Між двох вогнів. Заборона розповідає версію вбивства Шеремета, яку проігнорувала поліція. Частина 1 | Заборона
Читаєте зараз
Між двох вогнів. Заборона розповідає версію вбивства Шеремета, яку проігнорувала поліція. Частина 1

Між двох вогнів. Заборона розповідає версію вбивства Шеремета, яку проігнорувала поліція.
Частина 1

Журналісти Заборони отримали документ, в якому розкривається важливий поворот у справі вбивства Павла Шеремета.

В серпні 2016 року до поліції звернулась громадянка. Вона сказала, що її знайомий Максим Зотов особисто зізнався їй у вбивстві журналіста. 

Максим Зотов — уродженець Донецька, тісно зв’язаний з колишнім податковим міністром часів Януковича, «збіглим олігархом» Олександром Клименком. В Україні проти нього порушено кримінальну справу. 

Клименко був неформальним власником «Радіо «Вести», де працював Павло Шеремет. За місяць до вбивства Павло їздив до нього на зустріч, де Клименко просив його придумати план повернення до України. 


Павло Шеремет перебував на лінії вогню в конфлікті олігархічних угруповань, які боролися за переділ власності в постреволюційній Україні та за збереження впливу в умовах політичної кризи 2016 року. Саме це могло призвести до його загибелі. Такого висновку дійшла створена Забороною розслідувальна група журналістів, яка вивчила матеріали справи і політичний контекст вбивства нашого колеги.

Ведучий «Радіо «Вести» і виконавчий директор «Української правди» Павло Шеремет загинув унаслідок підриву машини в центрі Києва 20 липня 2016 року. Розслідування не давало результатів протягом трьох років, поки президентом України був Петро Порошенко. Однак після приходу до влади Володимира Зеленського в 2019 році тодішній глава Національної поліції Сергій Князєв заявив про те, що в ці роки слідство стикалося з «системним опором» (ось тут Заборона докладно писала про це). Через кілька місяців після його зустрічі із Зеленським, присвяченій справі Шеремета, були оголошені підозрювані. Ними виявилися відомі персоналії волонтерського руху. А мотивом поліція назвала їхні ультранаціоналістичні погляди і бажання за допомогою політичного вбивства змінити суспільно-політичну ситуацію в Україні.

Ми поки не можемо підтвердити або спростувати причетність поточних підозрюваних до смерті журналіста. Однак, діставши доступ до частини матеріалів справи, ми виявили іншу, досі невідому версію вбивства Шеремета, в якій називається ймовірний організатор. Він не має стосунку до волонтерів АТО, зате тісно пов’язаний з колишнім керівництвом України, що втекло у Москву. А мотив не збігається з озвученим поліцією цієї зими. 

Із невідомих причин слідство не дало ходу виявленій нами версії, незважаючи на наявність конкретних показань свідків і очевидну політичну вигоду такого повороту в справі Шеремета для керівництва України. Водночас багато що вказує на те, що ці звинувачення могли бути свідомим наклепом. У цьому разі дослідження походження обмови могло б навести на слід реальних вбивць. Однак ця можливість, певно, також не зацікавила слідство.

У фокусі нашого розслідування виявився трикутник взаємин між убитим журналістом, збіглим міністром доходів і зборів Олександром Клименком та колишнім військовим прокурором Анатолієм Матіосом.

Із обома Шеремет тісно спілкувався останні кілька тижнів перед загибеллю. Клименко, незважаючи на свій статус політемігранта, був роботодавцем журналіста, будучи фактичним власником «Радіо «Вести». Матіоса журналіст вважав своїм другом. При цьому менш ніж за два місяці до загибелі Шеремета прокурор Матіос отримав контроль над однією з головних корупційних справ проти колишнього керівництва України – справою Клименка.

У першій частині ми розглядаємо виявлену нами версію, а також деталі взаємин Шеремета з Клименко. Друга частина, яку ми опублікуємо слідом за першою, розкриває взаємини журналіста з військовим прокурором і політичний контекст в період вбивства, який багато прояснить.

Свідок із Маріуполя

Тривав третій тиждень після вбивства Шеремета. З незрозумілих причин підрив автомобіля журналіста не був кваліфікований як теракт, на відміну від безлічі аналогічних справ, тому розслідування було доручено поліції.

