Ліна в країні
місторуйнування
місторуйнування
Історія про урбан-ентузіастку Ужгорода
#Підпалюй!
Великий мультимедійний спецпроект про чейндж-мейкерів, активістів та активісток, які своїми ініціативами змінюють міста. Вони міняють правила, надихають і ведуть за собою. Ми розповідаємо 30 унікальних історій через серію op-doc (документальні репортажі з художніми елементами) і мультимедійних репортажів.
Підписуйтесь на новини про проект у нашому
Facebook, Instagram, Twitter і Telegram.
Підписуйтесь на новини про проект у нашому
Facebook, Instagram, Twitter і Telegram.
Спецпроект виконується в межах проекту «Зміцнення суспільної довіри» (UCBI), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал:
оперативно і коротко про важливе
оперативно і коротко про важливе
Текст: Катерина Сергацкова
Фото: Андрій Бойко
Мультимедіа: Микола Дондюк, Микита Данечкін
Верстка: Наталя Самсонова
Фото: Андрій Бойко
Мультимедіа: Микола Дондюк, Микита Данечкін
Верстка: Наталя Самсонова
Увага!
Вибір героїв і стиль оповіді може не збігатися
з вашими очікуваннями.
Вибір героїв і стиль оповіді може не збігатися
з вашими очікуваннями.
Оприлюднено: 25.01.2019
На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розвели багаття. З бочок валить чорний дим, навколо розкидані тачки, дроти, пляшки, швабри, пакунки з цементом. Вечорами мужики викорчовують стару радянську бруківку. Шматки набережної Ужа перекопані, на узбіччях – пакети з новою плиткою та викорчувана стара. Такий вигляд має центр Ужгорода останні півроку.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Ліна Дегтярьова, 39 років
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розвели багаття. З бочок валить чорний дим, навколо розкидані тачки, дроти, пляшки, швабри, пакунки з цементом. Вечорами мужики викорчовують стару радянську бруківку. Шматки набережної Ужа перекопані, на узбіччях – пакети з новою плиткою та викорчувана стара. Такий вигляд має центр Ужгорода останні півроку.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розвели багаття. З бочок валить чорний дим, навколо розкидані тачки, дроти, пляшки, швабри, пакунки з цементом. Вечорами мужики викорчовують стару радянську бруківку. Шматки набережної Ужа перекопані, на узбіччях – пакети з новою плиткою та викорчувана стара. Такий вигляд має центр Ужгорода останні півроку.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Ліна Дегтярьова, 39 років
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розвели багаття. З бочок валить чорний дим, навколо розкидані тачки, дроти, пляшки, швабри, пакунки з цементом. Вечорами мужики викорчовують стару радянську бруківку. Шматки набережної Ужа перекопані, на узбіччях – пакети з новою плиткою та викорчувана стара. Такий вигляд має центр Ужгорода останні півроку.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Гостю, який не знайомий із місцевою історією, може здатися, що триває реконструкція – і він тихо буде радіти за місцевих. Насправді все не так.
Цього літа в Ужгороді з'явився громадський рух SaveNabka (ми про нього вже писали), який об'єднав сотні місцевих жителів у боротьбі за збереження набережної від проекту реконструкції, ухваленого ужгородською мерією. У проекті, наприклад, заміна автентичної мозаїчної бруківки чехословацького періоду на цементну ФЕМ-плитку, демонтаж андезитових бордюрів (андезит – рідкісний, традиційний для регіону матеріал) і прокладання траншеї для електрокабелю прямо під столітніми липами.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Рух ініціювали різні активісти й культурні діячі, зокрема – дует урбан-ентузіастів: дизайнери та дослідники архітектури Олег Олашин і Ліна Дегтярьова. У парі з Олегом Ліна розвиває спільноту Uzhhorod Modernism, яка розповідає про ужгородську архітектуру міжвоєнного періоду. Вони ж ініціювали ідею внесення комплексу модерністських будівель у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО й готують до випуску книгу про модерністську будівлю кінотеатру «Ужгород», який із 2012 року – відтоді, як його передали в приватні руки, – стоїть покинутий.
