Як із геїв намагаються зробити «нормальних» в Україні. Розслідування Заборони

Конверсійна терапія — це практики, які ґрунтуються на антинауковому припущенні, що гомосексуали, бісексуали, трансгендери або гендерно-варіативні люди морально, духовно чи навіть фізично хворі й неповноцінні, а тому потребують лікування. Це може бути як індивідуальне або групове консультування, так і більш серйозні втручання на кшталт позбавлення сну, прийому нейролептиків, електрошокової терапії й навіть «коригувального» зґвалтування. В останні роки виправлення сексуальної та гендерної ідентичності на Заході визнається шарлатанством і формою тортур. В Україні ж є безліч сумнівних фахівців і організацій, які «допомагають вилікуватися» від «гомосексуалізму».

Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков два місяці прикидався геєм, щоби дізнатися, як в Україні намагаються змінювати сексуальну орієнтацію.

Сучасна наука відкидає конверсійну терапію як неефективну й навіть шкідливу. Але в університетах і медучилищах України досі вчать за старими підручниками, де гомосексуальність вважається патологією. Однак ніхто толком не розкаже, як «лікувати» її на практиці, тому кожен «лікар» розуміє терапію як хоче. Хтось обмежується розмовами, а є й ті, хто вдається до екстремальних методів на кшталт електрошоку або «коригувального» зґвалтування. У псевдонауки немає етичних стандартів.

Конверсійною терапією можуть займатися як люди з медичною освітою, так і зовсім без диплома. «Лікують» за гроші та безкоштовно, у психіатричних кабінетах та церквах.

Дослідження

Влітку 2020 року Міжнародна організація Freedom House провела базове опитування щодо природи й поширення конверсійної терапії в Україні. Виявилося, що тут досить часто можна натрапити на подібні практики й вони досі користуються популярністю.

Згідно з зібраною інформацією, лідери релігійних груп (89%) і члени сім’ї (75%) — основні промоутери конверсійної терапії. Головні «лікарі», на думку респондентів, — представники релігійних груп (84%), «традиційні лікарі» (57%) і приватні психологічні та психіатричні клініки (45%).

Також стало відомо, що конверсійна терапія насамперед спрямована на підлітків ЛГБТ+ до 18 років (67%), а основними формами «лікування» називають релігійні обряди (59%), молитву (54%) і перебування в спеціальному закладі — (51%). Небінарні люди також згадують фізичне насильство як одну з форм такої «терапії» (60%).

Історія Софії

У 2018 році Софії (ми не розголошуємо прізвище з метою безпеки) було всього вісімнадцять років, коли почалося її «лікування» — спроби змінити гомосексуальну орієнтацію на гетеросексуальну.

Довгий час батьки підозрювали Софію: в університеті дівчина коротко підстриглася, ходила на побачення й не розповідала, з ким, додому приносила квіти, а коли запитували, від кого — ухильно відповідала, що подарували однокурсники. Мати про все дізналася, коли натрапила у фейсбуці на новину про марш до Дня пам’яті трансгендерних людей: на одній із фотографій була Софія, яка тримала плакат «Маємо право бути собою».

«Наступного дня встаю, хочу випити кави, зробити зарядку — усе як завжди, — розповідає Забороні Софія. — І тут вдирається мама зі словами, що вона все знає. У мене почалася істерика, я плакала, вона почала на мене кидатися, виривати телефон, приставила ніж до свого горла й казала, що я це з нею зробила. Я виривала ніж — це була жесть».

Потім про все дізнався й батько. Він був дуже засмучений: сказав, що Софія йде проти сім’ї, проти традицій. Коли Софія приходила додому, з нею ніхто не розмовляв. Батьки не могли прийняти того, що їхній дочці подобаються жінки. Мати почала випивати, батько звинувачував у цьому дочку.

Мати намагалася з’ясувати, з ким зустрічається Софія, а потім написала дитячому сімейному лікарю. Та порадила звернутися до психіатра: «це хвороба, треба лікуватися». Мати вирушила до психіатра, але той сказав, що лікувати Софію легально не може, і порекомендував психолога.