У понеділок, 8 серпня 2016 року, до Головного управління Національної поліції в Києві прийшла Марина Миколаївна Мацюк – вимушена переселенка, що перебралася після початку війни з Донецька до Маріуполя. Вона повідомила, що 21 або 22 липня, коли вона сиділа на лавочці неподалік від свого будинку в Маріуполі, до неї підійшов чоловік на ім’я Максим Вікторович Зотов. За словами Мацюк, вони були знайомі вже понад десять років. На підтвердження своїх слів вона назвала його адресу в Донецьку. Це приватний маєток, розташований в 50 м від багатоповерхівки, де проживала Мацюк зі своєю сім’єю.

Ілюстрація: AVE

Згідно з Мацюк, розмова розвивалася наступним чином. Зотов запитав, чи бачила вона, як він «убив Шеремета». Вона відповіла, що «не вірить йому». У відповідь на це Зотов сказав, що та «має ним пишатися» і, за її словами, показав фотографію в телефоні, на якій були зафіксовані дві дівчини. Зотов уточнив, що був з однією з них, коли стався вибух автомобіля Шеремета. З ким саме, не сказав.

Свідчення Мацюк з матеріалів справи. Фото: Заборона

Незабаром, 2 серпня, за словами Мацюк, вона йшла вулицею Будівельників у Маріуполі і неподалік від магазину «Обжора» (ймовірно, йдеться про ТЦ «Обжора» на пр. Будівельників, 125, перейменований торік у «М-центр») випадково зустріла Зотова. Той «почав просити не їхати в Київ, нікуди не звертатися і не розповідати про його причетність до вбивства Шеремета». Мацюк повідомила слідчому, що Зотов нібито запропонував їй $50 тис. за те, щоб вона не розповідала про його причетність. Після того як жінка відмовилася, він сказав, що їй «в Києві ніхто не повірить, – він все підстроїть так, що я нікуди не потраплю». 4 серпня, стверджує Мацюк, Зотов приходив до неї вдень додому і стукав у двері, але вона не відчинила.

Свідчення Мацюк з матеріалів справи. Фото: Заборона

Мацюк уточнила, що 29 липня побачила на «112 каналі» відео (ймовірно, ось це), як під машину Шеремета закладали вибухівку. Їй здалося, що Зотов дуже схожий на людину на відео – ходою і статурою, а саме в момент, коли він переходив вулицю в бік камери стеження. Також Мацюк додала, що Зотов завжди ходить у бейсболці, і на тому відео «він також був у ній». На цьому її свідчення закінчуються, а під пунктом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань є її підпис.

Фото: «112 канал»

Незважаючи на гучну і досить детальну заяву, слідчі не зачепилися за свідчення Марини Мацюк і не почали розбиратися далі. З іншим подібними свідченнями, включно з найнеймовірнішими, вони чинили інакше. Згідно з матеріалами слідства, співробітники МВС докладали зусиль, щоб розшукати авторів анонімних повідомлень про ймовірних убивць. Ними зазвичай виявлялися люди, які робили висновки про замовників вбивства з почутих у ЗМІ версій, або просто міські божевільні. Також поліція досить ретельно досліджувала публікації в ЗМІ й опитувала журналістів.

Свідчення Мацюк з матеріалів справи. Фото: Заборона

У випадку з Мацюк розслідування не пішло далі кількох запитів. Хоча чоловіків з ім’ям Максим Вікторович Зотов із Донецька не так вже й багато – лише один. У 2016 році знайти його було досить легко – як і перевірити показання свідка.

Але і це не все. Мацюк не тільки назвала адресу Зотова, а й розповіла важливі деталі. Наприклад, вона уточнила, що він одружений із Ольгою Епель – жінкою з дуже впливовою донецької сім’ї. Цей факт мав одразу дати сигнал слідству, що показання мають серйозні підстави. І ось чому.

Олександр, наша дорога людина

Епелі – впливовий донецький бізнес-клан. Ольга Михайлівна Епель володіє автотранспортним підприємством, будівельними компаніями, інвестиційними фондами, автомобілями, нерухомістю, є акціонером великих фінансових організацій. До середини 2013 року її батько, Михайло Епель, обіймав посаду голови правління банку «Капітал», а після увійшов до наглядової ради страхової фірми «Юнісон-гарант», як і раніше маючи мажоритарний контроль над «Капіталом». Обидві компанії стали широко відомі через гучну справу, яку порушили в 2014 році проти збіглого міністра доходів і зборів Олександра Клименка. Але про все за порядком.