Захоплення
Ліна призначає зустріч біля входу в Закарпатську обласну адміністрацію. З цього місця зазвичай починаються її публічні екскурсії мікрорайоном Малий Галагов, відомим як чехословацький квартал. Будівля адміністрації – центр історичного комплексу, побудованого в середині 30-х років чеським архітектором Франтишеком Крупкою в період, коли Ужгород був столицею Підкарпатської Русі й частиною Чехословаччини. З 1936 року всередині зберігся ліфт – місцева визначна пам'ятка. У ліфті-патерностері немає дверей, і він не зупиняється: потрібно заплигувати в кабінку під час руху. Ліна каже, що пасажири в них схожі на сурикатів.
На початку розмови Ліна відразу випалює:
«Мені вже так набридло [розповідати] про Набку!»
Ліна призначає зустріч біля входу в Закарпатську обласну адміністрацію. З цього місця зазвичай починаються її публічні екскурсії мікрорайоном Малий Галагов, відомим як чехословацький квартал. Будівля адміністрації – центр історичного комплексу, побудованого в середині 30-х років чеським архітектором Франтишеком Крупкою в період, коли Ужгород був столицею Підкарпатської Русі й частиною Чехословаччини. З 1936 року всередині зберігся ліфт – місцева визначна пам'ятка. У ліфті-патерностері немає дверей, і він не зупиняється: потрібно заплигувати в кабінку під час руху. Ліна каже, що пасажири в них схожі на сурикатів.
На початку розмови Ліна відразу випалює:
«Мені вже так набридло [розповідати] про Набку!»
Захоплення
Ліна призначає зустріч біля входу в Закарпатську обласну адміністрацію. З цього місця зазвичай починаються її публічні екскурсії мікрорайоном Малий Галагов, відомим як чехословацький квартал. Будівля адміністрації – центр історичного комплексу, побудованого в середині 30-х років чеським архітектором Франтишеком Крупкою в період, коли Ужгород був столицею Підкарпатської Русі й частиною Чехословаччини. З 1936 року всередині зберігся ліфт – місцева визначна пам'ятка. У ліфті-патерностері немає дверей, і він не зупиняється: потрібно заплигувати в кабінку під час руху. Ліна каже, що пасажири в них схожі на сурикатів.
На початку розмови Ліна відразу випалює:
«Мені вже так набридло [розповідати] про Набку!»
На початку розмови Ліна відразу випалює:
«Мені вже так набридло [розповідати] про Набку!»
 |  |  |
Будівлі в міжвоєнному кварталі Малий Ґалаґов
Будівлі в міжвоєнному кварталі Малий Ґалаґов
Ліна вивчилася на мистецтвознавицю у Львівській академії мистецтв, переїхала до Києва, працювала креативним директором в рекламному агентстві. У 2014-му приїхала до рідного Ужгорода на кілька місяців, щоби відпочити від невротичного столичного життя, і залишилася.
«Нас (Ліну і її чоловіка, художника Олексу Манна – Заборона) тут усе так захопило, – розповідає вона. – Я новими очима подивилася на цю архітектуру, яка мені завжди подобалася, і почала знаходити для себе дуже багато таких нюансів і фрагментів, на які я раніше не звертала увагу. Тепер я як мистецтвознавиця досліджую архітектуру, яка мене завжди надихала».
«Нас (Ліну і її чоловіка, художника Олексу Манна – Заборона) тут усе так захопило, – розповідає вона. – Я новими очима подивилася на цю архітектуру, яка мені завжди подобалася, і почала знаходити для себе дуже багато таких нюансів і фрагментів, на які я раніше не звертала увагу. Тепер я як мистецтвознавиця досліджую архітектуру, яка мене завжди надихала».
Ліна Дегтярьова – дочка першого в Ужгороді арт-куратора Володимира Дегтярьова. Його ім'ям у 2016-му назвали вулицю в Ужгороді. Він очолював Ужгородський художній музей із кінця 80-х до 2003 року і відкрив Закарпаттю багато молодих талановитих художників. Він був кісткою в горлі радянської партійної номенклатури, а після незалежності – міської влади, яка, як часто буває, по-іншому бачила призначення мистецтва. Ліна каже, що батько буквально жив музеєм, витрачав на нього весь свій час. На початку дев'яностих батько захворів на рак і впродовж десяти років проходив лікування хіміотерапією.
«Співробітники музею могли зрозуміти, що він був на лікуванні, тільки тому, що він приходив на роботу із сеансу хіміотерапії на годину пізніше», – згадує Ліна. У 2003-му його звільнили, щоби поставити на його місце, каже вона, «директора, зручного партійній мафії СДПУ(о)» (СДПУ(о) – партія, якою керував, зокрема, Віктор Медведчук, на виборах в 2004-му увійшла в коаліцію разом з Партією регіонів, – Заборона). Менше ніж за рік батько помер. «У музеї він відчував себе потрібним, а коли відчув себе непотрібним, життя скінчилося», – каже Дегтярьова.
