«Без допомоги Вашингтона ми програємо війну». Які результати візиту Володимира Зеленського до США та чому Вашингтон зволікає з наданням ракет ATACMS Україні

18–21 вересня Володимир Зеленський перебував у США з робочим візитом — другим від початку повномасштабного вторгнення Росії. Під час виступу в Радбезі ООН український президент запропонував три кроки для реформування міжнародної організації, які дадуть змогу послабити вплив Росії на світову геополітику. Також у процесі візиту Зеленського стало відомо, що Вашингтон поки не додав ATACMS до нового військового пакету допомоги на наступний рік. Однак основою військової допомоги для Києва стали американські системи ППО Avenger. На прохання Заборони політологиня Єлизавета Павленко проаналізувала, через що Вашингтон зволікає з наданням необхідного озброєння для Києва, чому ООН зайшла в глухий кут щодо російської агресії в Україні та як цьому можна зарадити в майбутньому.

Зміна світового порядку передбачає зміни в ООН. Про що говорив Зеленський на засіданні Ради Безпеки?

20 вересня президент України Володимир Зеленський виступив на спеціальному засіданні Ради Безпеки ООН — міжнародного органу, який відповідає за підтримку миру та безпеки в усьому світі. У промові Зеленський висловив невдоволення роботою міжнародної організації, однак без нищівної критики. Натомість він запропонував реформувати основні принципи діяльності Ради Безпеки ООН, які чинні ще з 1945 року: змінити склад постійних представників Радбезу та застосування права вето.

«Маємо визнати: організація зайшла в глухий кут щодо агресій. Людство вже не покладає надії на ООН, коли йдеться про захист суверенних кордонів націй. Лідери світу шукають нові майданчики та альянси, які могли б зменшити катастрофічний обсяг проблем, які тут, у цих стінах, зустрічають риторику, а не реальні рішення», — сказав він.

Причиною неефективної роботи Радбезу в урегулюванні російсько-української війни Зеленський назвав право вето РФ: «Усі дії ООН — чи то Ради Безпеки, чи то Генасамблеї, — що могли б зупинити цю агресію, розбиваються об привілей, який дає це крісло агресору [Росії]. Вето в руках агресора — ось те, що загнало ООН у глухий кут».

Право вето в Радбезі ООН мають п’ять країн-засновниць організації — США, Великобританія, Франція, Китай та Росія, які також вважаються переможницями Другої світової війни. Кожна з них має право блокувати резолюції, винесені на порядок денний. Так, наприклад, Росія ветувала введення миротворчих військ у Грузію 2009 року, розслідування щодо використання хімічної зброї в Сирії з 2013 року та резолюцію щодо невизнання незаконного референдуму в Криму у 2014-му. Можливість ветування перекреслює будь-які зусилля інших держав-членів установити справедливість — через це Радбез критикують уже багато десятиліть (раніше Заборона писала про причини неефективності організації).

Не критика, а план дій. Ось що допоможе ООН ефективніше виконувати свою роботу

Зеленський озвучив три ключові пункти реформування ООН:

• надання Генеральній Асамблеї права долати вето членів Радбезу;
• розширення складу постійних представників Ради Безпеки;
• введення системи запобігання агресіям через раннє реагування на дії, спрямовані проти територіальної цілісності й суверенітету держав.

«Вето не має слугувати зброєю для тих, хто одержимий ненавистю та війною, — сказав президент. — Застосування права вето — це ключова реформа, без якої жодні інші зміни не покращать роботу Радбезу».

Втім, Зеленський не закликав позбавляти постійних членів-представників права вето — це було б надто радикально для такої консервативної організації. Натомість він запропонував механізм роботи в разі, якщо країна-агресор ветує резолюції, спрямовані на припинення війни. «Потрібно виносити це питання на розгляд Генеральної Асамблеї, — пояснив Зеленський. — За умови набрання двох третин голосів, які відображатимуть волю націй і з Азії, і з Африки, з Європи, з обох Америк, з регіону Тихого океану, вето має долатися, і така резолюція Генасамблеї має бути обов’язковою для виконання всіма державами-членами».

