Читаєте зараз
«З 35 тисяч населення залишилося пʼять». Як живе місто під Харковом, яке регулярно обстрілюють росіяни

«З 35 тисяч населення залишилося пʼять». Як живе місто під Харковом, яке регулярно обстрілюють росіяни

Polina Vernyhor
Війна в Україні: як і чим живе Чугуїв у Харківській області

Чугуїв — невелике місто за годину їзди від Харкова. У мирний час там проживало трохи більш як 30 тисяч людей. Зараз залишилося близько пʼяти — основна маса населення евакуювалася у більш безпечні місця. Попри те, що обстріли по Чугуєву вже не такі активні, як у перші тижні війни, від російських снарядів там все ще гинуть люди — востаннє це сталося на Великдень. Журналістка Заборони Поліна Вернигор поговорила з місцевим депутатом Дмитром Дроботом про війну, російську техніку в місті та волонтерство.


Почалося

Дмитро Дробот — місцевий депутат та аналітик Харківського антикорупційного центру. Він говорить Забороні, що вони з колегами готувалися до повномасштабного вторгнення заздалегідь. Десь за два місяці до 24 лютого донори Антикорупційного центру з США та Європи попереджали його про загострення ситуації на кордонах з Росією та Білоруссю. Перша рекомендація, згадує Дмитро, була пов’язана з тим, що громадські активісти, зокрема й антикорупціонери — перші в «розстрільному списку» окупантів.

«Вони писали, що ми маємо виїжджати в перші ж хвилини. Тим паче, що це Харківська область, де не так страшні були росіяни, як внутрішні колаборанти, що могли давати наводки. Тому ми десь за місяць [до того], як все це почалося, поговорили з колегами, що ми будемо робити і як готуватися, — згадує чоловік. — Готувалися, не вірячи в те, що це станеться. Але у нас були заправлені машини, обговорені маршрути, куди і якою дорогою ми виїжджаємо, у нас були підготовлені валізки, і ще були тактично-медичні комплекти».

24 лютого Дмитро прокинувся о 5:11 ранку від вибухів. Першого удару завдали по Чугуївському аеродрому, другого — по складах з іншої сторони міста, у Волинівці. Спочатку крізь сон він подумав, що це стріляють танки на полігоні — до того там щотижня тренувалися військові. Але потім зрозумів, що година доволі рання як для тренувань.

Він встав з ліжка, взяв до рук телефон і прочитав перше повідомлення від колеги, депутатки Чугуївської міської ради. У повідомленні йшлося про те, що Путін оголосив війну Україні. 

«Я відчував себе в такому сюрреалізмі і просто не міг повірити, що це сталося. Але я все ще чув вибухи на окраїні міста. Прокинулась моя дружина — вона на сьомому місяці вагітності. Я подзвонив своєму колезі Дмитру Булаху, який був у Харкові на той момент. Він сказав, що там така ж ситуація. Ми домовились діяти за інструкціями, які раніше проговорювали. Я розбудив трьох дітей, ми взяли дві валізи і сіли в машину», — говорить Дробот.

Сімʼя вирушила в місце, де буде спокійніше. На відміну від Харкова, з Чугуєва у перший день війни виїжджало багато людей. В основному, каже депутат, виїхали ті, хто був більш-менш активний в громадському секторі, але це не велика частина населення. Люди були налякані і спочатку не могли оговтатись.

Російські танки та евакуація

На другий день війни в Чугуїв вʼїхали російські танки. Вони не зупинялися в місті, не займали адмінбудівлі та майже не контактували з місцевими. Дмитро Дробот каже, що у місті фактично не було спротиву, тому колона просто вільно проїхала у бік Харкова, де її невдовзі розбила українська армія. Відсутність військової оборони, каже депутат, — наказ керівництва, мовляв, щоб армія не витрачала сили на бої в області і йшла одразу захищати Харків.

«Пізніше у ЗМІ писали, що Чугуїв звільнили від окупантів, але по суті окупації не було. Фактично якби вони [російські окупанти] захотіли, могли б взяти місто. Чугуїв був у складному стані, бо інформації було нуль, військова адміністрація нічого не повідомляла. Я постійно відповідав на дзвінки людей, публікував свій телефон у відкритому доступі, від помічників постійно якась інформація надходила. Але в перші три дні було відчуття безпорадності: ти не можеш нічого змінити і не можеш нічого вдіяти. Я займався тим, що розміщав наших хлопців [українських військових], які відійшли з Чугуєва і їм не було де ночувати. Вони працювали переважно наводчиками, бо мали відношення до артилерії і розумілися на місцевості Чугуївського напрямку, де саме йшли російські танки», — розповідає депутат. 