«Коли я прийшла на прийом, мама лишилася за дверима, — згадує Софія. — Психолог просто почав мене пресувати. Розповідав, що такі люди, як я, існували в Содомі ще задовго до народження Христа, що я вступаю в конфлікт із суспільством і тому в мене з’являться психосоматичні захворювання, рак, і я помру через те, що йду проти жіночої природи».

Психолог стверджував, що Софії треба ходити до нього на консультації — мовляв, це допоможе їй відновити гармонію зі своєю «жіночою природою». Говорив, що причина її потягу до жінок криється в травмі, і що ніхто не народжується геєм чи лесбійкою. Це був монолог, а не діалог: психолог не давав дівчині сказати ні слова.

Потім він розкрив деталі прийому її матері, тим самим порушивши професійний етичний принцип. За його словами, дочка ненавидить чоловіків, їй промили мізки й допоможе тільки «ґрунтовне» лікування.

Софія вирішила, що з неї досить, і навідріз відмовилася проходити будь-яку терапію. Вона намагалася менше часу проводити вдома, відвідувала тренінги, затримувалася в університеті, ночувала в друзів у студентському гуртожитку. У 2020 році Софія влаштувалася на роботу і винайняла квартиру. Відтоді батьки їй не дошкуляють: стосунки нормалізувалися.

Психолог і її Божий шлях

Судячи з базового опитування Freedom House, конверсійна терапія заснована на вірі в те, що гомосексуальність — це медична або психологічна проблема, яку можна «вилікувати».

Нам вдалося знайти в Україні психолога, який вважає, що гомосексуальність — це хвороба, яку можна й потрібно лікувати. Це найвідоміша спеціалістка в даній області — Людмила Гридковець. Вона кандидатка психологічних наук, завідувачка кафедри психології та педагогіки Київського інституту бізнесу й технологій, а також засновниця й голова «Української асоціації християнської психології». На її думку, причини гомосексуальності слід шукати в родовій травмі й це можна вилікувати.

Вийти з нею на контакт виявилося непросто. Людмила — дуже зайнята людина: вона їздить країною й консультує інших фахівців, читає лекції про «небезпеку гендерної політики». Багато хто впевнений у її професіоналізмі — наприклад, викладачка ЛНУ ім. Івана Франка та Українського католицького університету, психологиня з практикою Лідія Кондратик:

Християнська психологиня призначає зустріч у церкві Миколи Доброго на київському Подолі. Вона попередила, що це буде групова консультація «розстановки», але в деталі не вдавалася. Дорогою я подумки повторював «легенду»: мене звуть Сашко, мені 25 років, працюю офіціантом. Я — гей і хочу вилікуватися.

«Розстановки» проходять на третьому поверсі храму. Стільці розставлені колом. Зібралося десять учасників терапії, включно з Людмилою.

Метод «розстановок» розробив німецький філософ і богослов Берт Хеллінгер. Він не мав психологічної або медичної освіти. Це дивний мікс системної сімейної терапії й містики, а Людмила Гридковець привнесла туди ще й християнське віровчення. Словом, псевдонаука.

Розстановка проводиться в групі. Є людина-клієнт із якоюсь психологічною проблемою, а решта учасників групи грають ролі «фігур». Фігур багато: це «представник» клієнта (його двійник), «Божий шлях», один або кілька членів сім’ї, а також абстрактні поняття — наприклад, «душа», «здоров’я», «депресія», «синдром».

Людина-клієнт бере людей-фігур за плечі й розставляє по кімнаті, як забажає. Єдина фігура, яка сама обирає зручне положення незалежно від клієнта — «Божий шлях». Такій людині ще вручають важку картину, де зображений святий. Потім клієнт відходить і спостерігає за тим, що відбувається з фігурами.

Проходить кілька хвилин. Люди-фігури мовчать: налаштовуються на прийом інформації з якогось потойбічного джерела. За командою Людмили починається психодрама упереміш зі спіритизмом: люди пересуваються, ведуть діалог, описують свої переживання і відчуття.

Клієнт разом із Людмилою аналізують те, що відбувається і ставлять питання. Деякі клієнти навіть починають спілкуватися з фігурами, як зі своїми реальними родичами.

