Підтримайте Заборону в цей складний час, щоб ми могли продовжувати інформувати вас і записувати важливі історії.
Ранок кожного українця починається з повідомлення про обстріли Миколаєва — і з щоденних вибухів для його мешканців. Відсутність таких новин і прильотів — скоріше виключення. Попри все, майже половина миколаївців не покидає місто, а працює над відновленням водопостачання, лагодить будівлі і допомагає фронтовикам. Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова побувала в місті та поспілкувалася з його мешканцями про воронки у центрі, безсонні ночі й те, як росіяни мстяться Миколаєву за контрнаступ.
Південь України перебуває під постійними обстрілами. Життя тут складніше, ніж будь-де в країні. Миколаївщина зараз — це передова південного фронту. Окупований росіянами Херсон розташований за 50 кілометрів від Миколаєва, а селища, де стоять війська окупантів, ще ближче. Звідти місто обстрілюють ракетами і важкою артилерією. Кожного дня прилітає в житлові будинки, об’єкти критичної інфраструктури чи в поля з пшеницею.
Ми зустріли місцевого мешканця Миколу наступного дня після обстрілу. Ракета прилетіла за 10 метрів від його будинку, поруч з газовою заправкою в самому центрі Миколаєва. Микола спав вдома з родиною — дивом ніхто не постраждав.
«Це було начало четвертого утра, ми спали, — розповідає Микола. — Почули вибух, як бахнуло. Як отстрілялося, ми вийшли й побачили, що в хаті два вікна валяються, вибило повністю. Але саме страшне було, коли охоронця [мийки] склом поранило. Він весь в крові був. То вони [охоронець і чоловік, який йому допомагав] до нас в хату зайшли, ми його поодмивали, скорую визвали. Живий-здоровий, тільки голову його розрізало стіклами».
На місці, куди влучила російська ракета, з’явилася воронка глибиною приблизно п’ять метрів. Через ударну хвилю тротуарна плитка розлетілася на два квартали навколо. Вона вщент розтрощила дах в будинку Миколи. Щастя, каже чоловік, що ракета не зачепила газову заправку, інакше вибухом знищило б буквально все навколо.
Руйнування в Миколаєві можна побачити скрізь. За останній місяць російські ракети і артилерія влучили у два університети, будинки культури, десятки приватних осель, розтрощили склади з продуктами і вбили мирних жителів, які чекали автобусу на зупинці. Саме так російська армія відповідає на контрнаступ, який Збройні сили України здійснюють на південному напрямку.
В Миколаєві залишилось близько 250 тисяч людей — приблизно половина мешканців. Ті, хто мали куди поїхати, евакуювалися, а ті, хто залишилися, або волонтерять, або чекають на закінчення війни. За підрахунками Миколаївської влади, без роботи залишилося приблизно 80% людей. Багато хто зізнається, що не живе, а виживає.
«Як жити в Миколаєві? Коли тихо, [ми] в очікуванні, що скоро щось трапиться. Безсонні ночі, — розповідає мешканець Корабельного району Миколаєва Геннадій. — Основна проблема в Миколаєві, окрім прифронтової зони, — це робота, їжа для незахищених верств населення. Ті, хто раніше працював, зараз не працює. Все закривається. Колись заводи працювали, а зараз які заводи працюють, москалі їх бомблять».
В місті вже майже п’ять місяців немає чистої води. Після того, як окупанти перебили водогін на Херсонщині, водопостачання припинилося, і цілий місяць води в місті не було взагалі. Потім вдалось організувати водогін з Південного Бугу, але вода, яку отримують містяни в крані, солона — нею практично неможливо користуватися. Тому люди, які не можуть придбати собі питну воду, щодня вистоюють черги в пунктах видачі води.
Аркадій Дабагян, заступник голови Миколаївської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, розповідає, що процес відновлення водопостачання був тривалим і дорогим. Спочатку разом з місцевою владою побудували свердловини, але виявилося, що якість води в них невисока, тому довелося ставити фільтри для її очищення. Працює це так: кожного дня волонтери миколаївського «Червоного Хреста» фільтрують 40 тисяч літрів, і ще близько 80 тисяч літрів очищує американська корпорація Pepsico, у якої є потужності в Миколаївській області. Виходить 100–120 тисяч літрів на добу, які роздають в 11 центрах видачі. Водовози щодня розвозять цю воду по бочках, але через спеку її все одно не вистачає.
«Системного рішення, як бути з водою в перспективі, зараз немає, окрім одного: коли [окупований росіянами] Херсон повернеться в Україну, це буде можливо», — каже Дабагян.
В багатьох мешканців Миколаєва не залишилось грошей на нормальне існування, тому вони змушені приходити до волонтерських штабів, де роздають гуманітарну допомогу. Мабуть, найбільшим таким штабом особисто керує голова Миколаївської обласної ради Ганна Замазєєва. В гуманітарному штабі можна знайти майже все, що потрібно — від засобів для прання до одягу і взуття на будь-який вік.
«Люди приходять цілодобово. Є скриньки, де вони беруть заявки, заповнюють обов’язково на своє прізвище, ми беремо ці заявки, обробляємо і кажемо: роздача з такої-то по таку-то годину, — розповідає вона. — [Крім того], ми дуже багато військовим зараз відправляємо. [Уже відправили] майже 2500 матраців, 4000 пледів, 2000 носків, труси. Все, що можемо — то робимо».
Мешканці Миколаєва рахують дні, коли в місті не було обстрілів, сказав в інтерв’ю Забороні мер міста Олександр Сенкевич. За його словами, за весь час було тихо лише 21 день. Чим далі в бік Херсонщини просуваються українські військові, тим частішими і жорсткішими стають обстріли. Але в бомбосховища тут вже майже ніхто не ходить. За понад п’ять місяців активної фази війни містяни втомилися ховатися.
Матеріал створено в рамках проєкту «Життя війни» за підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Institute for Human Science, Відень.