В Україні зареєстровано майже 1,3 мільйона одиниць цивільної вогнепальної зброї. Скільки ще нелегальної — невідомо. Попри таку значну кількість, Україна досі лишається єдиною державою Європи без окремого законодавства, що регулює обіг зброї. Натомість є наказ МВС, який затвердили ще в 1998 році, стаття 263 про «незаконне поводження зі зброєю» Кримінального кодексу та підзаконні нормативні акти. З 2005 року Верховна Рада намагається виправити це питання — ось і зараз у парламенті зареєстрували новий законопроєкт № 4335, який рекомендують для голосування. Його критикують і називають таким, що вигідний лише МВС. Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розповідає, що зараз відбувається зі зброєю в Україні, хто намагається її легалізувати й чим небезпечні нові ініціативи.
В Україні дотепер немає збройового законодавства. Виправити цю ситуацію намагаються давно. У 2005 році депутати й активісти запропонували аж 9 варіантів. Деякі з них дозволили б українцям, зокрема, носіння короткоствольної вогнепальної зброї — револьверів і пістолетів. Втім, жоден із них так і не став законом. Адвокат і представник Української асоціації власників зброї Юрій Мінкін впевнений, що найбільшим противником запровадження збройового законодавства як тоді, так і зараз лишається Міністерство внутрішніх справ.
«По-перше, Міністерство не хоче ділитися монополією на насильство. По-друге, є відомий страх чиновників «як би чого з цього не вийшло», — гіпотетична ситуація, коли я [чиновник] видав людині дозвіл на зброю, а вона взяла й когось вбила, і тепер у мене проблеми. По-третє, корупція. Ліцензії й дозволи, а також нагородна зброя, яка є, на жаль, єдиною можливістю отримати право на самозахист — це корупційні годівниці. Отримати ту ж нагородну зброю можна за 30–40 тисяч, і не завжди гривень», — каже Забороні Мінкін.
Лобісти
Уже 12 років найактивніший лобіст лібералізації збройового законодавства — Українська асоціація власників зброї, коротко УАВЗ. Організація має власний сайт, понад 20 тисяч членів, її спікери активні в медіа, а експерти розробляли законопроєкти, орієнтуючись на досвід країн Балтії, Чехії і Швейцарії.
Остання законотворча ініціатива УАВЗ — законопроєкт, який пізніше отримав номер 4335. Наприкінці 2019-го УАВЗ звернулася з драфтом документу до народних депутатів від «Слуги народу», зокрема Ігоря Фріса та Олександра Бакумова. Ті відгукнулися на пропозицію й пішли на співпрацю: законопроєкт потрапив на слухання парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності.
У своєму законопроєкті УАВЗ пропонувала не просто дозволити купувати, а також і носити пістолети та револьвери для самозахисту. На їхнє переконання, це знизить рівень вуличної злочинності, як це сталося в Естонії, де легалізація призвела до істотного падіння кількості вбивств.
За задумом УАВЗ, реєстри зброї мали б передати від Міністерства внутрішніх справ до Міністерства юстиції. Логіка проста: наразі у МВС забагато повноважень, інструментів впливу й репресій, тому необхідна система противаг і конкуренція між державними органами.
На цьому етапі союзником УАВЗ стала політична партія «Демократична сокира», скорочено Д7. Партія виступає за мінімум обмежень для бізнесу й максимум свобод для громадян: за введення податку на виведений капітал, легалізацію грального бізнесу та послуг комерційного сексу, скасування мораторію на землю. Окремий пункт у її програмі — лібералізація збройного законодавства. Цей напрям курує радник із питань самозахисту Єлісей Ходоловський.
Низка українських громадських активістів звинувачують партію у зв’язках із Петром Порошенком. Член партії, політтехнолог Олександр Нойнець до Євромайдану консультував екснардепа від «Партії регіонів» Юрія Іванющенка, а після Революції — радника президента Порошенка Юрія Бірюкова.
За словами представника УАВЗ Юрія Мінкіна, «Демсокира» рухається в одному ідейному фарватері з асоціацією, активно підтримувала ініціативу інформаційно, а представники партії регулярно відвідували комітетські слухання.
І УАВЗ, і «Демсокира» стверджують, що їхній проєкт враховував усі ризики вільного володіння зброєю. Ходоловський каже, що для носіння зброї законопроєкт УАВЗ вимагав окремого дозволу, отримати який можна було б лише після проходження психологічної перевірки і спеціальних курсів. Хоча він визнає, що довідки часто купують.
Деякі наукові дослідження кажуть про «ефект зброї»: сама присутність у будинку рушниці або пістолета провокує чоловіка на більш агресивну поведінку. Жінка, схильний до насильства партнер якої має доступ до зброї, ризикує бути вбитою з ймовірністю, більшою у 5–8 разів. Цю проблему, на переконання Ходоловського, має вирішити «спільне» володіння зброєю для членів родини, коли доступ до сейфа зі зброєю мають не лише чоловіки, але й жінки та діти.
