Візуальна історія Заборони про частину Першої угорсько-галицької залізниці, яка нікому не приносить користі
Співробітник нашої редакції, фотограф Павло Бішко більше 10 років поспіль знімає рідні терени на кордоні України з Польщею. У цій сторіз він розповідає про залізницю, яка є практично єдиним джерелом уваги місцевих мешканців.
На мапі легко помітити, що на південь від Перемишля клин польсько-українського кордону двічі перетинає залізничну колію сполучення Перемишль – Устрики-Долішні.
Через це відтинок залізничної колії, що залишився на території України між Нижанковичами і Смільницею, не приносить користі жодній із держав.
Фото: Павло Бішко
Історично це частина Першої угорсько-галицької залізниці, збудованої в 1872 році, коли Австро-Угорщина освоювала землі Галичини. Вона з’єднувала Львів із Будапештом.
Станція у Нижанковичах. Фото: Павло Бішко.
Заборона розповідає про те, як використовували цей відрізок залізниці в радянські часи й чому він занепав зараз.
Після завершення Другої світової війни Радянський Союз і Польща встановили нову лінію кордону так, що частина залізничного сполучення, яке раніше проходило виключно через Польщу, тепер опинилася на території Радянського Союзу.
Фото: Павло Бішко
Отже, потяг, що раніше курсував виключно територією Польщі, мав двічі перетинати новий кордон із Радянським Союзом.
Фото: Павло Бішко
Коли польський дипломат Мірослав Жулавський у радянські часи не міг потрапити до родинного дому в Добромилі, що на Львівщині, він писав: «це, мабуть, найбільш безглузда прикордонна ділянка у Європі чи навіть у світі».
Добромиль, 1929 рік. Фото: jewishen.org
З 1963 року поїзд «Соліна» з Заґужа до Перемишля, а згодом і до Варшави, курсував цим залізничним маршрутом понад 30 років. Для поляків це був найкоротший залізничний шлях у польські Бескиди. Потяг без зупинки проходив 42 км по території СРСР.
Пасажир «Соліни» , 1991 рік. Фото: Andrzej Kizimowicz
«Прикордонники стояли на сходах вагонів, інші з собакою патрулювали потяг зсередини. Пасажирам не дозволяли відкривати вікна, і якщо хтось викидав назовні папірець, охоронець негайно натискав стоп-кран», — згадує Кшиштоф Потачала у своїй книзі «Бескиди в часи ПНР».
Станція Хирів, 1994 рік. Фото: Marra Man / Flickr
Часто «Соліною» користувались іноземні туристи, для яких це була чи не єдина можливість побувати на території Радянського Союзу без візи.
«Соліна» перетинає кордон, 1991 рік. Фото: Andrzej Kizimowicz
Із середини 90-х діяв інший міжнародний маршрут, Хирів – Заґуж. Цей потяг в основному слугував для перевезення контрабандного тютюну й горілки марки «Распутін» з України в Польщу. У народі він отримав назву «Распутін».
Фото: Павло Бішко
Однак у 2010 році міжнародне залізничне сполучення й на цьому маршруті було закрито.
Фото: Павло Бішко
Група польських активістів-ентузіастів залізниці з ГО «linia 102.pl» вже кілька років намагається привернути увагу чиновників до відновлення міжнародного залізничного сполучення між Перемишлем і Заґужем через територію України. Але наразі без результату.
Фото: Павло Бішко
Відео: Павло Бішко
До весни 2020 року цю частину залізничного полотна використовувала лише українська залізниця. Двічі на день поїзд із Самбора до Нижанковичів і Старжави з'єднував декілька прилеглих до кордону сіл і містечок із районним центром.
Відео: Павло Бішко
Два плацкартні вагони, які тягнув дизельний локомотив, більше, ніж наполовину заповнювались студентами лише на вихідних.
Фото: Павло Бішко
Однак з 18 березня 2020 року, на початку пандемії, і цей потяг «Укрзалізниці» було скасовано. Сполучення не відновлено й досі.
Фото: Павло Бішко
Так побудована в часи Австро-Угорщини залізнична інфраструктура, що з'єднувала Будапешт зі Львовом, занепадає по обидві сторони кордону.
Польщі й Україні не вдається відновити міжнародне залізничне сполучення. А «Укрзалізниця» зупинила останній потяг, що курсував цим відрізком залізничного шляху.