Одній чутливій дівчині Людмила ставить кілька уточнювальних запитань про те, хто вона і звідки родом. Психологиня заплющує очі й починає розповідати про давні події так, ніби була їхнім свідком.

Людмила каже, що бачила, як маленький хлопчик — дідусь клієнтки — біжить, задихаючись, полем: за ним женуться комуністи. Клієнтка, почувши це, починає плакати, а Людмила продовжує розповідати про звірства більшовиків у рідному селі дідуся: його малюком тричі виводили на розстріл, але тільки щоби налякати — звідси страх клієнтки втратити бойфренда.

Потім схожу сцену розігрують і зі мною. У процесі Людмила повідомляє, що мою матір зґвалтували якісь п’яні відморозки — можливо, тому я «гей».

Після цього Людмила пропонує співати релігійні пісні, молиться, просить повторити за нею кілька речень — і призначає «лікування».

Моє лікування від Гридковець виглядає так: упродовж 40 днів я маю кожен ранок починати з ритуалу. Треба спертися спиною об стіну, вдихнути й «відчути, що за мною стоять тато, мама, їхні батьки й весь мій рід». Уявити перед собою «Божий шлях», а потім вголос вимовити й виконати таке:

«Боже, дякую тобі за мого батька!» — Зробити уклін. — «Боже, дякую тобі за мою маму!» — Уклін. — «Боже, дякую тобі за рід мого батька!» — Уклін. — «Боже, дякую тобі за рід моєї матері!» — Уклін. — «Боже, дякую тобі за те, що я син великого роду!» — Уклін. — «Боже, благослови цей день і тим, хто на землі, і тим, хто на небі!» — Уклін.

Після цього, каже Людмила, «з усією цією тусовочкою» треба зробити крок «в новий день». Якщо пропущу хоча б один ранок, лічильник занулиться й доведеться починати все наново.

За словами Гридковець, після такого «лікування» її допомога може більше не знадобитися. Але якщо цього буде недостатньо, вона чекатиме на мене на індивідуальній зустрічі після закінчення 40 днів.

Психіатрія і її особливості

Я також спробував потрапити на прийом до психіатра або хоча б до психотерапевта — перший з цих фахівців може виписувати пацієнтам антидепресанти і призначати медикаментозне лікування.

У деяких клініках відразу пояснили, що гомосексуальність — це норма й лікування не потребує. Мені ж потрібні були ті поодинокі «спеціалісти», які казали, що можуть допомогти «позбутися проблеми». Погодилися поговорити глибше двоє фахівців у Харкові: когнітивно-поведінковий психотерапевт і психіатр-нарколог.

Перший виписав препарати — але не від гомосексуальності, а від тривожності, щоби я міг «спокійно прийняти себе». Психотерапевт пояснив, що в людській популяції завжди є кілька відсотків таких людей і це не патологія.

«Треба попити препарати, тривожність піде, ви спокійно зможете на все це подивитися й до психолога сходити, вона там із вами розбереться, — сказав психотерапевт. — Це справа суто особиста. Як займатися сексом, з ким, коли і все інше. Питання в тому, щоби це влаштовувало людину. Говорити, що одностатеві зв’язки — це погано, не можна».

Психіатр-нарколог порадила поговорити з чоловіками: зареєструватися в якомусь додатку для геїв, познайомитися з кимось, сходити на побачення.

«Любіть того, кого вам хочеться любити, — сказала вона. — Так, суспільство на це дивиться якось не так. Але, по-перше, вам не треба давати оголошення на OLX, мовляв, «я люблю хлопчиків». По-друге, йти проти своєї природи якось не ок. Ви ж не купуєте собі продукти, на які у вас харчова алергія, грубо кажучи. А якщо ви зараз будете себе переламувати, то це може призвести до серйозніших психічних розладів».

Проте так буває далеко не завжди.

Церковні методи

Крім деяких психологів, гомосексуальність також беруться «лікувати» й певні богослужителі, які вважають сексуальний потяг до представників своєї статі тяжким гріхом. Журналістка Заборони Світлана Ославська якось побувала в центрі театру екзорцизму всього в годині їзди від Києва.