На момент, коли президентом України в 2010 році став Віктор Янукович, сім’я Епель підтримувала дружні зв’язки з багатьма донецькими бізнесменами – вихідцями з групи «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) і з братами Клименками. Група компаній Антона Клименка (старшого брата Олександра, який загинув за загадкових обставин у 2015 році) «Анталекс» обслуговувалася в банку «Капітал». Це була взаємовигідна дружба: восени 2010 року Олександр Клименко став першим заступником голови Державної податкової адміністрації Донецької області і, користуючись становищем, допомагав своїм партнерам і брату будувати бізнес-імперію. Потім Генеральна прокуратура назве цю дружбу змовою, завдяки якій через банк «Капітал» із 2011 по 2017 рік були відмиті мільярди гривень в інтересах клієнтів Епелів – насамперед Клименка та сім’ї Януковича.

Всі ці компанії, як і сам Михайло Епель, а також пов’язані з ним фірми, фігурували в гучній справі, порушеній у 2014 році проти міністра-втікача Олександра Клименка. Нова влада України підозрювала його в створенні корупційної схеми, що дала змогу оточенню президента Януковича заробити мільярди на незаконному відшкодуванні ПДВ. Цей факт підтвердив нам прокурор ГПУ Сергій Горбатюк, який спочатку вів цю справу.

Схема: Заборона, портрети: AVE

Свідок у справі Шеремета Мацюк заявила слідчому, що була знайома із Зотовим вже десять років. Спроба дістати будь-які підтвердження цього знайомства не мала успіх – Мацюк заявила кореспондентці Забороні, що та помилилася номером (аудіозапис є в розпорядженні редакції). Однак, за словами адвоката Андрія Лещенко, який представляє інтереси сім’ї Шеремета, він дзвонив Мацюк за тим самим телефоном раніше, і в розмові з ним, на прохання докладніше розповісти про події липня-серпня 2016-го, вона заявила, що «все і так є в справі» і відмовилася від подальших коментарів (аудіозапис також є в розпорядженні Заборони).

Ми підтвердили, що до війни Мацюк справді проживала в багатоповерхівці, розташованій безпосередньо поруч із будинком Зотова. Її чоловік обіймав скромну посаду завідувача відділом кадрів у Донецькому управлінні Державної пенітенціарної служби України (ДПтС). Влітку 2014 року після захоплення будівлі ДПтС у Донецьку сепаратистами сім’я евакуювалася до Маріуполя, де і перебувала влітку 2016-го. Адреса, за якою там проживала сім’я Мацюк, збігається з адресою, яку Марина Миколаївна описувала в своїх свідченнях слідчому. Мешканці сусідніх квартир підтвердили це кореспонденту Заборони.

Зотов був птахом зовсім іншого польоту. Він є засновником і власником мережі спортклубів SportMAX в Донецьку. Компанія була зареєстрована в 2007 році і розшифровувалась як «Спортивний Максим». Мережа була, мабуть, найпопулярнішою в Донецьку і грала чималу роль у спортивній інфраструктурі міста. Наприклад, є відео 2012 року, де відразу після чемпіонату Європи з футболу мер Донецька Олександр Лук’янченко дякує «СпортМаксу» за будівництво цілого комплексу зі стадіоном. Фітнес-клуби Зотова не припинили існування і в самопроголошеній «ДНР»: у мережі функціонує колишній вебсайт, є сторінка в Instagram, з якої видно активність клубу, а підприємство перереєстровано в податкових органах окупаційної влади.

Керівником «СпортМакс» і співзасновником громадської організації «Спортивний союз «СпортМакс» був багаторазовий чемпіон України і світу з ММА Богдан Хмельницький. Разом із ним Зотов, вже після початку війни на Донбасі, придумав телешоу «Бої білих комірців», де молодих людей навчають бою без правил професійні борці. З цим шоу Хмельницький об’їздив безліч російських міст. А про те, що Зотов співавтор ідеї, зазначено в титрах кожного випуску телешоу.

Свого часу генеральним директором «СпортМакс» називали (наприклад, на тому ж відео з відкриття комплексу в 2012-му) Олександра Лейзеровича Епеля – рідного брата Михайла Епеля. А телефон, на який була зареєстрована компанія, збігався з номером, на який було зареєстровано дві фірми Антона Клименка – «Юнісон Сінема» й «Юнісон груп».

Максима Зотова немає в соцмережах, а його фотографії неможливо знайти в звичайному пошуковому запиті. Він рідко з’являється на публіці. Однак нам вдалося відшукати кілька його фотографій. Ось він на знімку, опублікованому 17 червня 2018 року Богданом Хмельницьким, разом зі спортсменом на тлі OZ Mall у Краснодарі.

