестриков зазначає, що спеціальних даних про українську злочинність у Польщі немає, але попередні дослідження про злочини мігрантів загалом показують стандартну тенденцію: злочинність серед чужинців нижча, аніж серед місцевих громадян, хоча б тому, що їм загрожує депортація.

«Головний стереотип, який приписують українцям, — схильність водити автомобіль у нетверезому стані, — стверджує експерт фундації “Український Дім”. — Також приписуються крадіжки й схильність до домашнього насилля».

Водночас українки страждають від психологічного насилля, спровокованого стереотипом, що «українки — це проститутки». Після випуску програми «Іммігранти для шведів» на Шведському телебаченні (SVT), де комікеса Елаф Алі пожартувала про те, що українські жінки є звичним явищем у шведських борделях, в одному з місцевих клубів українка почула від незнайомого чоловіка, що вона повія, адже «так навіть по телебаченню кажуть».

Міф 5: через біженців зростає навантаження на медичну систему, систему освіти, ринок житла

Болючі питання черг до лікарів, у яких тепер чимало українців, навантаження на систему освіти та зростання цін на житло можуть стати найбільшою проблемою і причиною погіршення ставлення європейців до українців, прогнозують експерти. Адже тут українці стикнуться не лише із менш соціально захищеними місцевими, а й з тими, на чиї робочі місця українські біженці у масі своїй не претендують.

«Поляки мають низький рівень довіри до власної держави й усвідомлюють неефективність уряду, коли йдеться про соціальні послуги, — зазначає правозахисниця Гельсінської спілки з прав людини у Польщі Ада Тимінська, дослідниця антиукраїнської мови ворожнечі у польських соцмережах. — У Польщі треба довго чекати у чергах до лікаря, складно записати дитину до дитячого садка — це правда. Тож раптова поява нових людей викликає відчуття зростання загрози. Утім, проблеми із доступом до спеціальної медичної опіки були й до приїзду українців. Це свідчить лише про те, що держава в якихось аспектах є неефективною».

Про проблеми в медичній та освітній системах у країнах, де живе найбільше українців-біженців, кажуть і респонденти опитування Заборони. Так, одна дівчина розповіла, що в Німеччині їй запропонували запис до мамолога через сім місяців, а інша не могла знайти місце в дитсадочку в одному з чеських міст.

«Люди приїздять, навантаження [на систему здоров’я й освіти] зростає. Але і стає більше робочих місць, — зазначає Елла Лібанова, академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Серед українських мігранток дуже багато медичних і педагогічних працівниць. Хто заважає у школах, де навчаються українці, ставити викладачами українських вчителів? З одного боку, це працевлаштування українок, з іншого — спрощене навчання для дітей».

Олександр Пестриков прогнозує посилення проблем в освітній сфері вже восени 2024 року, коли всі українські діти будуть зобов’язані піти у польські школи. Досі батьки могли самі вирішувати, чи залишити дитину в українській школі онлайн. Зараз це означатиме більше дітей у класі, більше конфліктів, суперечки батьків, булінг.

Тимчасовий статус дає право на медицину в Польщі. «Але річ у тому, що якщо ти маєш оплачувати житло, на щось жити, ти мусиш працювати, — каже Олена. — А коли ти працюєш, ти й без статусу маєш медицину, бо сплачуєш відрахування із зарплати. І твоя черга до лікаря — законно оплачена».

У фундації «Український Дім» проаналізували дані медичної системи за 2022 рік. За перший рік війни на українців було витрачено 0,5 млрд злотих, хоча планувалось 2 мільярди. Виявилося, що українські біженці не освоїли й половини від тієї суми, яку на них планували виплатити через Національний фонд здоров’я.

«До 2022 року більшість наших громадян у Польщі — це молоді бездітні люди, які просто не ходили до лікарень, — пояснює експерт Олександр Пестриков. — Тим часом серед біженців багато матерів, дітей, осіб старшого віку та людей з високою увагою до свого здоров’я. Їх просто починають бачити у лікарнях, і переконати звичайного поляка, що українці не несуть загрози, стає важко». 

За результатами дослідження «Соціальне сприйняття біженців з України, мігрантів і дій польської та української держави» Варшавського університету та Економіко-гуманітарної академії у Варшаві, найчастіше причиною негативного ставлення до українських біженців з боку поляків є нібито «утриманська позиція». Респонденти вперше вказали на «східну ментальність, радянську культуру», яка позначається відсутністю турботи про спільне благо. Чимало поляків стверджують, що українці мають претензії на соціальні виплати, вважають, що усе має бути безплатним для них і хочуть мати такі ж права, як і поляки.

«Дефіцит лікарів і педагогів у Польщі був і до війни, багато вакантних місць і зараз, тому беруть українців, — каже українка Наталія. — Наші навчені працювати добре, старанно, відповідально, тому в багатьох сферах навіть місцеві воліють отримувати послуги в українців, особливо у сфері краси, приготування їжі, ремонту».

Олександр Пестриков зауважує, що жодного випадку, коли поляку чогось не дісталося, бо це віддали українцям, не фіксувалося: «Проте це не заважає проросійським партіям прямо заявляти, що в уряду зараз на утриманні не тільки свої громадяни, але й громадяни сусідньої країни. Цей стереотип дуже розповсюджений».

Як аргумент на користь теорії змови, у яку схильні вірити місцеві, він наводить нове опитування, яке демонструє, що понад 60% польських обивателів погоджуються з твердженням, що зараз поляки у Польщі стають «громадянами другого сорту», а українці отримали неналежні їм привілеї.

«З житлом ситуація складніша, — зазначає Олександр Пестриков. — У 2022 році ціни дійсно почали зростати, і, наприклад, у Варшаві майже зникло житло, доступне для студентів. Це дійсно було повʼязано із напливом українців, проте зараз ціни майже повернулися на рівень 2021 року». 

Віктор, який оселився у Чехії, визнає, що приїзд українців вплинув на ринок нерухомості: «Але квартири здають місцеві. Тому це кошти місцевим, які вони можуть використати на своє життя або на покращення стану житла. Стереотипи про українців розповсюджують переважно не дуже освічені люди, туди ж відносяться і праворадикали».

Серед інших стереотипів, з якими стикаються громадяни України за кордоном, — якщо ти тікаєш від війни, то ти не маєш і не матимеш нічого.

«В очах іноземців ми [українці] маємо виглядати буквально безхатьками, які не мають грошей на хліб, — ділиться в опитуванні Заборони дівчина. — Дуже часто іноземці забувають, що до війни ми були успішними у своїй справі. Тож наявність машини — це нормально. Наявність плаття чи джинсів — це теж нормально. Як і догляд за волоссям і тілом».

Деякі іноземці дивуються, що українці мають дуже хорошу освіту та кваліфікацію. «Доводиться пояснювати, що ми втекли не від бідності, а від війни. Друге — знання мов. Декому незрозуміло, як це ми знаємо одразу 3–4 мови, й дуже часто від несподіванки вони видають щось типу “вау, яка класна англійська, де ти її вчив?”», — зазначає інша учасниця дослідження Заборони.

Непорозуміння між українцями та повернення

З іншого боку, українці, що ухвалили рішення залишатися поза межами країни, діляться переживанням, що на батьківщині їх вважають боягузами та зрадниками, яким наплювати на долю держави. Буцімто вони живуть своє найкраще життя за кордоном, забули про Україну та їм байдуже на війну. Що виїхали насправді не з міркувань безпеки, а заради більших грошей. Що вони не донатять і не допомагають.

За підрахунками Центру економічної стратегії, за кордоном можуть залишитись від 860 тисяч до 2,7 млн українців. Це переважно перспективні, освічені українці, студенти, мами з дітьми, до яких пізніше доєднаються їхні чоловіки. Більш схильні до повернення в Україну після війни люди похилого віку або з нижчим рівнем освіти.

Неповернення українців, стверджують у ЦЕС, матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,55 і до 7,71% ВВП.

«Якщо половина тих, хто виїхав, залишаться за кордоном, для нас це буде дуже серйозним ударом», — вважає академік НАН України, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи. — Питання повернення з-за кордону українців, які виїхали через війну, буде одним із найважливіших викликів уже найближчого майбутнього».

Загальний настрій підтверджують дані міжнаціонального опитування OneUA, яке охопило понад 18 000 респондентів у восьми європейських країнах. Українські біженці, які проживають у Польщі, Угорщині, Чехії, Молдові та Румунії, частіше вказують на те, що мають намір повернутися в Україну, ніж біженці в Нідерландах та Німеччині. Основні чинники — мотиви соціальної прив’язаності та економічний фактор (Return intentions among Ukrainian refugees inEurope: A Cross-National Study, опубліковано 22 липня 2024 року).

Про зміну рішення (залишатися чи повертатися) в опитуванні Заборони кажуть лише 11% опитаних. Серед перепон для повернення вказані війна, що триває, та непередбачуваність майбутнього. Реципієнти, що лишатимуться в Україні, пояснюють вибір відсутністю можливості виїхати та любов’ю до країни. Важливо зауважити, що ті, хто обрав жити за кордоном, крім відчуття безпеки, теж наводять як аргумент любов до України — перебуваючи в безпеці, вони мають можливість донатити та просувати українські інтереси в інших державах.