Згідно з базовим опитуванням Freedom House, релігійні мотиви відіграють провідну роль у переконанні, що гомосексуальність «лікується». Також на лідерів релігійних груп вказують як на найбільших промоутерів конверсійної терапії, а головними «лікарями» називають вірян.

Вигнання демонів і бісів — це ціла індустрія. Багато релігійних установ роблять екзорцизм частиною свого іміджу — наприклад, Почаївська лавра в Тернопільській області України. Крім батюшок, вигнанням бісів займаються також знахарі, ворожки, повитухи й екстрасенси.

Едвард Різ родом із Дніпра. Він — небінарна людина, або квір. Такі люди відмовляються від гендерних умовностей — стереотипної «жіночої» й «чоловічої» поведінки.

«Я не почувався ані жінкою, ані чоловіком, власне, завжди, — розповідає Забороні Різ. — Інші діти говорили: «Я — дівчинка, я — хлопчик», а я казав, що я ельф або щось таке. Тобто з дитинства в мене було таке розуміння, що всі ці жіночі штуки — це взагалі не для мене. Вони десь там, а я — тут».

В університеті Едвард зустрів першого партнера, який ідентифікував себе як чоловіка. Батькам Різ представив його як подругу. У якийсь момент мама й тато зрозуміли, що це не просто подруга, і влаштували Едварду допит на кухні.

«Я відповів: «Ну, окей, це правда: ми зустрічаємося». У цей момент батьки просто сказилася — мама перетворилася на якусь гарпію. Вони стали на мене кричати, казати, що мені пиздець, що ми тебе зачинимо вдома й нікуди не випустимо, що це гріх. Моя мама була на той момент дуже православною», — пригадує Різ.

Батьки побили Едварда, відібрали у нього мобільний телефон і кілька днів не випускали з дому. Потім звернулися до екзорциста. Щоправда, це був не батюшка, а радше якийсь знахар, згадує Різ, і сеанс вигнання демонів проводили не в церкві, а в маленькій квартирці. Едвард лежав на канапі, а екзорцист впродовж години читав молитви, водив над ним кадилом, бризкав святою водою.

Коли батьки зрозуміли, що екзорцизм не подіяв, то вирішили відправитися в паломництво храмами Києва. Вони обійшли всі церкви столиці за один день, скрізь ставили свічки й читали молитви, стоячи перед вівтарем на колінах. Едварду так і не повернули телефон, забороняли спілкуватися з друзями.

Через якийсь час після повернення в Дніпро Едварда відвезли до родичів у передмістя, звідки він втік до партнера на орендовану квартиру. Життя, здавалося б, налагоджувалося: Різ знайшов роботу, жив із коханою людиною. Але батьки не відступали: пробивали адреси, навідувалися в офіс, скандалили з начальством, шукали Едварда в університеті.

«Ходили в університет, розповідали там, що ми лесбійки, відьми, поклоняємося дияволу, — згадує Різ. — Намагалися налаштувати всіх моїх одногрупників проти мене: говорили, що я збожеволів, що я шизофренік, втік із дому й не даю себе лікувати. Перші роки три в мене постійно була параноя, що мене знайдуть: вони дзвонили в службу таксі, щоби дізнатися, куди мене відвезли, та погрожували психлікарнею».

За кілька років батьки здалися.

Почаївська лавра

Почаївська лавра в Тернопільській області відома сеансами екзорцизму або, як це тут називають, «вичитками». Це молебень, який виганяє з людини бісів і демонів. По телефону воротар [хтось на кшталт оператора або секретаря] пояснив, що в мені живе злий дух «содомії». Потрібно приїхати й висповідатися перед батюшкою — тоді демон відступить.

Щойно я потрапив на територію лаври, охоронець порекомендував мені зняти маску: «Це святе місце, вбиває всі віруси!» Пізніше мені дали брошуру, де одним із гріхів значиться «боязнь страждань, нетерпіння скорбот і хвороб — вони відпущені Богом для очищення душі від гріха».

У головному храмі лаври, Свято-Успенському соборі, не проштовхнутися. Тут зібралося понад п’ятсот парафіян — і всі без масок.

