Іван Чернічкін
Це Магрит Сибіряков. Йому 35 років, він був одружений, у нього двоє синів і він гендерфлюїд. За паспортом Магрит — Маргарита Сибірякова.
Згідно з тлумачним словником англійської мови, гендерфлюїд — це «людина, чия гендерна ідентичність непостійна». Можна сказати, що це людина з мінливою гендерною ідентичністю.
Слово «гендерфлюїд» є частиною збірних термінів: мультигендер, нон-бінарі і трансгендер. Гендерфлюїдні люди мають різну гендерну ідентичність у різний час — або кілька одночасно.
Потрібно розуміти, що гендерфлюїд — це не сексуальна орієнтація людини.
Заборона розповідає історію Магрита Сибірякова.
Магрит родом з Одеси, але в дитинстві його родина часто переїжджала. Через маленький зріст у всіх школах він постійно піддавався буллінгу.
«У мене була подруга Галька. Ми були найменші в класі. На фізкультурі ми стояли в кінці, ну й нам діставалося від усіх. Нас це діставало й тому ми грали в трансформерів… Ми були поганими трансформерами й билися з хлопцями», — згадує Магрит.
У шкільному театральному гуртку він завжди грав або чоловічі ролі, або ролі антагоністів. У старших класах Магрит написав п’єсу про наркотики «Галюцинація» де, власне, виконав роль галюцинації.
У підлітковому віці в Сибірякова були подруги, якими він захоплювався й ходив за ними «хвостиком». Вони часто збиралися в когось із них вдома і грали.
«Тактильні ігри я не порівнював ні з чим. Я не співвідносив, що це були сексуальні ігри, але зараз розумію це», — згадує Магрит.
Після школи Маргит поступив на сценарний факультет Київського університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого. Там він ненадовго захопився ідеями партії Дмитра Корчинського «Братство».
«У мене були шаровари кольору хакі, коротка стрижка. Я намагався писати пропагандистські вірші для «Братства», познайомився з Корчинським. Роздавав газети. Я їх віз у село, де жили мої батьки, і закидав усе село цими газетами».
Причини вступу в «Братство» Сибіряков пов’язує зі своєю внутрішньою гомофобією. У той час йому здавалося, що традиційні цінності — це класно, що ми відходимо від традицій у бік «гнилого заходу» й це треба терміново зупинити.
На третьому курсі університету Магрит почав зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком — Андрієм. «У нього були штани в квіточку, кучеряве волосся до плечей, він був на мою маму схожий — губи пухкі, очі великі. Дуже тихий, спокійний. Весь час мене фотографував. Ба! Тобто я для когось навіть був красивим», — згадує початок стосунків Сибіряков.
Під час навчання вони як режисер-мультиплікатор і сценарист працювали над спільними проєктами, а після закінчення університету й народження першої дитини переключилися на зйомки документальних фільмів.
Під час зйомок фільму про дигерів стосунки між Андрієм і Магритом почали псуватися. Під час сварки Андрій міг вдарити дружину.
«Він давав розмашистого ляпаса — такого сильного, що ти від нього відлітаєш до стіни. Це прийом, коли одного разу достатньо. Мені було дуже страшно тоді. Я ховався від нього в шафу. Не знаю, чому, — мені здавалося, що він може додати ще».
Якось в такий момент прийшла мама Магрита й застала його у шафі в сльозах. Вона жорстко поговорила з зятем, після чого рукоприкладство припинилося — але лишився постійний психологічний пресинг.
Спільна робота над фільмом і романтичні спогади Сибірякова про першу вагітність підштовхнули пару завести ще одну дитину. Але друга вагітність не вплинула на стосунки подружжя.
«Він [Андрій] перестав цікавитися сім’єю. Приходив додому поїсти й поспати, а на вихідних у нього раптово з’явилася купа хобі. Фільм він уже не монтував: я знайшов монтажера й монтував його сам», — згадує Магрит.
Андрій підтримував сім’ю фінансово, але не емоційно. В такому форматі відносини тривали ще кілька років, хоча Андрій уже давно жив «окремо». Він виселив старшого сина з його кімнати й оселився в ній. А після чергової сварки з Магритом знайшов квартиру і з’їхав.
У проміжку між двома вагітностями Сибіряков потрапив на лекцію Фріца фон Кляйна (Фрідріх Чернишов), де той розповідав про трансгендерних людей і квір-спільноту.
Фріц розповів Магриту про свій досвід вагітності, про те, як це — одночасно бути й мамою, і татом для своєї дитини. Паралельно Сибіряков познайомився з іншими ЛГБТ+ активістами, почав відвідувати ГО «Інсайт».
Трохи пізніше з’явилася ідея зняти документальний фільм про трансгендерних людей. Щоби глибше зануритися в тему, Магрит почав відвідувати «чоловічий клуб», який влаштовувала громадська організація Чернишова «Транс Дженерейшн».
«Я прийшов на «чоловічий клуб» і відчув себе у своїй тарілці. Там я міг сказати те, чого не говорив ні своєму психологу, ні навіть Микиті Карімову [психолог ГО «Інсайт»]. Стали спливати абсолютно інші теми й історії. І саме ставлення до мене, мовляв, я прийшов, я — Магрит Сибіряков: «Ну добре! Ти Магрит Сибіряков, ти мужик. Все».
Відвідини клубу допомогли Магриту стати впевненішим, перестати кокетувати або «косити під дурочку» в спірних ситуаціях. А ще за три місяці він зробив камінг-аут для друзів у фейсбуці.
Основною проблемою, яка заважає Магриту весь час бути собою й позиціонувати себе в суспільстві як чоловіка — неможливість влаштуватися на роботу. Роботодавець, заходячи на його сторінку у Фейсбуці, ще до співбесіди відмовляється від такого робітника.