10 листопада Ватикан опублікував «Звіт Маккаріка» — документ про церковну педофілію, який ставить під загрозу репутацію святого Папи Іоанна Павла II. Згідно зі звітом, Іоанн Павло II особисто номінував на посаду кардинала Вашингтона Теодора Маккаріка, якого неодноразово звинувачували в домаганнях і педофілії. На батьківщині папи, у Польщі, церква активно покриває священників, яких звинувачують у домаганнях і насильстві над дітьми. Спеціально для Заборони журналістка Настя Подорожная з Польщі поговорила з жертвою сексуального насильства ксьондза й розповідає, чому священникам сходять із рук їхні злочини.
Касі (вона не називає свого прізвища) було 15 років, коли вона наважилася розповісти вчительці, що останні два роки її регулярно ґвалтують. Кася боялася, що їй не повірять: так сталося минулого разу, і насильник пообіцяв, що дівчинка пошкодує, якщо спробує розповісти комусь ще. Цього разу вона про всяк випадок збрехала, що насильником був її ровесник. Вчителька поставилася до розповіді серйозно і відповіла, що бачить у Касі симптоми травми від сексуального насильства. Тоді Кася зізналася, що насильником був священник — вчитель предмета «Релігія» в її школі.
Батьки Касі зловживали алкоголем. Папа бив маму до крові. Обидва напивалися так, що іноді забували відчинити Касі двері додому, і їй доводилося ночувати на вулиці. У шостому класі, коли Касі було 12 років, ксьондз Роман Берендт помітив, що вона плаче. Він почав підходити до Касі на перервах, цікавитись, що відбувається в родині. Кася не відразу довірилася священнику, але він говорив: «я ж ксьондз, я не заподію тобі шкоди». Через деякий час ксьондз прийшов до Касі додому. Він запропонував батькам забрати Касю із села в місто Щецин, де її можна було влаштувати в хорошу католицьку школу з інтернатом.
Батьки легко погодилися на пропозицію, тому що вважали, що ксьондз — це як Бог, — розповідає Кася Забороні. Насправді в Щецинській школі не було інтернату. Ксьондз поселив дівчинку в порожню квартиру, яка належала його матері, і заблокував Касін мобільний.
Перед тим, як зґвалтувати її вперше, він сказав: «ти не уявляєш, як довго я цього чекав». Кася прожила з ксьондзом майже два роки.
«Я була практично ізольована від суспільства, а єдиною людиною, з якою в мене був зв’язок, був ксьондз», — згадує вона.
Берендт знущався з Касі по-різному: саджав на коліна й торкався, роздягав, бив, ґвалтував сторонніми предметами, морив голодом, змушував цитувати молитви за їжу або переконувати ксьондза, як він їй потрібен. Берендт говорив Касі, що батькам вона більше не потрібна. Іноді ксьондз забирав Касю із собою в поїздки. Їм завжди давали одну кімнату на двох у костелах і одномісні номери в готелях. Кася згадує, що в її присутності ніхто не цікавився, чому ксьондз ночує в одному ліжку з дівчинкою-підлітком.
Ксьондз стежив за тим, щоби Кася приймала протизаплідні пігулки. Якось раз він посадив її до себе на коліна, почав мацати й сказав: «мала, ти останнім часом погладшала, тебе нудить. Ти що, вагітна?» Тест на вагітність виявився позитивним. Касі тоді було 13 років. Вона згадує, що ксьондз дуже розлютився. Він забрав дівчинку кудись на машині.
«Це було ввечері. Ми увійшли в житловий будинок, де був кабінет гінекологині — подруги ксьондза. Вона ні про що зі мною не говорила, з ксьондзом, наскільки я пам’ятаю, теж. Усе сталося швидко, а потім я прокинулася від болю в будинку ксьондза», — розповідає вона.
Кася побачила батьків майже через два роки після від’їзду. Тоді вона зважилася звернутися до вчительки.
«Коли я розповіла, що ксьондз Роман мене ображає, справа потрапила до прокуратури. До моїх батьків приїхала судова наглядачка, яка розповіла їм, що трапилося. Мама не повірила і вдарила мене по обличчю. Сімейний суд прийняв рішення, що батьки не в змозі подбати про мене й підтримати в такій важкій ситуації. Мене відправили до притулку».
