Я залишилась в місті — в Ірпіні

СТОРІЗ Я залишилась у місті — в Ірпені. Візуальна історія Віри Лой про нелегке рішення залишити домівку 16 Березня 2022

У своїй візуальній історії Віра розповідає, як, рятуючись з-під російських обстрілів, вона все ж покинула рідну домівку. Продюсерка Віра Лой кілька років тому переїхала жити до Ірпеня. В перші дні російського вторгнення вона вирішила, що залишиться в Ірпені до кінця.

Познайомилася з сусідами, ми ховалися в укритті, коли було дуже голосно, часом пили чай на першому поверсі в коридорі. Під час перших днів війни відчувала піднесення і силу. Знайшла металеву палицю і великий ніж — готувалася зустрічати русню.

Більшість часу я проводила вдома, в змайстрованій барикаді. В один момент стало чути гради зовсім поруч. Я написала сусідам смс: «Все, треба їхати, більше не можна чекати» . Друзі сказали, що вони не знають маршрут і поки залишаються. Передали мені інфо, що з Ірпеня буде ще один евакуаційний потяг. Це був дев’ятий день війни.

Я вирішила тікати пішки на евакуаційний потяг з Ірпеня в Київ. З нашої парковки побачила залпи градів, що вилітали з сусідньої Бучі в бік Ірпеня. Побігла, розуміючи, що дороги назад немає: з Ворзеля вже їхали танки, позначені літерою V.

Діставшись вокзалу, я простояла у натовпі три години під голосні вибухи зі сторони Бучі, чекаючи своєї черги для посадки у поїзд. Залпи градів дістались і до нас. Впала електромережа над коліями, пролунали постріли поруч з вокзалом. Люди у натовпі попадали на підлогу і почали розбігатися у різні сторони. Дехто додому, інші у приміщення вокзалу.

Я рушила у сторону вщент розбитого мосту в Романівці, щоб піти в Київ пішки. Дякую волонтерам, які підвезли мене з ірпінської траси на київський вокзал. В потяг на Львів я заскочила швидко, і всілася на верхню полицю з трьома дітьми поруч. В купе нас було 17 людей і дві собачки. Після прогулянок під градами я вирішила їхати за кордон, не залишатись у Львові. Я не почувалася в безпеці.

Пішки перейшла кордон у Мединці й на території Польщі отримала питання від журналіста AP з камерою: «Ви з України? Розкажіть про свій досвід!». Я розплакалась і не дала коментар. В автобусі до Перемишля ми познайомились із цим журналістом і обмінялися контактами.

Я приїхала до троюрідного брата (привіт, Сергій!) у маленьке польське містечко. Ми бачились вперше в житті (не рахуючи дитячий досвід). Дуже дивно почувалася на зручному дивані, у теплі і з гарячою їжею. Купила зубну щітку й антиперспірант.

Через три дні отримала повідомлення від журналіста з кордону: «Віра, для тебе є робота, будеш фіксером? Приїжджай назад!» . І я поїхала назад, у Перемишль.

Щодня ми робимо історії про жінок, які вимушені виїхати за кордон від війни, щоб зберегти своє життя і життя своїх дітей. Щодня ми робимо історії про людей, які повертаються в Україну до своїх родин, до роботи, волонтерства і до війни.

Підтримуйте близьких та друзів у цей нелегкий час та ставайте патронами Заборони ❤️ СТАТИ ПАТРОНОМ СТАТИ ПАТРОНОМ