Якщо згоден – поширюй. #вільнілюдимаютьзброю http://zbroya.info/5186/
Опубліковано Інформаційний портал власників зброї Пʼятниця, 6 травня 2016 р.
Рейдерське захоплення
На початку 2020 року співпраці громадськості та депутатів настав кінець. Співавтор законопроєкту № 4335, народний депутат Олександр Федієнко стверджує, що громадськість залучали на всіх етапах розроблення. Це заперечують адвокат Мінкін і радник «Демсокири» Ходоловський. Вони кажуть, що громадськість запрошували лише на початковому етапі. Але під час першого локдауну навесні 2020 року через пандемію COVID-19 розроблення проходило за зачиненими дверима.
Мінкін назвав поведінку депутатів «рейдерським захопленням»: «Спочатку депутати мали виправдання: через пандемію офлайн-слухання в комітеті переносилися. Кілька разів ми намагалися провести обговорення в Zoom і Skype, але не виходило. Потім ми дізналися, що весь цей час комітет працював. Тобто нас просто викинули звідти й рейдернули наш колись спільний проєкт».
Мінкін і Ходоловський переконані, що відколи ідейних натхненників законопроєкту № 4335 усунули від розроблення, головним лобістом стало Міністерство внутрішніх справ. Документ дуже змінився. Зокрема, ідею передачі реєстрів зброї до Мін’юсту відкинули. Носити вогнепальну зброю проєкт дозволяє тільки на території мисливських угідь, стрільбищ і тирів. Якщо покинути ці місця із зарядженим пістолетом чи карабіном, можна сісти аж на 10 років. Та й придбати короткоствол можна далеко не весь: під заборону потрапили револьвери.
«Це нібито закон від «слуг», але де-факто від МВС, — пояснив Ходоловський. — Суть у чому: вони нам хочуть дозволити набувати у власність пістолети, і все. Про носіння й самозахист не йдеться. В обмін на це вони забирають у нас набагато більше».
Наприклад, громадянина можуть позбавити права володіння цивільною зброєю на строк від трьох до 10 років за «погану», з точки зору законопроєкту, поведінку. Зокрема, за порушення 185-ї статті Кодексу України про адміністративні правопорушення «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліціянта».
«Цей пункт може стати репресивним інструментом проти будь-якого учасника мітингу чи акції, — пояснив Ходоловський. — Вийшов на майдан — прощавай, ліцензія».
У підсумку саме цей відредагований законопроєкт у середині січня 2021 року рекомендував Верховній Раді ухвалити парламентський комітет із питань правоохоронної діяльності. Його можуть ухвалити у першому читанні вже на цьому тижні.
Народний депутат і співавтор законопроєкту Олександр Федієнко побіжно визнає, що вигодоотримувачем лишається МВС: «У цьому законопроєкті мене не влаштовує, наприклад, те, хто видаватиме дозвільні документи, хто проводитиме атестацію. Тобто там, на мій погляд, є монополія Міністерства внутрішніх справ».
Федієнко підписався під законопроєктом, оскільки вважає, що перше читання зрушить справу лібералізації збройового законодавства з мертвої точки. «Після того, як буде пройдене перше читання, ми зможемо усе ж-таки працювати над текстом документа, який, принаймні, має хоч якусь підтримку. Ми хоч будемо розуміти, скільки депутатів підтримують тему зі зброєю», — пояснив Федієнко.
Щедрі зброярі
Ще одна зацікавлена сторона законопроєкту № 4335, яку УАВЗ і «Демсокира» вважають союзницею МВС, — це компанія «Ібіс». Вона займається оптовою та роздрібною торгівлею мисливською, цивільною і спортивною зброєю, а також набоями до неї. Магазини працюють у Києві, Дніпрі, Одесі та Львові.
«[На комітетських слуханнях по законопроєкту № 4335] були присутні представники магазинів зброї, — сказав народний депутат Федієнко. — Присутні класифікували їх як представників «Ібісу», але особисто мені вони посвідчення не показували».
Ходоловський і Мінкін теж підтверджують, що представники компанії приходили на засідання. Ми намагалися зв’язатися з менеджментом компанії, але нам відмовили в коментарі.
«МВСний законопроєкт № 4335 цілком влаштовує [«Ібіс»]», — пояснив радник «Демократичної сокири» Ходоловський.
Мінкін переконаний, що лояльна до МВС позиція «Ібісу» криється в тісних зв’язках компанії із Міністерством. Зокрема, у листопаді 2017 року журналісти «Слідство.Інфо» розповіли, як «Ібіс» «дарував» державним органам України вогнепальні пістолети, які ті згодом видавали у якості нагород. За це «Ібіс» нібито отримував від Міністерства внутрішніх справ та Національної гвардії України держзамовлення за спрощеною процедурою й на таких тендерах із 2014 року начебто отримав сотні мільйонів гривень. Компанія подала проти журналістів позов до суду і виграла його у 2018 році, але журналісти оскаржують це рішення.
