Від зеленого міста до пустелі.

Яким буде проєкт, що представить Україну на Венеційській бієнале

На 59-й Венеційській бієнале сучасного мистецтва Україну представить група кураторів з проєктом «Фонтан виснаження. Висока вода» художника Павла Макова. Бієнале почнеться у квітні 2022 року.

Спеціально для Заборони куратори українського проєкту Лізавета Герман, Марія Ланько (галерея The Naked Room) та Борис Філоненко розповідають про «Фонтан виснаження».

У 1995 році харківський художник Павло Маков планував встановити свій твір «Фонтан виснаження» у сквері на Лопанській стрілці — місці злиття річок Харків і Лопань.

Там, де одна річка впадає в іншу, мав з'явитись об'єкт, в якому вода подається у воронку, що розбиває потік навпіл. Далі вода потрапляла у 2, 4, 8, 16, 32 подібні воронки, поступово розпадаючись на краплі.

Цим об'єктом Маков підсумовував локальну ситуацію й парадоксальність місця, в якому він жив і працював. Тоді в Харкові було багато фонтанів, але всі вони були вимкнені, наче оголошуючи паузу показовій життєдайності.

«Фонтан» Макова не був встановлений у міському просторі, а також ніколи не працював із поданою всередину водою. Досі можна почути питання про те, чому цей фонтан говорить саме про виснаження, а не про достаток чи примноження. Але простої відповіді немає.

Для художніх практик Макова «Фонтан виснаження» можна вважати наскрізним образом, який постійно повертається в нових контекстах і в різних медіумах — від бронзової моделі до авторської книжки. У 2005 році воронка фонтану з'явилася на обкладинці книжки «Хроніки Утопії. 1992–2005».

У 2017 році ретроспективна виставка Макова у Національному музеї у Львові мала назву «Фонтан» та співпала зі сторіччям «Фонтану» Марселя Дюшана.

Після 1995 року Харків поступово перетворився з зеленого міста непрацюючих фонтанів на пустелю, в якій фонтани, за підтримки розподілу міських бюджетів, працюють на повну силу.

Представляючи проєкт для українського павільйону 59-ї Венеційської бієнале, Маков говорить про те, що «Фонтан виснаження» звертається персонально до нас, адже «у кожного є своя власна історія виснаження».

Загальною темою всього доробку Макова є місце — спроба говорити про «тут і зараз» із середини свого ландшафту. За тридцять років Харків змінювався, а разом з цими змінами з'являлись нові об'єкти на офортах Макова: контейнери з ринку Барабашово у 2010-му році…

бетонний блок у 2014-му…

алое в горщику у 2020-му…

На тлі агресивної урбаністики «Фонтан виснаження» стає висловлюванням приватного масштабу — не заявою про велич міста, а запрошенням поміркувати про ритми сьогодення, про ресурси, які залишились, та про міру накопичення власного виснаження.