«Я знала, що в неї ніколи не буде дітей». Олена Морозова та життя після загибелі сестри

у «Рівні цензури»

Continuer of The Family Lineage, з другої частини проєкту I Knew She Would Never Have Children

У рубриці «Рівень цензури нульовий» Заборона публікує роботи одного фотографа, художника або колективу. В них показано історії, що не співзвучні з масовою культурою або наражаються на цензуру в ЗМІ та соціальних мережах. У цьому випуску — проєкт київської фотографки Олени Морозової I Knew She Would Never Have Children («Я знала, що в неї ніколи не буде дітей»), у якому вона переживає трагічну загибель молодшої сестри та розмірковує про власну інтуїцію, передчуття трагедії, материнство та стосунки зі смертю.


Киянка Олена Морозова з дитинства мріяла стати художницею. Вона відвідувала художню студію, де вчилася малювати. Але після переїзду в інший район Києва, де не було художньої студії поблизу, їй довелося покинути це захоплення. Трохи згодом батько подарував Олені перший фотоапарат — «мильничку» Kodak. З того часу вона назавжди закохалась у фотографію.

«Я фотографувала дуже багато, в мене зберігся величезний архів моїх юнацьких пригод», — розповідає Морозова Забороні.

За допомогою фотографії Морозова досліджує теми духовності, сексуальності, гендерної ідентичності, стереотипів, психологічних та психічних розладів, сімейних стосунків.

«Фотографія — це моя пристрасть, стиль життя і філософія. Спосіб мислення, бачення і розуміння навколишнього та внутрішнього світів. Пошук власних віддзеркалень душі, усвідомлення її відчуттів та емоцій у просторі й часі, в природі, у людях, у лініях і формах, саморозвиток та рух вперед», — пояснює вона. 

У проєкті I Knew She Would Never Have Children Олена переживає втрату молодшої сестри Тані. В дитинстві вони з сестрою були дуже близькі, багато гралися разом, веселилися, вигадували різні історії. Морозова додає, що чомусь завжди знала, що в її молодшої на два роки сестри ніколи не буде дітей. З дорослішанням їхні інтереси та коло спілкування змінювалися, як і вони самі. Таня була дуже розвиненою фізично, багато займалася спортом, любила ходити у походи.

«За професією вона стала логопедом, їй дуже подобалося займатися з дітьми. Вона освоювала найновіші методики лікування заїкання і роботи з дітьми з розладами аутистичного спектра. Збиралася вступати до аспірантури», — згадує про сестру Олена.

6 липня Морозова гуляла зі своїм старшим сином — чотирирічним Сашунею. Вони йшли доріжкою у дворі будинку, коли Олені раптово стало погано. Вона була на межі непритомності, а в голові у неї пульсувало тільки одне питання: «Як так відбувається, що люди живуть, живуть, і раптом помирають?»

В той момент вона була вагітна середньою донькою Машею і через тиждень мала народжувати. За 15 хвилин Олені зателефонував чоловік і повідомив, що її сестра загинула.

«Йому зателефонувала моя мама. Вона не могла мені повідомити цю жахливу новину і тому зателефонувала моєму чоловікові. Коли я сказала Сашуні, що його хрещена Танечка загинула, він по-дитячому розчаровано сказав: “У-у-у-у, а я хотів із нею погратися”», — згадує Морозова.

Олена, як і вся її родина, була шокована. Тоді вона не змогла прийняти смерть сестри, бо за тиждень мала народжувати і насолоджуватись радістю материнства. Тільки через 10 років вона відчула, що настав час попрацювати зі старою травмою, яка застрягла в середині.

«Я захотіла зробити проєкт, присвячений пам’яті моєї сестри. Це проєкт про моє передчуття, інтуїцію, мої роздуми про життя і смерть, про мої власні стосунки зі смертю через призму загибелі сестри», — розповідає вона.

Проєкт I Knew She Would Never Have Children складається з трьох частин. Перша — передчуття трагедії. На архівних фотографіях Олена із сестрою разом, але наприкінці цієї частини вони розділяються. Морозова йде далі, а Таня залишається. Це метафора відсутності майбутнього.

Друга частина — «червона» — це сама аварія, смерть сестри і переживання цієї трагедії. Ця частина починається фотографією, що символізує портал — перехід в інший стан або світ. Олена розповідає, що друга частина закінчується світлиною, яка у неї асоціюється з надгробною плитою та квітами на ній. Більшість фотографій цієї частини зроблені після початку війни в Україні. Війна дуже сильно вплинула на фотографку, підняла та актуалізувала стару травму втрати.

Третя частина — це пострефлексія, роздуми про смерть, душу, спогади про сестру, про спільні поїздки та ігри. Фотографії сестри з сімейного архіву Морозова перефотографувала на шкіряній валізі. Це метафора валізи пам’яті, яку вона носить з собою.

«В третій частині є фото мого молодшого сина Тимура. Я вирішила ввести його в цю історію як ілюстрацію того, що мій молодший син, на відміну від старшого, ніколи не зможе погратися з моєю сестрою», — пояснює фотографка.

«Рівень цензури нульовий» — це майданчик для відкритого діалогу на складні й табуйовані теми, як-от сексуальність і тілесність, стрес і депресія, війна й ідентичність. Ми не платимо гонорару за публікацію, але допоможемо зробити авторське висловлювання почутим, а також беремо участь у його оформленні. Деталі — тут.