Хто і як сьогодні може отримати зброю в Україні
Більшість питань поводження зі зброєю регулюються наказом МВС, який був затверджений ще 1998 року. За документом, пневматичну чи газову зброю може придбати кожен громадянин із 18 років, вогнепальну мисливську гладкоствольну зброю — з 21 року, а мисливську нарізну — з 25. Для останнього типу вогнепальної зброї потрібно пройти процедуру перевірки, отримати дозвіл від поліції, а використовувати мисливські рушниці і гвинтівки можна тільки на полюванні.
Короткоствольну травматичну зброю, що стріляє гумовими або іншими несмертельними кулями, можуть придбати, наприклад, журналісти, працівники судів, охоронні структури.
Короткоствольну вогнепальну зброю мати й носити може досить обмежене коло людей — а саме ті, кому її подарувала держава. Цивільні громадяни не мають права купувати бойові пістолети, автомати, кулемети чи штурмові гвинтівки. Водночас вони можуть отримати пістолети в нагороду від Адміністрації президента, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України чи Міністерства оборони.
Велика Британія
Збройне законодавство Великої Британії чи не найжорсткіше серед європейських держав. Регуляція посилювалася законами 1988-го і 1997 років. 19 серпня 1987 року Майкл Раян впродовж декількох годин тримав під контролем маленьке містечко Хангерфорд — за цей час він убив 16 людей і поранив ще 15. У березні 1996-го Томас Гамільтон вбив 17 і поранив 15 людей у початковій школі Данблейна. Через посилення законодавства в країні дотепер діє заборона на володіння нарізною або самозарядною довгоствольною зброєю, пістолетами й револьверами калібру понад 9 мм, а також заборона на носіння зброї. Єдиний спосіб отримати у власність пістолет або револьвер — це стати членом стрілецького клубу. Окремо в британському законодавстві прописані суворі правила зберігання зброї аж до характеристик збройових сейфів.
Чехія
У Чехії право на володіння зброєю відновили після розпаду СРСР. Аби отримати дозвіл на приховане носіння пістолета, чехам не потрібно вказувати причин. Використання зброї для самозахисту закріплено законом. Для дозволу треба пройти перевірку біографічних даних та кілька іспитів. 16,3% чехів володіють зброєю. Схожі закони діють в Естонії, де легалізація призвела до істотного падіння кількості вбивств.
Швейцарія
Одна з найбільш озброєних держав Європи та світу. Як у США та Мексиці, право на володіння вогнепальною зброєю тут закріплено Конституцією. Крім того, громадяни можуть мати й бойову вогнепальну зброю. Усі чоловіки у віці від 19 до 31 року зобов’язані пройти базовий військовий вишкіл, після завершення якого вони переходять у резерв. Резервісти зобов’язані зберігати вдома свою бойову зброю: держава видає на руки гвинтівку SIG SG-550 і 50 патронів до неї. Стан зброї й боєприпасів регулярно перевіряється контрольними органами, щоби не допустити нелегального використання.
Попри великий відсоток володіння зброєю — майже 30% громадян — у Швейцарії один із найнижчих рівнів злочинності у світі. Втім, для носіння зброї в громадських місцях усе одно необхідно отримати дозвіл терміном на п’ять років, і на практиці його отримують співробітники охоронних компаній. Громадяни Швейцарії також не можуть придбати важкі кулемети й переносні зенітно-ракетні комплекси, а для автоматів потрібні спеціальні дозволи.
США
У США діє найбільш ліберальне збройове законодавство у світі. Продаж напівавтоматичних гвинтівок дозволений майже у всіх штатах. Відкрите носіння дозволене в 30 штатах без будь-якого дозволу, в 14-х — із дозволом, а у 6 штатах заборонене. Дозвіл на приховане носіння зброї можна отримати в усіх штатах, проте в деяких, наприклад, у Каліфорнії, отримання дозволів ускладнюють.
Водночас у світі від вогнепальної зброї гине майже пів мільйона людей. Серед розвинених країн найбільші втрати несуть Сполучені Штати, де громадяни володіють від 300 до 350 млн одиниць вогнепальної зброї. Тут відсоток вбивств із її застосуванням у 25 разів вищий, ніж сукупний показник інших багатих держав. За 2018 рік в американських школах вбили більше учнів, аніж солдатів у зоні бойових дій.
Країна відома, зокрема, кривавими масшутінгами. Вони відбуваються настільки часто, що чоловік, який пережив таку бійню в Лас-Вегасі у 2017 році, загинув 8 листопада наступного року внаслідок нападу 29-річного морпіха на персонал і відвідувачів бару Borderline Bar and Grill американського міста Таузанд-Окс, що в Каліфорнії.
З 175,7 тисячі смертей унаслідок застосування вогнепальної зброї, що сталися в США з 2012 до 2016 року, майже 60% — це самогубства. З 44 тисяч американців, що наклали на себе руки у 2015-му, половина зробили це, застрелившись. Понад 80% спроб самогубства за допомогою вогнепальної зброї закінчилися смертю. Водночас більшість тих, хто вижив, потім повертаються до нормального життя й більше ніколи не роблять спроби себе вбити.