Справа на фото — Максим Зотов. Фото: з інстаграм-сторінки Богдана Хмельницького

Дещо пізніше, 25 жовтня того самого року, він фотографується з Хмельницьким і Всеволодом Зарайським (про нього трохи згодом) в елітному селищі Барвиха Московської області на тлі свого автомобіля з донецькими номерами. Це, до речі, Mercedes S 500 L вартістю близько $100 тис., і зареєстрований він за адресою Зотова в Торецьку (до декомунізації – Дзержинську) Донецької області. Це не єдиний автомобіль Зотова представницького класу: офіційно за ним записано ще один Mercedes E 220 D вартістю близько $45 тис. А за компанією «Девелопленд», що належить йому і дружині, – ще кілька «мерседесів»-позашляховиків такої ж цінової категорії.

Справа на фото — Максим Зотов. Фото: з інстаграм-сторінки Богдана Хмельницького

Судячи з даних з офіційних джерел, Зотов переїхав з України в Підмосков’я. У вересні 2019 року ми знаходимо його на фотозвіті відкриття фітнес-клубу «СпортМакс» у Красногорську, місті-супутнику Москви. У російських реєстрах він зазначений як власник клубу, а зареєстрував компанію в травні 2019 року. У «СпортМакс» кореспонденту Заборони підтвердили зв’язок із Зотовим. А ось і його фотографії з відкриття клубу.

Фото: з інстаграм-сторінки Красногорського SportMAX

Максим Зотов – не просто зять колишнього фігуранта справи Клименка. Він сам близький до втікача-олігарха – настільки, що одного разу навіть знявся в його ролі. У шансон-групи «3:15» є два кліпи на одну і ту саму пісню «Олександр», що вийшла на початку 2013 року. В одній з версій Максим Зотов грає цілодобово зайнятого політика, що живе між Москвою та Києвом. Один із перших кадрів у кліпі – офісний центр «Москва-сіті», де Клименко приймав Павла Шеремета. Зотов навіть загримований під Клименка.

Фото: youtube.com

А в іншій версії кліп присвячений боксу. У березні 2013 року до Києва для зйомок прилетів боксер і депутат Держдуми РФ Ніколай Валуєв. Сюжет розгортається навколо підготовки до бою на рингу. Валуєв зіграв роль тренера, а роль героя-боксера – той-таки Зотов. Під відео можна виявити два коментарі, залишені персонажем із ніком Mary. «Хода 100% потрапляння один в один як на відео про закладання бомби під машину Павла Шеремета», – йдеться в першому коментарі, залишеному в 2016 році – через три роки після публікації кліпу.

Фото: youtube.com

Другий коментар Mary – розлогіший: «Ха-ха, тепер ви Зотов уявили себе актором. Зовсім постаріли Максим Вікторович. Але ви не актор, ви злодій, сепаратист і вбивця! Вбивця сотень тисяч людей на Донбасі, пограбування відділень Нової пошти і всіх інших магазинів це справа ваших рук. Військові злочини не мають терміну давності, пам’ятайте про це і вдень і вночі».

Фото: youtube.com

Марина Мацюк, що висунула проти Зотова звинувачення, займається аматорською фотографією, користуючись ніком Mary M на тематичних сайтах. А пограбування відділення кур’єрської служби «Нової пошти» в Донецьку сталося 7 липня 2014 року – наступного дня після захоплення бойовиками Донецького управління Державної пенітенціарної служби України, де працював її чоловік Микола Мацюк.

Спортсмен і бізнесмен

Утім, Зотов – не просто фізрук і масовик-витівник клану Епелів-Клименків. Ми з’ясували, що він із 1999 року є керівником української «дочки» ліхтенштейнського фонду, який стоїть за банком «Юнісон».

Зотов одружився з Ольгою Епель у 1997 році. Її батько, Михайло Епель, вже тоді був досить впливовим донецьким бізнесменом. Входив до групи «Індустріальний союз Донбасу», був бізнес-партнером впливової на Донбасі сім’ї Щербанів у банку «Капітал», а щодо заводу «Донмет» вів справи з Гіві Немсадзе, людиною, яку українські правоохоронні органи з 2005 по 2010 рік вважали причетною до 57 вбивств і організації злочинного співтовариства, однак після п’яти років у бігах, що закінчилися добровільним з’явленням, його виправдав суд.