Перш ніж приступити до сповіді, треба виписати на папірець гріхи, у яких хочеш розкаятися. Уважно вивчивши перелік на стіні, я зрозумів, що легше виписати те, чого не робив. У цьому списку гомосексуальність позначена як «содомія».

Встаю в чергу на сповідь. Прокручую в голові легенду, намагаюся зобразити сором. Коли настає моя черга, голову покривають єпитрахиллю — це така довга стрічка, що огинає шию батюшки й обома кінцями спускається йому на груди.

Батюшка пояснює: уся ця «содомська зараза» прийшла із Заходу, а я міг її «підчепити» через прослуховування рок-музики, читання поганих книг, комп’ютерні ігри, перегляд аморальних фільмів [як я дізнався пізніше з брошури, з особливою неприязню тут ставляться до фільмів про Гаррі Поттера]. Каже, що якщо я не «приліплюся» до церкви, не стану її частиною, тоді «демон содомії» мене «зжере».

Також батюшка розповідає, що американці закрили дитячий будинок під Рівним і тепер сиротам ніде жити, нема що їсти. Якщо я хочу спокутувати свої гріхи, потрібно жертвувати гроші на благодійність. Купити їжу, памперси, постіль.

Він диктує свій номер телефону і просить зателефонувати йому вранці, щоби він дав детальніші інструкції: куди віднести пожертвування в Києві, де знайти путнього священника. Потім батюшка наказує цілувати ікону. Оскільки мене не видно під єпитрахиллю, я цього не роблю. Тоді він сильно притискає мою голову до святині: здається, під моїм лобом трісне скло. Батюшка змушує повторювати за ним усі гріхи, які я виписав на листочок, і простягає свою руку, щоби я її поцілував. Доводиться підкоритися.

Протестантський підхід

Протестантські церкви також часто сприймають гомосексуальність як хворобу й намагаються лікувати її. «Фішка» протестантів-харизматів — інакші мови. Це нечленороздільні звуки, які віряни вимовляють під час молитви і вважають проявом Святого духа. Крім цього харизмати люблять емоційні проповіді, а також жваву музику з використанням електрогітари, басу, барабанів і синтезатора. Швидше за все ви вже чули про цих хлопців: так роблять лідер «Відродження» Володимир Мунтян та апостол Сандей Аделаджа з «Посольства Божого».

На харизматичних служіннях люди танцюють, сміються, плачуть, кричать, обіймаються, катаються по підлозі. Проповідники виголошують зі сцени мотиваційні промови — найчастіше про багатство і процвітання — а також «зцілюють» від хвороб і виганяють демонів.

Крім того, парафіяни жертвують гроші — мінімум 10% від зарплати або доходу з бізнесу. За даними Мінфіну, середня зарплата у Києві становить 18 тисяч 504 грн. У київській філії міжнародного харизматичного руху «Нове покоління» ми нарахували близько 300 осіб на суботній службі. З них не менше 200 платоспроможні. За найскромнішими підрахунками виходить 370 тисяч гривень пожертв щомісяця.

У Києві єпископ «Нового покоління» в Україні Андрій Тищенко рекомендує мені знайти хорошу дружину. Проповідник молиться за мене і відправляє до секретаря, щоби мені підшукали наставника і записали в «домашню групу».

Після розмови із секретарем за мене береться пастор Вадим Кривенко. Він пропонує індивідуальну зустріч у його офісі на Майдані Незалежності. Там проповідник пояснює, що є венеричні захворювання, а є духовні, які теж передаються через «безладний секс».

Як можливу причину Кривенко також розглядає образу на жінок через нібито погані відносини з матір’ю й невдачі з дівчатами.

«З жінками стосунки не будувалися нормально. Раз не вийшло, два не вийшло, три не вийшло — і він перемикнувся, знаєш, як буває, на чоловіків, бо тут легше», — припускає пастор.

Він дає «відсотків десять», що, можливо, я просто забагато дивився «порнухи» — от і потягнуло за новими враженнями.

Перше, що потрібно робити для успішного «лікування» на думку пастора — регулярно відвідувати суботнє служіння, а щочетверга — домашню групу. Ще мені треба прочитати книгу єпископа Андрія Тищенка «Спасіння душі», а як закінчу — прийти на повторний прийом до Вадима. І молитися треба щодня не менш як годину.