У притулку здоров’я Касі погіршилося: її мучили симптоми посттравматичного розладу. Кася займалася селфхармом, у неї були нічні кошмари, посилилися суїцидальні нахили, які з’явилися за час життя з ксьондзом. Дівчинка потрапила в психіатричну лікарню. Вона кілька разів намагалася покінчити життя самогубством. У Берендта в ноутбуці знайшли дитячу порнографію та листування з іншими дітьми. Спочатку суд дав йому чотири з половиною роки тюремного ув’язнення, потім термін пом’якшили до чотирьох. Берендт вийшов на свободу у 2012 році, а у 2017 журналістка «Газети Виборчої» Юстина Копіньска з’ясувала, що після виходу з в’язниці він і далі працював ксьондзом, але вже в іншому місті.
Суд за церкву
Коли Касі виповнилося 23, вона вирішила подати до суду на релігійну громаду «Towarzystwo Chrystusowe» («Спільнота Христова»), до якої належав ксьондз Берендт. До Касі нікому в Польщі не вдавалося виграти справу, яка покладає відповідальність за педофілію або домагання на католицьку інституцію.
Дівчина боролася кілька років і остаточно виграла в апеляційному суді лише навесні 2020 року. Справа Касі стала абсолютним прецедентом: суд визнав «Towarzystwo Chrystusowe» винним і зобов’язав виплатити потерпілій 1 мільйон злотих компенсації, плюс довічну щомісячну ренту — 800 злотих. Зараз Касі 27 років. Вона каже, що судові тяжби погано вплинули на її одужання після травми.
«Я витратила багато нервів. З моменту, коли все закінчилося, мені стало однозначно легше. Я дуже багато над собою працюю, але все ще трапляються дні, коли травма перемагає. Іноді я боюся засинати», — зізнається вона.
Юристка Кароліна Бучко пояснює Забороні, що виграти в польському суді з такою справою, як у Касі, непросто. Вона веде справи потерпілих від церковної педофілії в суді й часто стикається з тим, що до духовенства на суді ставляться інакше. «Коли для свідчень викликають єпископів, ті приймають вибачення від членів суду за те, що їх викликали. Відчувається ніяковість із боку суду.
Церква фінансово підтримує священників, яких підозрюють у домаганнях або педофілії. «Зазвичай такий обвинувачений користується послугами двох захисників, а не одного. У звичайного обвинуваченого, як правило, на двох адвокатів просто немає грошей», — каже Бучко.
Культ папи-поляка
У 2016 році опитування показували, що майже 87 % відсотків поляків вважають себе католиками. Авторитет католицької церкви в Польщі величезний і остаточно він зміцнився в 1978 році, коли новим Папою Римським став поляк Кароль Войтила, який узяв собі ім’я Іоанн Павло II. Ймовірно, він — найшанованіша фігура в Польщі. В одному тільки Кракові, де Кароль Войтила навчався в університеті, встановлено 19 присвячених йому пам’ятників, а його ім’ям у місті названі аеропорт, лікарня, бульвар, університет, дитячий сад і кілька шкіл.
Іоанн Павло II активно висловлювався на підтримку прав людини та пацифізму. Папа запам’ятався вибаченнями за помилки католицької церкви в історії — наприклад, вбивства протестантів у Варфоломіївську ніч в XVI столітті або мовчання під час Другої світової війни й Голокосту. Цим він сильно відрізнявся від своїх попередників, хоча в питаннях репродуктивної політики (абортів, бар’єрної й гормональної контрацепції, целібату) залишався вкрай консервативним.
У 80–90 роках «папа-поляк» підтримував і надихав польський антирадянський рух «Солідарність» і в кінцевому підсумку сприяв ненасильницькому розпаду Радянського Союзу.
«Привілейований статус духовенства в Польщі великою мірою пояснюється культом святого Іоанна Павла II», — каже Анна Франківська, юристка й активістка, яка займається боротьбою з церковною педофілією.
«[У Польщі] єпископат досі багато хто сприймає як щось святе. Це впливає на те, як прокурори й судді поводяться з представниками церкви. [Сьогодні] ксендзів-педофілів та єпископів, які їх покривають — саме покривають, ховають злочинців — дуже рідко притягують до відповідальності», — пояснює вона.