Максим Зотов поступово ставав повноцінною частиною клану Епелів: із часом йому довіряють управління найважливішими активами, наприклад, компаніями «Сіріус» і «Міст», які є ключовими акціонерами банку «Капітал» та засновниками більшості компаній сім’ї. Крім того, «Міст» є українським дочірнім підприємством ліхтенштейнської компанії ALL BETEILIGUNGS STIFTUNG, яка грає дуже важливу роль для Епелів і Клименко. Також разом із членами правління банку «Капітал» Зотов створює компанії, що займаються відеовиробництвом, телебаченням і азартними іграми (повне досьє можна побачити через YouControl).

Навіть співробітники Зотова в фітнес-центрах «СпортМакс» ставали керівниками і підписантами компаній сім’ї Епель. Так, усі три директори фірми «Укрміст», пов’язаної з реалізацією природного газу та палива, – це тренери «СпортМакс» (двоє досі працюють у клубі в окупованому Донецьку), а в деяких компаніях управлінську верхівку становили, наприклад, кікбоксери та бійці ММА.

Друг Максима Зотова, кікбоксер Всеволод Станіславович Зарайський, в липні 2019-го став кінцевим бенефіціаром ТОВ «Компанія з управління активами Бізнес Інвест» Епелів – Зотов переписав на нього компанію. Цікаво, що в липні 2016-го ця фірма потрапляє в справу СБУ про фінансування тероризму на окупованих територіях Донбасу. Зарайський з’являється разом із Зотовим і Хмельницьким на фото з підмосковної Барвихи. У підписі до світлини Хмельницький пише, що вони «брати по крові і духу».

Слідство не вважало за потрібне досліджувати або навіть констатувати зв’язок Максима Зотова з Епелями та Клименком. Це вельми дивно з огляду на те, що слідча група свого часу розглядала Клименка і його цивільну дружину Ольгу Семченко як ймовірно дотичних до вбивства осіб. Представники МВС і військової прокуратури не раз озвучували цю версію в ЗМІ (наприклад, тут). Про це свідчить і низка документів у справі. Наприклад, є доручення начальнику департаменту карного розшуку про потребу виклику на допит Семченко, роздруківки її пересувань через кордон, допити працівників «Радіо «Вести». Слідчі також вивчали зв’язки Клименка з компаніями і особами, які володіють медіахолдингом «Вести Україна». Однак зіставити цю версію із заявою Марини Мацюк щодо Максима Зотова вони, мабуть, не намагалися.

Утім, офіційний представник МВС Артем Шевченко в коментарі Заборони сказав, що «його [Шеремета] неодноразове перебування на території країни-агресора Російської Федерації в різні часи, зокрема останні місяці до своєї загибелі, і контакт там із Клименком, безумовно, цікавили слідство. Але слідство такої можливості позбавлене через відсутність співпраці з правоохоронними органами країни-агресора, що цілком логічно». Також Шевченко сказав, що про існування свідчень щодо Максима Зотова йому нічого невідомо.

Ми намагалися зв’язатися з Клименко через Ольгу Семченко, але вона відмовилася передавати інформацію та сказала, що у нього немає прес-секретаря.

Ми також неодноразово передавали прохання про розмову з Максимом Зотовим через його підмосковний спортклуб і друга, Богдана Хмельницького. Однак він не вважав за потрібне нам відповісти.

План повернення

У 2013 році Олександр Клименко, будучи міністром доходів і зборів, ініціював створення медіахолдингу «Вести Україна», в який входила однойменна газета, журнал «Вести Репортер», телеканал UBR і «Радіо «Вести». Тривалий час генеральним директором холдингу був Ігор Гужва, а співробітники редакцій не знали, хто є реальним бенефіціаром. Однак це стало зрозумілим у кінці 2015 року, коли на місце Гужви прийшла Ольга Семченко – цивільна дружина Олександра Клименка. До цього Ольга була його прес-секретаркою, коли той ще обіймав керівну посаду у департаменті по роботі з великими платниками податкової інспекції у Донецьку, і пізніше спікеркою нового Міністерства доходів і зборів.

За даними джерела Заборони, близького до Семченко, саме вона разом із колишнім чоловіком, політологом Олександром Семченком (той раніше очолював управління Міндоходів у Сумській області), запропонувала Клименку план повернення в Україну.