Другий етап реформування ООН, на думку українського президента, передбачає розширення складу Ради Безпеки та її повну підзвітність. Напередодні Генеральної Асамблеї про необхідність реформи ООН говорили й у Білому домі. Зокрема, координатор зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі запропонував розширити склад постійних представників Радбезу ООН, щоб зменшити негативний вплив РФ та Китаю. На думку адміністрації Байдена, включення п’яти або шести нових постійних членів до Ради Безпеки ООН підвищило б ефективність роботи апарату. Серед можливих постійних членів США розглядають Німеччину, Японію і лідерів країн Глобального Півдня — Індію, Бразилію та ПАР, які значно підвищили свій вплив за останні 80 років. У своїй промові Зеленський також озвучив ці країни й додав, що «коло постійних членів Ради Безпеки має відображати сучасність».

Третій етап, запропонований Володимиром Зеленським, має охоплювати систему запобігання агресіям. Механізмом можуть бути санкції проти агресора: «І не лише на етапі, коли вже відбулася Буча, а й на етапі, коли збирається армія вторгнення». За словами Зеленського, зараз українські солдати своєю кров’ю роблять те, що Рада Безпеки ООН має робити своїми голосуваннями, — зупиняють агресію та захищають принципи Статуту ООН. 

Чи готова організація до змін — запитання риторичне. Безпорадність у мирному врегулюванні війни в Україні та численні акти бездіяльності (як-от після катастрофи на Каховській ГЕС чи під час бойових дій у Маріуполі) поставили під сумнів необхідність існування ООН. Звісно, Україна не була першим провалом організації, однак стала каталізатором нищівної критики на її адресу. Тож тепер ця війна — екзистенційне питання не лише для України, а й для ООН. Реформи стануть першим кроком до самозбереження.

ООН — світовий майданчик для діалогу. Зеленський звертався насамперед до Глобального Півдня

Промова Зеленського не була україноцентричною — він апелював до представників країн Глобального Півдня, які найбільше сприяють Росії в боротьбі проти України. Китай, наприклад, надсилає амуніцію та дрони; країни Середньої Азії допомагають обходити санкції, постачаючи побутову техніку з мікрочипами, необхідними для виробництва ракет; Індія активно купує російську нафту за цінами, вищими за встановлені обмеження G7 у $60 за барель, допомагаючи росіянам фінансувати війну проти України. Тоді як країни Латинської Америки та Африки здебільшого або прихильні до Росії, або ж зберігають так званий «проросійський нейтралітет» — не підтримують Москву відкрито, однак і не засуджують її вторгнення в Україну. 

Проросійські настрої деяких країн Глобального Півдня можна пояснити двома історичними чинниками. По-перше, це негативне ставлення до колишніх західних колонізаторів; по-друге, постачання зброї від Радянського Союзу, який підтримував ці країни в спробах звільнення від «капіталістичного впливу». Зважаючи на стрімке економічне зростання цих країн, їхній вплив посилюється, а отже, відображається на підтримці України. 

Зараз перед Україною стоїть важлива місія: донести до країн Глобального Півдня суть російської агресії як типової постколоніальної загарбницької війни. Досвід подібного протистояння зберігається в історичній пам’яті всіх країн, що колись були колоніями великих імперій. Російська пропаганда активно працює в цих регіонах, тож донесення правди до мешканців Латинської Америки, Африки та Середньої Азії не буде легкою прогулянкою. Це радше завдання на роки, виконання якого допоможе Україні зайняти вигідніші геополітичні позиції.

Фокус у промові Зеленського не випадковий: саме ООН є майданчиком для діалогу з країнами, у яких немає наших дипломатичних представництв та розвинених відносин з Україною. 

Зеленський проти Маккарті. Чому спікер республіканців завадив виступу президента у Конгресі?

У Вашингтоні Зеленський мав не менш амбітну ціль, аніж реформа ООН. Його візит припав на кінець фінансового року, тож попереду — голосування Конгресу щодо розмірів допомоги для України на наступні три місяці 2023 року та дев’ять місяців 2024-го.

На відміну від грудневого візиту торік, Зеленський цього разу не виступав у Конгресі — спікер Палати представників США Кевін Маккарті відхилив цю пропозицію начебто через брак часу. Натомість президент України мав приватні зустрічі з демократами та республіканцями в Конгресі. Запевнити конгресменів у необхідності надання допомоги було основною місією президента України в Капітолії.

Теплий прийом Зеленського затьмарила підготовка до президентських виборів, які відбудуться в США наприкінці 2024 року. Деякі політики використовують питання скорочення військової допомоги Україні як передвиборчу риторику — наприклад, спікер республіканської меншості Кевін Маккарті, чия політична кар’єра залежить від трампістів.