Через три дні місцеві були вже дуже налякані і хотіли виїхати з міста. Але тоді вже з’явилося чимало звісток про розстріляні машини на трасах у сусідніх селах. Тож Дмитро з командою побудували більш-менш безпечний маршрут, за яким можна було не натрапити на російську техніку. З Харківщини була лише одна дорога — через неї в Чугуїв проїжджала гуманітарна допомога і військове знаряддя. Цією ж дорогою можна було виїхати з міста. 

Проте основна маса людей, говорить Дробот, виїхала не тоді, а пізніше, коли віце-премʼєр-міністерка Ірина Верещук оголосила, що Харківська область має евакуйовуватися. На відміну від Харкова, Чугуїв зараз майже пустий: залишилися лише військові або ті, хто з особистих причин не зміг виїхати. За підрахунками депутата міськради, з понад 30 тисяч населення в місті залишилося приблизно пʼять. 

Обстріли

Обстріли на початку війни в Чугуєві були дуже активні: як заявляла в інтервʼю міська голова Чугуєва Галина Мінаєва, вони не припинялися ані на день. Росіяни били не тільки по військових обʼєктах, а й по житлових масивах. Однією з перших жертв війни в місті став 14-річний хлопчик, що саме мав виїхати зі своєю сімʼєю. Батьки хлопчика не встигли вийти з будинку, коли син зі своїм цуценям вибіг до машини. У цей момент на подвірʼя впав снаряд.

Ще одна постраждала від обстрілів у Чугуєві, Олена, стала відомою завдяки фото з її закривавленим обличчям — жінку поранило склом від шибок, які винесло ударною хвилею. Коли фото розлетілося мережею, Олену оголосили «обличчям війни». Сама вона, за словами мерки Чугуєва, заявила, що хоче бути обличчям не війни, а миру.

Зараз Чугуїв досі обстрілюють, щоправда, не так активно, як Харків. За словами Дмитра Дробота, це відбувається десь раз на 3-4 дні. Останній обстріл був 27 квітня — поранило двох людей. До цього місто сильно обстріляли на Великдень — загинула одна людина, постраждали ще троє. Під одним з обстрілів загинула сімʼя хлопчика, який товаришував із сином Дмитра та жив із ними по сусідству.

Волонтерство і тероборона 

Дмитро Дробот повертався до Чугуєва двічі. Сімʼю залишив у безпечному місці, а сам їздив у волонтерських справах. У Чугуєві створили бригаду ТрО і він почав їм допомагати. Перший час була потреба в транспорті, оскільки легкові автомобілі не могли їздити через сніг та ожеледицю. Тоді Дмитро з друзями знайшли дві машини в Дергачах на Харківщині та привезли їх у Чугуїв. Ці машини віддавали місцеві підприємці, але, виїжджаючи з міста, вони прокололи шини, щоб росіяни не забрали авто. Потрібні шини знайшлися лише в центрі Україні, де неподалік якраз був Дмитро. Він завантажив їх до своєї автівки і повіз у рідне місто. Згодом вдалося роздобути та відремонтувати ще 10 автомобілів — їх передали на потреби військових.

«Коли я повертався вперше, було дуже страшно. У 2014 році я теж бував під обстрілами, але не під такими масивними і регулярними. Навіть якщо стріляють за кілька кілометрів, вибухи відчуваються по всьому місту. Тому і в Харкові, і в Чугуєві це була небезпечна історія. Мої друзі і знайомі на той момент якось звикли до цього та іноді навіть жартували. Мені це передалося, і в якийсь момент я зрозумів, що нічого не можу змінити — просто роблю те, що роблю, а далі буде видно», — говорить він.

Перша така поїздка тривала кілька днів, після чого Дробот повернувся в тил до сімʼї. Згодом перевіз рідних до Польщі, а сам закупив там військове спорядження для чугуївських вояк. Так і сталася друга поїздка, але вона тривала довше: Дмитро жив разом із теробороною, їздив із ними у справах. 

«Найбільше мене вразило, що там немає чорного і білого. Всі одне одного підтримують, допомагають. Там не стоїть питання «Можу я щось зробити чи не можу?», там стоїть питання «Коли і скільки треба?». Що б хлопці не говорили, ми, волонтери, все робимо і виконуємо, — пояснює Дмитро Дробот. — Більшість запитів пов’язані з військовою справою. Часто хлопці виявляють усіляких сепаратистів, людей, які займаються наводженням, але переважно вони обороняють територію Чугуївщини — стоять на блокпостах, ходять у розвідку, займаються військовою справою».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору