АРТЕКСПЛЕЙНЕР
Що треба знати про німецько-англійського письменника?
Артексплейнер Заборони у сторіз
Даниил Леховіцер
21 Березня 2023
Стати лауреатом Нобелівської премії в 70–80 років — вдача для молодої людини. Це жарт Нобелівської комісії, адже більшість лауреатів отримують нагороду вже у похилому віці. У цьому сенсі Зебальд був немовлям: йому пророчили Нобеля в 57 років (хоча він помер до рішення комісії).
Колаж: Марія Петрова / Заборона
У 2000-х із непомітного академіка Зебальд перетворився на обов’язкову фігуру інтелектуального канону. Коли критикиню Сьюзен Зонтаґ запитали, чи ще можлива велика література, вона назвала Зебальда.
Фото: imago images / Detlev Konnerth
Зебальдові пошуки перетиналися з темами «бума пам’яті» 1980-х: Голокост, колективна пам’ять й історичні травми. Це вплинуло, зокрема, і на його особистість. Своє німецьке імʼя Вінфрід Георг, як «занадто нацистське», письменник спростив до ініціалів В. Г., а в побуті користувався іменем Макс.
Фото: Odd ANDERSEN / AFP
В романах «Аустерліц» та «Емігранти» з’являється брила XX століття, яку не можна обійти: Голокост, пам’ять про трагедію та, головне, її забуття. Через це Зебальда часто відносили до тематичних авторів «літератури після Голокосту» (хоча сам він відмовлявся від такого статусу).
Фото: Roba / SiegfriedxPilz UnitedArchives14418
Катастрофа для Зебальда не мала географічного виміру: він писав про бельгійську колонізацію Конго і про знищення німецьких міст килимовими бомбардуваннями. Не мала вона й людської плоскості: він споглядав за зникненням оселедців і метеликів, старих міст і покинутих будинків. Він фіксував, як усе, що дихає і не дихає, зісковзує у забуття.
Робота Зебальда полягала у тому, щоби тримати мерців за руку і бути їхнім медіатором серед живих — не дати їм стати забутими і у такий спосіб запобігти їхній другій, вже остаточній, смерті. В англійській є слово caretaker. Це наглядач за могилами, але в буквальному перекладі — той, хто турбується. Це про нього.
Фото: AP Photo / Michel Euler
Зебальда називають автором меморіальної літератури, яку започаткував Марсель Пруст, а продовжив Володимир Набоков. Проте Зебальд радше вивчає не індивідуальну, а колективну пам’ять, приміряючи роль працівника постлюдського музею, присвяченого пам’яті про Землю, коли ми зникнемо. Тому серед його експонатів є все: від історії концтабору до опудала білки.
Фото: epd-bild / MatthiasxSchumann epd-Kunstinstallation Gaia6-kopieren
Автора важко назвати реформатором, але його манера, яку можна схарактеризувати як сплав щоденникової прози, травелогу та історичної есеїстики, стала початком напряму documentary fiction — фактазії між історичним фактом і літературною вигадкою.
Так, читаючи підкріплений документальними фотографіями «Аустерліц» про празького єврея Жака Аустерліца, якого немовлям відправили в Британію, подалі від нацистської окупації, ми не знаємо, чи це повністю вигаданий, чи заснований на фактах матеріал.
Сторінка з книги «Аустерліц»
Читайте Зебальда (і все, що подобається) і ставайте патронами Заборони ❤️