Війна дронів та артилерії: якою буде тактика ЗСУ на фронті взимку та чого нам не вистачає для атаки
Зима 2023–2024 на фронті навряд чи буде відрізнятися від попередньої. Попри те, що українські військові мають кращу підготовку та більше західного озброєння, погодні умови не дадуть їм активно наступати. Щоправда, російські війська теж будуть обмежені в маневрах. Зима — це війна артилерії та дронів. Та поки росіяни накопичували ресурси, Україна витратила чимало запасів на весняно-літню наступальну кампанію, і тепер потребує поповнення озброєння, а насамперед — боєприпасів.
Чого очікувати на фронті з приходом холодів, разом з експертами з’ясовувала редакторка Заборони Світлана Гудкова.
Погодні умови взимку: як зміниться тактика
Зараз у стратегічному сенсі фронт уже впав у стан вогневої рівноваги, пояснює військовий експерт Петро Черник. Однак бойові дії будуть трохи відрізнятися від торішньої зими.
«Річ у тому, що ми навчилися краще знищувати їхню артилерію завдяки FPV-дронам. 50% знищеної артилерії ворога — це робота дронів-камікадзе. Такі дії будуть продовжуватися і взимку, як і нескінченні контрбатарейні та артилерійські дуелі разом із невеликими піхотними боями. Це буде гриміти усю зиму», — розповів експерт у коментарі Забороні.
Для активних наступальних дій однієї піхоти недостатньо, додає Черник, бо вона завжди має підсилюватися бронетехнікою. Але зимові погодні умови не дають шансів на її використання.
«Дійсно, важка техніка рухатися ґрунтом не зможе, танки дуже важкі. Натівські важать від 57 до 70 тонн, радянські трохи легші. Хіба якщо буде справжній мороз, але для цього потрібно, щоби два-три тижні тримався мороз від -15 градусів. Тоді ґрунт промерзне й техніка зможе рухатися. Ну й безпосередньо особовий склад: у холоди взагалі воювати складно», — констатує військовий експерт.
Звісно, ні про яке затишшя на фронті мови йти не може, додає військовий експерт Владислав Селезньов. Проте є ймовірність, що українська армія буде змушена перейти в стан стратегічної оборони.
«Весняно-літня кампанія відбувалася під загальною стратегією та діями українських сил оборони. Наразі певним чином наші ресурси вихолощені. Тож очевидно, що зараз російська окупаційна армія починає більш активно діяти, а українська армія — змушена рефлексувати на ті виклики, які щоразу створюють нам дії ворога. Я впевнений у тому, що ворог і цієї зими буде намагатися використовувати свою ресурсну перевагу як у живій силі, так і в техніці та озброєнні, щоби мати перевагу на полі бою», — сказав він.
А от чи має Україна достатньо ресурсу, щоби перехопити ініціативу, Селезньов не певен.
Снарядний голод: чого очікувати від Заходу
Щоби продовжувати вести артилерійську боротьбу, ЗСУ мають чимало західної техніки, але зброї багато не буває, каже Петро Черник. І хоч Захід робить усе, що в його силах, вони вже вийшли на пік своїх можливостей. «Я не бачив, принаймні в публічній площині, відомостей щодо ресурсних можливостей. Або бодай щодо перспектив найближчим часом отримати ті чи інші ресурси», — додає Селезньов.
Найгострішою проблемою української армії залишається кількість боєприпасів. Попри рішення ЄС та США нарощувати виробництво снарядів для передачі їх Україні, реалізація цього проєкту йде вкрай повільно.
«Коли почалася повномасштабна війна, запаси артилерійських снарядів калібру 122 мм та 152 мм в Росії були в межах 15–20 мільйонів штук. До того ж вони й зараз залишаються першим у світі виробником артилерійських боєприпасів і можуть виготовляти десь 120 тисяч штук на місяць. На момент широкомасштабного вторгнення РФ в американців на складах було усього 2,5 мільйона снарядів. Це уп’ятеро менше, ніж у росіян. Виробляли американці в межах 13 тисяч снарядів на місяць. Зараз американці вийшли на показники в 50 тисяч, до року вийдуть на 80 тисяч. Чому не виходить швидше? Тому що вони рахують на десятиліття вперед: які заводи треба побудувати, де вони будуть розміщуватися, що виробляти, відповідно, яких спеціалістів треба підготувати і так далі. Запускається цей маховик дуже повільно», — пояснив Черник.
Селезньов вважає, що розв’язати проблему можливо завдяки продовженню роботи над спільним виготовленням техніки, озброєння та боєприпасів.
«Війна — надовго, ворог не вщухає, тому зброя нам буде потрібна ще дуже довго та у великих обсягах. Орієнтуватися суто на підтримку наших партнерів не можна: ми бачимо, що вони фактично вихолостили всі свої запаси», — каже експерт.
Українські військовослужбовці перевіряють свою бойову машину піхоти CV90 шведського виробництва на позиції в напрямку Бахмута, 27 листопада 2023 року.
Артилерія та дрони: що потрібно Силам оборони взимку
Також, крім артилерії та дронів-камікадзе, українській армії необхідна протитанкова зброя та системи ППО.
«Ми бачимо, як у районі Авдіївки ворог активніше починає використовувати бронетехніку. Вочевидь він помічає, що в нас недостатньо протитанкової зброї. Також нам потрібно більше систем протиповітряної оборони та ракет до них. Бо зима — це привід для ворога знову реалізувати тактику ракетного терору. Звісно, нам потрібне спеціальне устаткування та обладнання, яке буде дозволяти посилювати нашу присутність в акваторії Чорного та Азовського морів», — додає Селезньов.
Росія активно використовує авіацію та дрони, що б’ють по позиціях українських військових, зокрема на лівобережжі, тому треба їх підтримати та захистити. Посилення ППО не лише надасть додатковий захист жителям правого берега Херсонщини, а й прикриє наші війська на лівому.
Ще один ключовий момент — надання Україні винищувачів F-16 та іншої західної авіації, а також рішення про постачання ракет ATACMS збільшеного радіуса дії та німецьких ракет Taurus.
«Нам потрібні не лише F-16, а також і ATACMS у модифікації М39 та М39А1, які ефективні при ударах по аеродромах. Якщо буде постійна загроза для аеродромів росіян, вони будуть змушені забрати свою тактичну авіацію з тимчасово окупованих територій до РФ, а це зовсім інші відстані та зовсім інше витрачання ресурсу», — розповів експерт Олександр Мусієнко.