Коли Семченко очолила холдинг, окремі працівники почали виступати проти такого призначення. Наприклад, колишня журналістка журналу «Вести Репортер» Світлана Крюкова прямо говорила в інтерв’ю «Детектор медіа», що в цей період участь Олександра Клименка стало очевидною, як і його мета – використовувати медіахолдинг для політичної боротьби. Ольга Семченко це заперечувала і говорила, що Клименко не впливає на редакційні процеси.

У грудні 2015-го Клименко оголосив про те, що стає почесним головою партії «Успiшна країна» і збирається з нею йти на довибори і перевибори до Верховної Ради, які прогнозували на осінь 2016 року.

На той момент Павло Шеремет вже пів року працював на «Радіо «Вести» ведучим суботнього ефіру. За словами Олени Притули, це було його основне джерело доходу відтоді, як він пішов із російського телеканалу ОТР влітку 2014 року.

Незважаючи на те, що Павло працював виконавчим директором «Української правди», зарплату в редакції він отримував символічну, щоб мати можливість отримати посвідку на проживання в Україні. У виданні «Білоруський партизан», засновником і керівником якого був Шеремет, він, за словами Притули, нічого не заробляв. Близькі не називають суми, скільки Шеремет заробляв на «Радіо «Вести», проте нам відомо від колишніх працівників радіостанції, що деяким ведучим платили близько 100 тис. грн на місяць (понад $4 тис. на червень 2016 року).

Схема: Заборона, портрет: AVE

Навесні 2016-го піар-кампанія партії «Успiшна країна» почала набирати обертів. В ефірі «Радіо «Вести», за словами тодішнього шеф-редактора інформаційної служби Сакена Аймурзаєва, почали дедалі частіше з’являтися представники клименківської партії. Настрій в редакції ставав дедалі похмурішим: багато, каже він, розуміли, що зі ЗМІ роблять рупор політика-втікача.

Аймурзаєв згадує, що в лютому в приміщенні радіостанції відбувалася скайп-конференція з самим Олександром Клименком, на якій було керівництво всіх видань медіахолдингу (і це підтверджували інші працівники холдингу). Під час цього дзвінка політик дав зрозуміти, що ЗМІ – це його інструмент повернення до влади. «Я зрозумів, що він дуже жорстка людина, впертий, хоче впливати», – сказав Аймурзаєв в інтерв’ю Забороні.

Від джерела, близького до тодішнього керівництва радіо, Заборона дізналася, що представники топ-менеджменту медіахолдингу навесні їздили на робочу зустріч із Клименко до Сочі, де обговорювали вектор розвитку ЗМІ.

У кінці березня 2016-го Аймурзаєв розповів в ефірі «Радіо «Вести», що вони разом із Шереметом йдуть із радіостанції, не бажаючи спостерігати деградацію медіа і терпіти витівки реального власника. Шеремет критикував його за цей вчинок. «Паша залишився на радіо і не йшов, – каже Аймурзаєв. – Навіть оновив своє шоу. У мене було відчуття, що якщо він очолить радіо, то і мене туди поверне. Хтозна, думав я, може Пашці вдасться зберегти редакцію і незалежність».

Невдалі переговори

10 червня Павло Шеремет поїхав до Москви. Там у нього жила сім’я – діти і колишня дружина. Його дочка Ліза розповіла Забороні в телефонному інтерв’ю, що у Павла, як зазвичай, коли він приїжджав, було кілька завдань: він збирався відзначити її 20-й день народження і зустрітися з колегами і друзями з кола вбитого в 2015-му Бориса Нємцова (наприклад, він зустрівся з Володимиром Кара-Мурзою).

Однак була ще одна мета, яку доньці він озвучив побіжно: Шеремет поспішав на зустріч зі «збіглим олігархом» – так він назвав Олександра Клименка. Зустріч мала відбутися в «Москва-сіті», де Клименко, за деякими даними, володіє цілим поверхом. Не дивно, що види цього офісного центру з’являються в кліпі «Олександр» із Зотовим у головній ролі.

Читайте також

Ілюстрація: AVE

Наталя Шеремет, колишня дружина Павла, стверджує, що Шеремет говорив їй, що планував домовитися з Клименко, ставши на чолі радіостанції. «Поговорити з власниками, інвесторами – зробити це принципово і [в результаті] займатися радіо», – згадує вона.

Дорогою Шеремет завіз дочку до торговельного центру «Афімолл». За словами Лізи, він був схвильований, незвично «метушився» і, «здається, навіть порушив правила дорожнього руху». При цьому, згадує вона, Павло не був наляканий: «метушіння» радше вказувало на те, що у нього заплановано щось важливе, через що він хвилювався.

