Жити одному — це нормально? Розбираємося разом з експертами - Заборона
Читаєте зараз
Життя соло. Розповідаємо, чому дехто свідомо обирає самотність, а державі вигідні шлюби

Життя соло. Розповідаємо, чому дехто свідомо обирає самотність, а державі вигідні шлюби

Життя соло. Розповідаємо, чому дехто свідомо обирає самотність, а державі вигідні шлюби

Ідею, що в дорослому віці треба обов’язково створити сім’ю, людям переважно закладають із дитинства. 99 % українців кажуть, що сім’я для них важлива. Поряд із цим у світі зростає кількість розлучень, люди все рідше починають стосунки, а подекуди свідомо обирають самотність. Серед молодих американців таких — 15 %.  Заборона розповідає, чому так відбувається, яку роль у формуванні стосунків відіграє держава, та до чого тут серіал «Друзі».


Культурна норма

Матері-одиначці не місце в телешоу — через її появу в людей сформується «ненормальне» уявлення про сім’ю. Такі заяви в березні лунали на всю Південну Корею.

Матір-одиначка — це 41-річна акторка й телеведуча Саюрі Фуджіта. Минулого року вона народила сина. Але не від чоловіка, а через штучне запліднення. Уже за це жінку дехто засудив: мовляв, неприпустимо вагітніти в такий спосіб та ще й хизуватися цим.

Втім, народження малюка не завадило її кар’єрі  — цього року Саюрі запропонували стати ведучою шоу про виховання дітей. Ідею схвально сприйняли не всі. Корейці зареєстрували петицію, у якій вимагали заборонити ведучій брати участь у шоу. У Кореї, де молодь уникає шлюбу через високий рівень безробіття, бідність та інші труднощі, телебачення має зображати «правильне» уявлення про родину, заохочувати шлюб і «нормальні» пологи, впевнені автори петиції. Чим завершиться історія — невідомо, однак наразі телеканал від Саюрі не відмовився.

Телешоу, серіали, книги — усе це частина культури, і саме через неї у людей формується розуміння любові та відносин, говорить соціологиня Анна Шадріна.

«Культура — головне джерело норми. Але ця норма змінюється для кожної людини в залежності від того, що він або вона дивиться, і якою мовою, — пояснює експертка. — На умовному англомовному Netflix ви бачите більше різних форматів відносин. Там частіше просувають ідею, що вибір людини, з ким і як жити — важливіше за норми, які виникли в попередні епохи».

Свого часу американський серіал «Друзі» подавали як ілюстрацію нових форм взаємин, каже соціологиня Олена Стрельник. Глядачі бачили картинку, де молодь у середовищі товаришів отримує те, що люди часто отримують саме в сім’ї.

Люди як порятунок

Сьогодні у світі триває конфлікт двох ідеологій, пояснює Шадріна. Перша говорить нам, що романтична любов — це порятунок, шанс зустріти людину, яка допоможе нам стати краще, створить для нас затишок, безпеку і разом з тим влаштує казкове життя з пригодами і пристрастю. А друга — ідеологія, тісно пов’язана з психотерапією, — називає першу токсичною. Відповідно до цієї ідеології, мрії та сподівання романтичного кохання змушують нас вірити в те, що інші люди — порятунок, тоді як насправді тільки ми можемо стати порятунком для себе. Прихильники цієї думки говорять: людина повинна шукати в собі внутрішню опору. І ніхто не ощасливить і не полюбить людину, якщо він або вона самі не зможуть зробити цього для себе.

Людина має право жити в парі й без. Попри це, ті, хто обирають «життя соло», мають бути готовими до суспільного неприйняття, вважає психотерапевтка Катерина Данилевська. Адже життя більшості складається так, що вони живуть у сім’ях, хочуть того чи ні. Тож і зрозуміти позицію людини, яка обрала інакший шлях, непросто.

Деякі люди ламаються під тиском суспільства, держави й таки створюють сім’ю: шукають партнерів, навіть якщо не хочуть. Інші ж можуть діяти всупереч.

«Людина не хоче відчувати себе підкореною. Тож трапляються випадки, коли внутрішнє бажання створити сім’ю є, але страх бути підкореним переважає. Це несвідоме переживання, однак воно може бути доволі сильним», — додає Данилевська. Тоді людина відмовляється від сім’ї й не почувається щасливою.