Насамкінець Вадим покладає на мою голову руки і просить повторити за ним слова молитви. Я місяць ходив на суботні служіння, один раз відвідав домашню групу, заблокував усі номери й більше не повертався.

Що каже наука

Дитячий і підлітковий психіатр Денис Угрин понад 20 років живе і працює у Великобританії. Він декан і викладач магістерського курсу з дитячої психіатрії Королівського коледжу Лондона — найбільшого й найпрестижнішого університету Англії.

Позиція, що гомосексуальність нормальна, відображена в таких великих міжнародних структурах, як Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Американська психіатрична асоціація (АПА).

Обидві ці структури розробляють і публікують практичні керівництва для лікарів і психіатрів по всьому світу. Вони містять перелік симптомів усіх відомих психічних розладів. Посібник від ВООЗ називається «Міжнародна класифікація хвороб» (МКБ), від АПА — «Діагностичний і статистичний посібник з психічних розладів», коротко — DSM. Ці документи складаються провідними фахівцями в галузі медицини та психіатрії. З DSM гомосексуальність як хвороба зникла в 1980-му, зі МКБ — в 1990 році.

Втім, прихильники конверсійної терапії не вважають це результатом глибоких змін у розумінні природи сексуальності: на їхню думку, за всім цим стоїть якась політична змова й тиск «гей-лобі».

«Потрібна величезна робота, щоби включити або виключити якийсь діагноз з DSM, — пояснює Угрин. — Наприклад, ми вже багато років працюємо над тим, щоб у класифікацію внесли несуїцидальне самопошкодження, або NSSI. Мій колега Девід Шаффер з Колумбійського університету працював ще над DSM-3 [дата публікації — 1980 рік], щоби NSSI туди включили. Тоді йому відмовили, оскільки не вистачало дослідницької бази. Потім пробували внести зміни в DSM-4 [1994 рік] — теж невдача. Нарешті, вийшов DSM-5 [2013 року], куди NSSI також не включили, а Шаффер уже на пенсії. Це справа дуже непроста: її неможливо вирішити через якесь «лобіювання». Подібні звинувачення видаються мені трохи абсурдними».

Міркуючи про наслідки конверсійної терапії, Денис Угрин підкреслює, що навіть просто розмови завдають величезної шкоди психіці. У дитини чи підлітка, які пройшли «лікування», виникає внутрішній конфлікт між хибним переконанням, що їхній потяг ненормальний, і біологічним фактом того, що змінити орієнтацію неможливо. Тобто жертва терапії намагається боротися зі своєю невіддільною нормальною властивістю — щось на кшталт того, якби блакитнооких людей оголосили хворими або одержимими бісами.

«Конверсійна терапія негативно впливає на самооцінку дитини, викликає почуття провини, що призводить до депресії з усіма її наслідками», — каже Угрин.

Чому така проблема досі є в Україні?

Серед викладачів часто трапляються гомофоби. Вони входять до дисертаційних рад, впливають на атмосферу в університеті, об’єднуються у всілякі гомофобні асоціації, куди часто запрошують фахівців, жодним чином не пов’язаних із медициною і психологією.

Шевченко також зазначає, що екстремальні види конверсійної терапії на кшталт електрошоку або демонстрації гей-порно з одночасним введенням блювотних препаратів із метою спричинити «умовний рефлекс відрази» трапляються досить рідко.

Однак навіть «лікування» розмовами досить небезпечне. Людина довіряє фахівцеві, який культивує в ній почуття провини й уявлення про власну ненормальність.

Згідно з опитуванням Freedom House, конверсійній терапії найчастіше піддавалися неповнолітні — це 65% опитаних, з них 76% до цього примушували. Це свідчить про те, що головна причина існування конверсійної терапії в Україні — заперечення великим числом батьків гомосексуальності їхніх дітей як чогось нормального. І, як наслідок, постійні пошуки рішення для цієї «проблеми».

Матеріал підготовлено за підтримки міжнародної правозахисної організації Freedom House в Україні