У 2019 Анна Франківська разом із колежанками підготувала великий звіт, у якому розповідалося, що польські церковні ієрархи захищають ксьондзів, винних у педофілії. Звіт передали особисто в руки Папі Римському Франциску.
«Ефект від нашого звіту [у Ватикані] був нульовий. Для мене це було болісне зіткнення з лицемірством цієї інституції. Я стояла біля жертви [церковної педофілії], руку якої Папа взяв у свої долоні, нахилився, поцілував. В очах у нього були сльози, він попросив вибачення. Папа нам прямо відповів, що прочитає звіт. І ми [досі] не отримали жодної відповіді. Загалом, мене розвели».
Того ж року вийшов документальний фільм польських режисерів братів Секельскі «Тільки нікому не кажи». Гроші на двогодинний фільм зібрали на краудфандинговій платформі. Герої стрічки — дорослі жертви священників-педофілів — зустрічаються зі своїми ґвалтівниками. Усі священники, показані в «Тільки нікому не кажи», на момент зйомок або й далі служили в церкві, або перебували на пенсії в спеціальних пансіонатах для священнослужителів.
Ватикан уже не мовчить
У листопаді 2020 Ватикан опублікував великий звіт про Теодора Маккаріка — колишнього кардинала й архієпископа Вашингтона, якого звинувачують у сексуальному насильстві й домаганнях до хлопчиків і дорослих чоловіків. Маккарік — єдиний в XXI столітті кардинал, який відрікся від свого сану. Йому довелося це зробити через звинувачення в домаганнях у 2018 році.
Звіт по Маккаріку спровокував скандал у Польщі, оскільки на посаду архієпископа у 2000 році його номінував якраз «папа-поляк» Іоанн Павло II. У звіті говориться, що у Ватикан неодноразово приходили різні свідоцтва домагань Маккаріка. Попри це, Папа зробив його архієпископом.
Невідомо, чи дійсно Іоанн Павло II приймав рішення стосовно Маккаріка самостійно, і чи володів він усією інформацією. До смерті Папи залишалося п’ять років, він був тяжко хворий на синдром Паркінсона. Деякі дослідники припускають, що на той момент «сірим кардиналом» Ватикану був особистий секретар і близький друг Папи Станіслав Дзівіш. Так, 2000 року Дзівіш особисто отримав від Маккаріка лист, у якому кардинал переконував його у своїй невинності. Усього у ватиканському звіті прізвище Дзівіша згадується 46 разів.
18 листопада на польському телеканалі TVN вийшов репортаж «Дон Станіслао» журналіста Марчіна Гутовського, присвячений кардиналу Станіславу Дзівішу. Автор репортажу приходить до висновку, що Дзівіш міг не тільки приховувати секс-скандали у Ватикані й Польщі, але й брати хабарі за організацію приватних аудієнцій з Іоанном Павлом II і торгувати церковними санами.
Ці факти здійняли хвилю протестів проти приховування сексуальних скандалів у польській церкві, а також особисто проти Станіслава Дзівіша. Реакція на звинувачення на адресу Іоанна Павла II не така однозначна: частина вірян сподівається, що Папа не знав про церковну педофілію.
На сьогодні польська католицька церква понесла юридичну відповідальність за педофілію тільки один раз — у випадку з Касею.
«Я завжди буду відчувати себе лялькою з битого скла. Зараз, може, якісь шматочки вдалося склеїти завдяки моїй боротьбі й рішучості, але все одно я ніколи не буду цілою», — каже Кася.
Коли Кася виграла суд у “Товариства Христового”, католицький правий оглядач Станіслав Михалкевич заявив: “Я впевнений, що тепер дамочки одна за одною, наввипередки, будуть згадувати, як їх домагалися. Мільйон злотих може така дамочка і за все життя не заробити, а тут – за один трах. Жодна повія стільки не отримує в усьому світі. Не знаю, як наша бідна країна це витримає “.
“Коли мене ґвалтував священик, я була дитиною, а не повією. Тому я подала в суд на пана Михалкевич за порушення особистих прав і виграла позов “, – розповідає Кася. Їй вдалося відсудити у Михалкевич 150 000 злотих. Михалкевич в якості помсти опублікував справжнє ім’я і прізвище Касі. Однак Кася ні в блозі, ні в численних інтерв’ю не показує своє обличчя і голос.
