Дмитро Левицький
Це було перше літо з коронавірусом. Держави спочатку закрили кордони, а потім відкрили – але дуже вибірково.
Зрештою більшість із тих, хто зазвичай вирушав за межі країни, вирішили не випробовувати долю і провели літо-2020 в Україні.
І це гарна новина, оскільки розкрилися такі туристичні маршрути, як острів Джарилгач, Кінбурнська коса і Лебедівка на Одещині.
Увага! Фотографії та відео цього матеріалу провокують смуток за минулим літом.
Це PR-менеджерка Олена Горбатько. Цього літа вона разом із подругами позичили авто у друга і вирішили проїхатися до Олешківських пісків, Кінбурнської коси, острова Джарилгач і каньйону Станіслав.
«Всі ці місця розташовані неподалік Миколаєва, звідки я родом, але я там ніколи не була. І я не здогадувалася, що там так красиво. Карантин відкрив для мене нову Україну», – розповідає Олена.
Подруги ганяли пісками на позашляховику, ночували на яхті в спальниках, насолоджувалися краєвидами «рожевого» Генічеського озера.
На поїздку витратили близько $150. Більшу частину з цього бюджету з'їв бензин. Спали в наметах, їжу брали заздалегідь, платили за судна, які переправляли на Джарилгач.
Фотографка Наталя Сливінська теж поїхала на Джарилгач. Тут можна зустріти оленів, кабанів, дельфінів і подеколи косуль. До намету Наталі на відстані 20 см підходили олені, а отже, каже вона, на острові немає страху.
Поїздка на Джарилгач обійшлася Наталі в 1400 грн: поїзд Київ – Херсон (800 грн), таксі/блаблакар у Скадовськ від Херсона (400 грн), катер від Скадовська до острова (200 грн).
Жити рекомендує в наметі, тому що місцеве житло, за її словами, «сумне і ненадійне» (300 грн/доба). Харчування залежить від уподобань самих приїжджих.
Художниця Інга Леві вже не вперше відпочиває в селі Лебедівка Одеської області. За її словами, Лебедівка – це місце, «застигле у часі». Там містяться дуже старі бази відпочинку в «повній недоторканності».
Одна з них, «Перлина», частково є залишками німецького санаторію 1930-х років. Решта споруд і «зручностей» майже всюди ще радянських часів і відтоді мало змінилися.
«Лебедівка, завдяки цим довоєнним, радянським залишкам розкоші – неймовірно атмосферне місце. Радянські прекрасні бетонні паркові скульптури зараз схожі на примар, деякі напівзруйновані, інші заросли аж так, що знайти їх можна тільки якщо знаєш, де шукати», – розповідає художниця.
Інженер Ілля Власюк теж був у Лебедівці. За його словами, це місце найменш популярне, якщо порівнювати з островом Джарилгач або Кінбурнської косою.
Він рекомендує схід сонця зустрічати над морем, а захід вже над Тузлівським лиманом.
Домашнє вино в Лебедівці коштує від 50 грн, багато свіжої риби, сезонних фруктів і овочів. У селі можна побачити пеліканів і, звісно ж, медуз. Неподалік від села міститься нудистський пляж.
Архітектор Богдан поїхав разом із подругою в село Миколаївка (Білгород-Дністровський район). Його друзі порадили базу відпочинку «Хвиля» як місце небагатолюдне, але привабливе. Ця «ще радянська база» коштує 400 грн за добу з людини, але у вартість входить триразове харчування.
«Біля входу на базу стояв якийсь газовий балон. І працівники «Хвилі» просто били металевою трубою по ньому, запрошуючи таким чином до столу», – описує побут Богдан.
Пандемія COVID-19 вплинула на розвиток внутрішнього туризму в Україні сильніше, ніж всі попередні уряди разом узяті.
Але на самій сфері це жодним чином не позначиться. Більшість туристів організовували свій відпочинок самостійно і жили на курортах «дикуном».
Рівень сервісу, чистота пляжів і водойм, якість доріг і безпека на українських курортах нижчі, ніж у популярних серед українських туристів країнах. А платити за все це часто доводиться стільки ж або дорожче.
Цього літа багато українців відкрили для себе нові місця для відпочинку всередині країни. За що окреме спасибі COVID-19.