Вдова Шеремета Олена Притула розповіла Забороні, що Павло їздив до Москви для того, щоб домовитися з Клименком про призначення головним редактором «Радіо «Вести». Шеремет говорив їй, що хоче «зрозуміти умонастрої Клименка» і оцінити, яке майбутнє може чекати їхню редакцію. Притула також каже, що Клименко хотів поговорити з Шереметом про те, чи не зможе журналіст допомогти йому знайти спосіб повернутися до Києва.

У Шеремета справді були амбіції очолити «Вести». Про це знала і Притула, і його друг і колега по радіо Сакен Аймурзаєв, і колишня дружина Наталя. Всі троє підтверджують, що Павло був готовий працювати в медіа, власником якого був міністр-утікач, за умови, що в редакційну політику не втручатимуться.

«Паша вважав, що Клименко хоче повернутися додому [в Україну], – каже Притула. – Він запропонував йому власне рішення – щось, що підготує основу для його повернення, – відкрите, демократичне, чесне радіо». Однак із зустрічі Павло повернувся незадоволений. «Йому було неприємно про це розповідати, він не досяг своєї мети», – пояснює Притула.

За її словами, повернувшись до Києва, Шеремет кілька разів повторював ту саму фразу про Клименка: «У нього православ’я мозку, з ним немає сенсу розмовляти. Він не чув мене, він не розумів, про що я говорю, він не зрозумів, хто я такий». Цитату Шеремета про «православ’я мозку» у Клименка також згодом наводив вiйськовий прокурор Матіос, який зустрічався з журналістом за лічені дні до його загибелі та був другом Шеремета. Про це ми розповімо докладніше у другій частині.

Кілька днів після повернення з Москви, згадує Притула, Павло був засмучений. Але все одно продовжував працювати на радіо: «з великим ентузіазмом прокидався о 5 ранку, готувався до ефіру, був дуже енергійним, продумував сценарії [ефірів], із задоволенням працював».

«Зазвичай, коли Паша повертався [з Москви], це був феєрверк, – каже Сакен Аймурзаєв. – Розповідав, кого побачив, із ким і про що спілкувався. А тут раптом приїхав дуже замкнений. Я пам’ятаю розповідь, як він ходив до Клименко. Він казав, що офіс міститься в «Москва-сіті», що там багато ікон і каплиця. Але по суті нічого не розповідав: ні про що вони домовлялися, ні навіть загальне враження не передав».

Незабаром після тієї московської зустрічі на «Радіо «Вести» стався великий конфлікт. Призначили нового головного редактора – Ірину Гаврилову.

«Паша розумів, що його дні на радіо злічені, – каже Притула. – Він усвідомив, що його концепція нікому не цікава, що справа йде до згортання свобод на радіо, що в принципі і сталося».

На початку липня журналісти «Радіо «Вести» підписали відкритий лист проти призначення Гаврилової, оскільки вона публічно висловлювалася образливо щодо учасників Майдану і добровольців війни на Донбасі. Наступного дня вона була звільнена. Оригінал листа був опублікований різними українськими виданнями. Підпису Шеремета там не було.

Рано вранці, 20 липня, Павло Шеремет виїхав на свій ранковий ефір на радіо «Вести». О 7:51 в його автомобілі вибухнула саморобна бомба.

На прощання з ним, що відбувалося в «Українському домі», прийшло багато працівників радіостанції. Серед них, згадує Аймурзаєв, була і цивільна дружина Клименка Ольга Семченко. За словами Лізи Шеремет, того дня їй передали конверт із грошима, нібито зібраними співробітниками «Радіо «Вести». У конверті було $20 тис. Сакен Аймурзаєв, який виступав посередником, стверджує, що гроші передала Семченко.

Фото: В.Огіренко/dw.com

Незабаром після смерті Шеремета піар-кампанія партії Клименко зійшла нанівець, а дострокових виборів до парламенту тієї осені так і не сталося. Холдинг поступово став згортати роботу редакцій, і незабаром від нього залишилася тільки газета і сайт «Вести» та канал UBR. Ефіри й новини, що виходили на «Радіо «Вести», на сьогодні недоступні.

На мілині у Маріуполі

У липні 2014 року бойовики «ДНР» захопили будівлю Державної пенітенціарної служби України (ДПтС) у Донецьку. Як і інші співробітники, головний кадровик і профспілковий лідер донецького управління Микола Мацюк разом зі своєю дружиною Мариною був змушений евакуюватися до Маріуполя, який містився на лінії фронту. До 2016 року ситуація стабілізувалася, але тут донецьким тюремникам було завдано нового удару долі.