Безумовно важлива цінність

«Насправді ми дуже мало знаємо про уявлення молоді щодо сім’ї», — вважає соціологиня Олена Стрельник.

99 % українців вважають сім’ю важливою для себе, свідчать результати Світового дослідження цінностей, яке провели в Україні у 2020 році. Поряд із цим 86 % молоді бачать своє майбутнє у шлюбі з дітьми. Однак половина українців і українок у віці до 29 років не мають пари, про що кажуть дані загальнонаціонального опитування 2017 року. Та й одружуються втричі рідше, ніж у минулому столітті.

«Люди можуть відповідати певним чином, виходячи з суспільних очікувань. А ми живемо в суспільстві, де сім’ю декларують як безумовно важливу цінність», — пояснює Стрельник.

Сказати точно, скільки людей в Україні свідомо обирають самотнє життя на противагу партнерству чи сім’ї, неможливо. Такого дослідження просто ніхто не робив. Реальний стан речей демонструють глибинні опитування, які не просто оцінюють відомі факти й вираховують статистику, а й виявляють мотивацію людей. В українських наукових інститутів, каже Стрельник, банально немає на це фінансування.

Водночас 30 % американців і американок називають себе самотніми. Вони не мають партнера чи партнерки, постійних романтичних стосунків й не укладали шлюб. Половина з цих людей задоволені таким станом речей. Серед причин, чому вони свідомо обрали самотнє життя — важливіші за стосунки пріоритети й задоволення самотністю. Найбільше таких — у віці до 30 років. У Данії кількість тих, хто живе сам, зростає швидше, ніж число пар. У 2017 році 1 мільйон і 15 тисяч данців жили одинаками, а у 2019-му їх стало на 62 тисячі більше.

Незадоволені таким станом речей заявляють про крах сім’ї, руйнацію класичних життєвих орієнтирів, втрату розуміння цінності стосунків. А нью-йоркський соціолог Ерік Кляйненберг каже, що «життя соло» — це нова реальність, даність великих міст і соціальна революція. В його розумінні одинокі люди не страждають від самотності, а свідомо обирають такий шлях.

Свідомі

Люди рідше одружуються і частіше розлучаються сьогодні, говорить соціологиня Анна Шадріна. Ця тенденція почалася в другій половині XX століття, коли законодавство у сфері шлюбу і розлучення лібералізували в багатьох країнах. А ще змінився ринок праці й економіка. У західних країнах утримувати сім’ю на одну зарплату стало практично неможливо. Жінки середнього класу, які до цього були домогосподарками, отримали можливість будувати кар’єру.

«Сотні років тому шлюб укладали з економічних причин. Поза ним люди просто не могли вижити — особливо це стосувалося жінок, — каже Олена Стрельник. — Зараз же сім’я насамперед — джерело емоційної підтримки,  і саме тому вона вразлива. Якщо людина не відчуває потрібної підтримки чи знаходить її деінде, їй просто немає сенсу жити з партнером чи партнеркою».

Економічні зміни минулого століття збіглися з поширенням контрацепції. З’явилася можливість контролювати народження дітей і відокремити секс заради задоволення від сексу для продовження роду, пояснює Шадріна.

«Крім того, у Радянському Союзі шлюб був безумовною нормою, адже давав те, чого не можна було отримати поза ним. Наприклад, квартиру одинаку чи одиначці отримати було неможливо. Сьогодні ваші добробут і житлова площа, в основному, — ваші особисті проблеми», — каже соціологиня.

Хоча житлова проблема нині — один із факторів, чому люди не живуть разом. Їм банально бракує грошей на власне житло. А ще в Україні дві третини людей досі вважають, що чоловік має забезпечувати сім’ю, і далеко не всі готові виконувати роль так званого «годувальника». Тому чоловіки можуть відмовлятися від стосунків через суспільний тиск, вважає Олена Стрельник.

Змінилася й норма того, якими мають бути відносини, додає Шадріна. Зараз прийнятно припиняти ті відносини, які не приносять задоволення. Хоча ще в XX столітті це засуджували.

Відбуваються й ціннісні зсуви. Сьогодні для людей важлива самореалізація й самоактуалізація особистості. Крім того, суспільство стає вільнішим від релігійних норм, гендерних стереотипів. Тож вступ у партнерство чи шлюб, каже Олена Стрельник, скеровані переважно психологічною мотивацією.

