В Україні зберігаються сотні тіл російських окупантів — їх ніхто не забирає. Ось що варто знати про вбитих росіян

Згідно з офіційними підрахунками українського Генштабу, щодня в Україні під час військових дій гине в середньому 345 російських військових. Російська влада не озвучує своїх втрат. Тим часом тіла російських солдат часто залишаються на полі бою на відвойованих Україною територіях, і ними вимушені опікуватися українські правоохоронні структури та міжнародні організації. Сама ж Росія не поспішає забирати своїх солдат на батьківщину. 

Що відбувається з тілами російських солдат зараз?

14 травня голова військово-цивільної співпраці України Володимир Лямзін заявив, що, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, після завершення активної фази війни «сторони мають повернути тіла військових іншої країни, і Україна готова повернути тіла агресору».

Раніше, 13 травня, українські військові перевантажили тіла російських солдатів, зібрані після боїв у Київській та Чернігівській областях, у вагони-рефрижератори, які забезпечила «Укрзалізниця».

Як повідомив Лямзін, у різних регіонах України стоять декілька потягів, де зберігаються тіла російських військових. В кожному такому потязі може бути по кілька сотень тіл. 

За словами Лямзіна, попри готовність України передати тіла противнику, представники Росії продовжують ігнорувати цю можливість та не звертаються до України з відповідним запитом.

Росіяни залишили сотні тіл своїх військових у всіх регіонах, де вели бої: на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, на Донбасі. Наприклад, наприкінці березня в.о. директора управління охорони здоров’я Сумської обласної військової адміністрації Анатолій Котляр в коментарі «Суспільному телебаченню» розповідав, що росіяни досі не забрали тіла російських солдат, що загинули в регіоні ще на початку війни. 

«Вони не потрібні тій стороні. Їх не забирають, вони залишаються у нас і становлять дуже велику загрозу, насамперед екологічну. Розкладаючись, людське тіло виділяє трупну отруту», — казав Котляр.

Після звільнення Харківщини

Журналісти Заборони побували у Харківській області, де після початку контрнаступу української армії на півночі від Харкова кількість тіл російських солдатів почала збільшуватись. На місці журналісти зустрілися з Вадимом (позивний «Лето») — офіцером управління J9, що займається роботою військових з цивільними. Він координує гуманітарну допомогу та веде пошукові роботи. Це управління підпорядковується безпосередньо Генеральному штабу України. Одним з основних акцентів у роботі Вадима є пошук та ідентифікація тіл загиблих російських солдат.

«Ця війна вже неодноразово показала політику Російської Федерації щодо власних загиблих: їхня армія вважає за краще не запарюватися через них. Є таке поняття, що тіла не залишають на полі бою. Це робиться насамперед для того, щоб дотримуватися санітарних умов, щоб не розповсюджувалися захворювання», — розповідає Вадим в інтерв’ю Забороні. 

На вулиці +26. Вадим ходить технічним пероном, де лежать 20 розкритих пакетів із замороженими трупами загиблих російських військових. Він ходить узад-вперед з невеликою текою у руках і постійно заглядає то у свій телефон, то у документи старшої сержантки поліції, яка описує кожен труп під диктування одночасно п’ятьох судмедекспертів у білих захисних костюмах. На тлі цієї невеликої команди стоїть склад із шістьох сірих рефрижераторних вагонів, які заповнені тілами росіян.

Вадим керує невеликою пошуковою групою по Харківській області, чия робота полягає у пошуку та переміщенні тіл загиблих військових та цивільних. 

«Проблема в тому, що їх стало забагато», — зізнається один із вантажників, який спускає тіла на землю. Після початку контрнаступу ЗСУ на півночі від Харкова роботи для команди Вадима стало значно більше.

«Збір трупів відбувається тільки тоді, коли територія стає доступною для роботи, щоб не наражати на небезпеку людей, залучених до процесу, — розповідає Вадим. — Далі тіла переміщуються до рефрижератора, щоб зберегти їх в тому стані, в якому вони до нас потрапляють».

Впізнання тіл відбувається на відкритому повітрі під палючим сонцем — отже, до обіду запах стає нестерпним. Тіла впізнають за документами та банківськими картками, знайденими в кишенях уніформ. Одне з них, наприклад, належить невдало катапультованому російському пілоту. Успіх упізнання становить приблизно 50/50. 

Вадим зізнається, що пошук та доставлення тіл — робота навіть складніша, ніж їхня документація. Це насамперед глибока координація з військовими, СБУ, поліцією та цивільними на місцях — і особливо з цивільними, які пережили окупацію.

Десятки вагонів та холодильних складів з тілами російських військових розкидані по всій Україні. Коли можливості зберігати тіла у спеціальних умовах немає, каже Вадим, їх просто присипають землею. Той факт, що російська влада неохоче забирає тіла своїх солдат, може призвести до збільшення кількості братських могил окупантів на території України, як це вже практикується в низці випадків. Одне з таких місць масового поховання російських солдат публікував сайт «Мілітарний» 19 березня.

Вадим сподівається, що їхня робота не буде даремною і росіяни врешті заберуть тіла своїх солдат. А поки таке рішення не прийняте, їх намагатимуться зберегти хоча б заради проведення можливого обміну.