18 травня український уряд оголосив про ліквідацію ДПтС у межах масштабної реформи пенітенціарної системи. На практиці це означало, що всі її працівники по всій країні мали бути звільнені з ліквідованої структури, і лише частина з них знайшла б собі роботу в новій.

10 червня колектив управління ДПтС у Донецькій області звернувся з відкритим листом до президента, уряду і парламенту України. У ньому йдеться, що через реформи над усіма працівниками управління, 39 з яких мали статус осіб, переміщених із окупованої території, нависла загроза «втратити єдине джерело доходів своїх сімей».

При цьому, стверджувалося в зверненні, влада не бере до уваги, що співробітники ДПтС залишилися вірними присязі, хоча їм довелося покинути свої будинки, а деякі з них «були захоплені представниками нелегітимних збройних формувань так званої ДНР, піддавалися моральному і фізичному тиску». Вони, йдеться в листі, продовжували жити в Маріуполі на скромну зарплату, без будь-яких пільг і навіть не маючи статусу учасників АТО.

Це випробування закінчилося для донецьких тюремників по-різному. Наприклад, начальник Миколи Мацюка, глава донецького управління Олександр Заміралов, втратив свою посаду. З повідомлень у пресі видно, що вже з серпня 2016 року його замінив в.о. Дмитро Нємцев. Заміралов знайшов роботу в охороні маріупольського порту, але, як він повідомив у телефонній розмові кореспонденту Заборони, – нещодавно її позбувся. Він відмовився коментувати події 2016 року.

А ось у самого Мацюка справи пішли різко вгору. Згідно з деклараціями НАЗК, у 2017 році він разом із дружиною Мариною вже переїхав до Києва і працював в апараті створеної на руїнах ДПтС структури – Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС). До 2019 року він доріс до начальника відділу кадрів адміністрації всеукраїнської ДКВС, водночас будучи очільником профспілки персоналу.

Квартиру, де жила сім’я Мацюк у 2016-му, зараз орендують інші мешканці. Навпроти під’їзду стоїть одна лавочка – ймовірно, та сама, яку описала слідчому Марина Мацюк. Одна з сусідок по під’їзду розповіла кореспонденту Заборони, що незадовго до від’їзду Мацюк до Києва (а це сталося до початку 2017 року) до неї навідувалися двоє чоловіків у костюмах і розпитували про сімейство. Вона каже, що чоловіки показували посвідчення працівників правоохоронних органів. Якого саме відомства – не запам’ятала.

Микола і Марина Мацюк залишили без уваги всі звернення Заборони з проханням пояснити, звідки вони знають Максима Зотова і чи досі вважають його можливим організатором вбивства Павла Шеремета. Усвідомлюючи їхні можливі ризики, Заборона була готова анонімізувати їх у цій публікації, що також було доведено до їх відома. Однак Микола Мацюк на прохання Заборони підтвердити або спростувати описану дружиною ситуацію відмовив, додавши, що йому «все одно», чи буде цей факт спливати в суді. Різка відмова від комунікації й обман Мацюк у розмові з журналістами посилює наші підозри в тому, що вони могли бути або залякані, або використані для того, щоб ввести слідство в оману, або з метою чинити тиск на Олександра Клименка.

Не маючи змоги поговорити з Мацюк, ми вирішили дізнатися, хто міг впливати на їхню долю і одночасно був настільки добре знайомий з діяльністю абсолютно непублічного сімейства Епелів і самого Максима Зотова, щоб внести його ім’я в справу Шеремета. Вивчивши персонажів, які отримали влітку 2016 року доступ до справи Клименка, фігурантом якої був тесть Зотова Михайло Епель, ми виявили безліч цікавих зв’язків і обставин, які підтверджують нашу версію про те, що вбивство Шеремета з високою ймовірністю було пов’язано зі справою олігарха.

Продовження читайте в другій частині.


Якщо у вас є матеріали, якими ви хочете поділитися з нашої розслідувальною групою, або залишити непублічний відгук, пишіть нам сюди.


Автори:
Катерина Сергацкова
Леонід Рагозін
Роман Степанович
Самуїл Проскуряков

Розслідування створено за підтримки:
Фонд Justice for Journalists («Справедливість для журналістів»)
Open Society Foundation
Медіамережа

Нагору