Зручні для держави

Сім’я з точки зору держави — найважливіший інститут, суспільна функція якого — відтворювати населення. За словами Олени Стрельник, держава зацікавлена в тому, щоби люди реєстрували шлюби. Адже так вони потрапляють у поле її регуляції — вона може контролювати, як живуть родини, рівень їхнього забезпечення, потреби. Крім того, жінки в зареєстрованому шлюбі частіше орієнтовані на народження дітей, на відміну від жінок, які проживають у незареєстрованому партнерстві. І хоча високий рівень народжуваності не гарантує економічного чи будь-якого іншого успіху держави, у країнах, що розвиваються, досі активно просувають ідею про те, що в родині обов’язково мають бути діти.

Соціологиня тут також говорить про поняття «демографічного націоналізму», коли зі створенням сім’ї чи народженням дітей пов’язують не лише добробут держави, а й відтворення нації.

«Цей дискурс активізувався у 90-ті роки минулого століття, коли Україна активно формувалася як незалежна держава, — каже Стрельник. — Тоді ми вперше почули тези на кшталт «Сім’я — основа відродження української нації». Риторика про надважливу роль сім’ї типова для періодів націєтворення».

Ідея про міцну сім’ю, організовану навколо любовної пари, вигідна державам, зазначає Анна Шадріна. Жінки в традиційних родинах беруть на себе навантаження, пов’язане з безкоштовною роботою: турботу про дітей, літніх людей, хворих родичів.

«Якби ми в сім’ях не були тісно пов’язані почуттям обов’язку, державі довелося б шукати бюджети на те, щоби цю безкоштовну турботу забезпечити. Сучасне розуміння любові дозволяє делегувати турботу сім’ям. Говорячи про моральний борг піклуватися про близьких, ми, в перекладі на економічну мову, маємо на увазі багато неоплачуваної праці», — пояснює соціологиня.

Власне бажання

Прагнення людини жити одинаком чи одиначкою — це нормально, зазначає психотерапевтка Катерина Данилевська. У певних випадках це про змогу обирати ту свободу, якої людина для себе хоче.

«Коли ти в стосунках, мусиш так чи інакше звіряти свій графік, звички, вподобання з іншою людиною. Ти не можеш лишитися в подруги чи друга на три дні просто так. Адже мусиш приїхати увечері додому, бо тебе чекають, чи принаймні узгодити те, що тебе не буде. Витратити частину енергії і спитати: «Чи можу я лишитися на кілька днів у друзів? Чи буде тобі з цим окей?» — пояснює Данилевська.

Стосунки також накладають відбиток на поведінку. На те, аби притертися в побуті, йде багато енергії та часу. Змінюється фінансовий стан — подекуди життя в шлюбі чи партнерстві означає більші витрати. Через ці фактори люди можуть свідомо обирати життя на самоті.

«Та це не означає, що вони в чомусь обмежені. Ті, хто не мають романтичних стосунків саме у вигляді партнерства чи сім’ї, не обов’язково відмовляються від стосунків взагалі. У них може бути насичене життя й відносини навіть глибші, ніж у сім’ях. Людина може мати коханців, близьких друзів і відчувати себе частиною соціуму навіть більше, ніж ті, хто має сім’ю. Адже з’являється більше маневрів, як планувати й проводити власний час», — каже психотерапевтка.

Однак іноді до самотнього життя підштовхують трагічні епізоди — наприклад, смерть близької людини чи розрив із нею. Тоді, каже Данилевська, нам може здаватися, що той, кого ми дуже любили, досі поруч, хоча по факту це не так. Відтак і стосунків нових зав’язати не вийде. Також людина може відчувати себе нікому не потрібною, бути в депресії. Тоді, звісно, слід звертатися за допомогою до психотерапевтів.

 «Відсутність партнера чи партнерки поруч для декого — це брак підтримки. А вона може бути потрібна не лише в складних ситуаціях. Коли людина приходить додому з роботи, вона прагне, щоби її хтось вислухав, заварив чаю. Така потреба є не у всіх. Але якщо це важливо, цей фактор теж слід враховувати при плануванні життя», — пояснює психотерапевтка.

Людина має право жити так, як їй комфортно, якщо це не шкодить іншим. А вибір життя на самоті не означає вибір самотності.

«Є норми й можливості маневрувати між ними, — підкреслює Шадріна. — А щастя для кожного своє».

Нагору