Війна й тероризм у дитячих іграшках. Звідки це взялося й чому так тривожить дорослих

Озброєна до зубів поліція допитує протестувальника, броньований фургон під виття сирен їде до місця заворушень, службові собаки патрулюють блок-пост. Це не фрагменти новин і не сцени з голлівудського бойовика, а сюжети з наборів іграшок, орієнтованих на дітей віком від чотирьох до десяти років. Нове покоління іграшок відображає зовсім не дитячі теми закону й порядку, стеження й оборонної політики. Укупі з цим штучний інтелект і «розумні» пристрої з доступом до інтернету розширюють свою присутність у дитячих кімнатах — будь то підключені до мережі плюшеві ведмедики або Барбі зі вбудованими відеокамерами. Як і чому індустрія іграшок прийшла до цього? Заборона переказує головне з матеріалу coda про те, як сучасні іграшки нормалізують концепції стеження й державного контролю в очах дітей.

Іграшки — дзеркало воєнних настроїв

Вторгнення авторитаризму й насильства в нібито безневинний світ дитячих ігор — явище не нове. Фігурки військових, наприклад, знаходили ще в давньоєгипетських гробницях. Під час Першої світової війни діти часто гралися солдатиками, яких навмисно вбивали й калічили. А наприкінці 1940-х років у США з’явилася гра, де дітям пропонували скинути невелику металеву кулю на цілі в Хіросімі й Нагасакі. Ігри на військову тематику не тільки стали звичною частиною індустрії, а й приносили чималі доходи — одна лише серія відеоігор Call of Duty з 2003 року принесла творцям понад 27 мільярдів доларів.

Після теракту 11 вересня 2001 року в США і Великобританії відбулися кардинальні зміни в системі міського спостереження й передових технологій безпеки. Усе це супроводжувалося параноєю щодо підпільних терористичних осередків і повсюдною ворожістю до мусульман. На це відразу відреагували дві найбільші у світі компанії з виробництва іграшок — Playmobil і Lego. До серій City Action і City увійшли, зокрема, поліцейський відділок із в’язницею, поліцейський фургон і набір поліцейського контрольно-пропускного пункту.

Або ж, наприклад, набір для реєстрації на рейс в аеропорту, до якого входять два співробітники, сканери тіла й багажу, а також ручний металошукач. Це мініатюрне зображення звичних незручностей XXI століття доводить, наскільки глибоко подібний досвід вкорінений у наше повсякденне життя. Авіаперельоти більше не асоціюються з гламуром і блиском для губ стюардес Барбі і красивими ляльками-пілотами Кенами. Привид тероризму тепер нависає навіть над перспективою відпочинку та пригод.

Усе нові й нові приклади мілітаризації ігрової галузі на початку 2010-х почав збирати британо-канадський письменник і журналіст Лі Філіпс. «Якийсь час я отримував всілякі листи від людей із прикладами подібних іграшок. Якоюсь мірою солдати й пістолети завжди були частиною пантеону іграшок, від Action Man і GI Joe до кепок і водяних пістолетів. Але саме нормалізація спецназу й безпеки в аеропортах після 11 вересня як концепцій гри, як мені здалося, наводила на думку, що щось не так», — каже він.

Крім гучних імен Lego і Playmobil, у блозі Філліпса з’являлися моделі безпілотних літальних апаратів Predator і ракет Hellfire — види озброєння, які Америка використала для бомбардування весілля в Ємені у 2014 році. Або, наприклад, Police Zapper Toy — «дитячий електрошокер», який придумав поліцейський.

Розумні, але небезпечні: іграшки зі штучним інтелектом

Нове покоління іграшок із підключенням до інтернету створює інший і, можливо, більш тривожний набір проблем. Так звані «розумні» іграшки, як правило, призначені для того, щоб озброїти дітей навичками, необхідними для життя в цифровому світі. Однак у їхніх вбудованих можливостях підключення, камерах і мікрофонах неодноразово виявляли уразливості для зламу й порушення конфіденційності.

У 2018-му Федеральна торгова комісія США (ФТК) оштрафувала на 650 тисяч доларів компанію з виробництва іграшок VTech. Виною тому був додаток Kid Connect, вбудований в різні електронні пристрої для дітей: наприклад, у смартгодинник Kidizoom і камеру для Селфі Kidizoom. ФТК виявила, що VTech збирала дані про користувачів — включно з іменами дітей, датами народження і статтю — без згоди батьків і без пояснень щодо того, як цю інформацію можна використовувати.

У 2016 році дослідники виявили, що підключений до інтернету плюшевий ведмідь від компанії Fisher-Price з малесенькою камерою на носі давав хакерам змогу красти персональні дані дітей. Роком пізніше влада Німеччини попередила, що розумна лялька My Friend Cayla від Vivid Toy Group теж піддається зламу через досить небезпечний Bluetooth-пристрій, за допомогою якого незнайомці могли слухати дітей і розмовляти з ними.

«Розумні» іграшки зараз ще перебувають на ранній стадії свого розвитку. Однак, оскільки технологічні можливості пристроїв із підтримкою ШІ, ймовірно, будуть експоненціально зростати в найближчі роки, роздуми про те, як такого роду іграшки можуть бути використані проти своїх власників, уже не здаються параноїдальними.

Культура насолоди війною

Війна з тероризмом дала змогу встановити в суспільстві те, що італійський філософ Джорджо Агамбен назвав станом винятку — момент кризи, під час якого приймаються безпрецедентні й часто сумнівні з юридичної точки зору закони в інтересах громадської й національної безпеки. Ця ідея найяскравіше проявляється в екстрадиції, затриманні та тортурах ув’язнених у затоці Гуантанамо. Або ж у посиленні державного нагляду, якому тепер піддаються громадяни країн усього світу.

Під станом винятку розуміють ідею про те, що щойно момент кризи мине, нібито тимчасові зміни в законах і соціальних нормах збережуться, і життя ніколи не повернеться до того, що було раніше. У Великобританії, де лише кілька років тому озброєні співробітники правоохоронних органів були рідкістю, це призвело до нормалізації мілітаризованої поліцейської служби й неухильного нарощування технологій спостереження.

Спостереження та збір даних нерозривно пов’язані із сучасною поліцейською діяльністю і, відповідно, з тим, як дітям представляють правоохоронні органи. Навіть найпростіший поліцейський набір Playmobil включає камери відеоспостереження нагорі крихітної поліцейської дільниці і фотографію, що відображається на ноутбуці. У всесвіті Lego City маленькі пластикові чоловічки оснащені аналогічним набором високотехнологічних інструментів спостереження.

Історик Грем Доусон описав взаємозв’язок між військовим конфліктом і грою в XX столітті як «культуру насолоди війною». Своєю чергою, перші два десятиліття XXI століття тепер виглядають як симбіоз ідей Доусона і Агамбена, а саме як «культура насолоди станом винятку».

То чому дорослих так турбують сучасні іграшки? Журналісти coda вважають, що справа в нормалізації ідеї державного контролю в очах дітей задовго до того, як у них з’явиться можливість сформувати будь-які протилежні очікування. Водночас не варто виключати ймовірність, що діти своїм світоглядом зможуть вивернути навиворіт авторитарні наративи, які їм пропонують деякі виробники іграшок: «Врешті-решт, будь-хто, хто провів час із групою дітей, не здивується, дізнавшись, що вони беруть участь у спонтанній рятувальній місії, де єдиноріг і ковбой звільняють бранця-антифашиста Playmobil з інопланетного космічного корабля».