Кевіну Маккарті довелося йти на компроміси з радикальним крилом республіканців, щоб отримати їхні голоси за свою кандидатуру на посаду спікера. В результаті проміжних виборів республіканці отримали меншість у Конгресі, тож кожен голос був вирішальним.

Так званий «Кокус свободи», як називають себе ультраправі трампісти в Конгресі, не хотів допускати Маккарті до омріяної посади. Це призвело до 15 провальних голосувань та стало одним з найдовших процесів обрання спікера Конгресу в історії США.

«Кокус свободи» виступає за повне припинення фінансування України, тож, імовірно, Маккарті посилив свою негативну риторику в обмін на їхню прихильність.

«Зеленський обраний до Конгресу? Він наш президент? Я не думаю, що мені потрібно щось обіцяти», — відповів Маккарті на запитання про те, чи може він пообіцяти фінансову підтримку України напередодні візиту Зеленського. Спікер підкреслив, що хоче мати чітку звітність щодо використання витрачених коштів, а також чіткий «план перемоги». За його словами, саме це хочуть бачити американські платники податків.

Зволікання з наданням озброєнь — результат передвиборчих процесів у США та завищених очікувань від контрнаступу

«Було одне речення, яке підсумувало все. Я його дослівно процитую. Зеленський сказав: “Якщо ми не отримаємо допомоги, ми програємо війну”. Це його цитата», — поділився з журналістами лідер демократичної більшості Чак Шумер.

Відомо, що за закритими дверима обговорювали постачання далекобійних ракет ATACMS, які дозволили б демілітаризувати Крим. Вони не увійшли до нового пакету допомоги, виділеного США після візиту Зеленського. Однак їх постачання «не виключено», повідомив координатор Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі.

Зволікання з постачанням зброї вписується в американську парадигму контрольованої ескалації — надання допомоги без ризиків провокації РФ. За даними Foreign Policy, усі профільні відомства США погодили передання Україні ATACMS. «Якщо цього не станеться, то це лише тому, що сам президент Джо Байден сказав “ні”», — йдеться в статті з посиланням на представника Конгресу США. Водночас NBC News із посиланням на трьох посадовців США та офіційного представника Конгресу повідомляє, що під час зустрічі з Зеленським Байден усе-таки пообіцяв передати Україні невелику кількість балістичних ракет ATACMS. Офіційних заяв Білого дому після цього не було.

Нині для президента США Україна є одним з ключових елементів передвиборчої кампанії. Вашингтон посилив свій вплив на зовнішньополітичній арені, ставши головним союзником України, яка захищає демократичні цінності на полі бою. Успішне звільнення територій від російських окупантів допомогло б Байдену вписати перемогу України до свого послужного списку, а також виправдати ефективність фінансових витрат на військову допомогу. Ракети американського виробництва ATACMS пришвидшили б ці процеси. Зволікаючи з постачанням зброї України, Байден ризикує власним переобранням на другий президентський строк.

Сумніви щодо підтримки України підсилили й завищені очікування від літнього контрнаступу. Статті про «провалений» наступ з’являлися в The New York Times, Washington Post та інших провідних медіа. Однак критики України ігнорують той факт, що українські військові змушені наступати без прикриття з повітря й засобів для розмінування, які допомогли б знешкодити міцні лінії оборони, зведені росіянами за півтора року окупації. До того ж Україна не отримала достатньої кількості танків, бронетранспортерів та іншої важкої техніки, обіцяної країнами-партнерами. «Якщо таку критику висловлюють українці, деякі західні політики вважають Київ “невдячним”», — пише журналіст Foreign Policy з натяком на ексміністра оборони Великобританії Бена Воллеса. На цьому етапі війни мотивації українських захисників недостатньо, щоби блискавично звільнити окуповані території. Тож допомога США як найбільшого союзника України є ключовою для просування на полі бою. 

Головним результатом візиту стало посилення протиповітряної оборони України: американські системи Avenger стали основою пакету допомоги, який має підсилити українське небо напередодні російських обстрілів енергетичної інфраструктури цієї осені. Зеленський також повідомив про початок спільного виробництва зброї, зокрема засобів для ППО. «Це новий рівень нашої єдності», — написав президент. Сподіваємося, ця єдність залишиться непохитною на тлі виборчої кампанії та політичної турбулентності в США.