Сьогодні Ліна певним чином продовжує справу батька. Щось на кшталт роботи над помилками.
«Я згадую, як деякі колеги в той період (звільнення – Заборона) не підтримали батька, відвернулися від нього – часи були не такі, – каже вона. – Зараз я знаю, що можна зібрати підписи, вивести людей на чисту воду, попросити допомоги журналістів і не мовчати. Сьогодні постояти за себе – це реально».
Тепер і Ліна – кістка в горлі міської влади.
«Співробітники музею могли зрозуміти, що він був на лікуванні, тільки тому, що він приходив на роботу із сеансу хіміотерапії на годину пізніше», – згадує Ліна. У 2003-му його звільнили, щоби поставити на його місце, каже вона, «директора, зручного партійній мафії СДПУ(о)» (СДПУ(о) – партія, якою керував, зокрема, Віктор Медведчук, на виборах в 2004-му увійшла в коаліцію разом з Партією регіонів, – Заборона). Менше ніж за рік батько помер. «У музеї він відчував себе потрібним, а коли відчув себе непотрібним, життя скінчилося», – каже Дегтярьова.
Сьогодні Ліна певним чином продовжує справу батька. Щось на кшталт роботи над помилками.
«Я згадую, як деякі колеги в той період (звільнення – Заборона) не підтримали батька, відвернулися від нього – часи були не такі, – каже вона. – Зараз я знаю, що можна зібрати підписи, вивести людей на чисту воду, попросити допомоги журналістів і не мовчати. Сьогодні постояти за себе – це реально».
Тепер і Ліна – кістка в горлі міської влади.
Натисни, аби
перейти у групу
перейти у групу
Урбан-ентузіасти випустили календар і набір листівок та магнітів з зображеннями модерністських будівель в Ужгороді. Найближчим часом вони випустять книгу про кінотеатр «Ужгород» і мріють опублікувати повноцінну книгу про архітектуру закарпатської столиці міжвоєнного часу.
Будівля дуже крута була, і перше, що зробили власники, коли його купили, – одразу ж винищили цілковито унікальний інтер'єр
Ліна Дегтярьова
Врятувати «Ужгород»
«Не можу вже про Набку, вона в мене вже ось тут», – повторює Ліна.
Ми йдемо з нею вулицею Волошина, однією з центральних вулиць міста. Тут між будинками зяє похмура пляма: колишній кінотеатр «Ужгород». Кінотеатр з'явився тут у 1932 році як результат роботи кошицького архітектора Людовіта Оелшлегера. Сьогодні впізнати в ньому колись розкішну модерністську будівлю неможливо: вікна вибиті, забиті деревинками, складальні літери відбиті, стіни розписані хаотичними графіті й заклеєні стікерами. Фасад перетворився на сміття, що всередині – невідомо. У 2012 році мерія продала будівлю приватному власнику, який, ймовірно, не зацікавлений у тому, щоби її зберегти.
«Не можу вже про Набку, вона в мене вже ось тут», – повторює Ліна.
Ми йдемо з нею вулицею Волошина, однією з центральних вулиць міста. Тут між будинками зяє похмура пляма: колишній кінотеатр «Ужгород». Кінотеатр з'явився тут у 1932 році як результат роботи кошицького архітектора Людовіта Оелшлегера. Сьогодні впізнати в ньому колись розкішну модерністську будівлю неможливо: вікна вибиті, забиті деревинками, складальні літери відбиті, стіни розписані хаотичними графіті й заклеєні стікерами. Фасад перетворився на сміття, що всередині – невідомо. У 2012 році мерія продала будівлю приватному власнику, який, ймовірно, не зацікавлений у тому, щоби її зберегти.
Врятувати «Ужгород»
«Не можу вже про Набку, вона в мене вже ось тут», – повторює Ліна.
Ми йдемо з нею вулицею Волошина, однією з центральних вулиць міста. Тут між будинками зяє похмура пляма: колишній кінотеатр «Ужгород». Кінотеатр з'явився тут у 1932 році як результат роботи кошицького архітектора Людовіта Оелшлегера. Сьогодні впізнати в ньому колись розкішну модерністську будівлю неможливо: вікна вибиті, забиті деревинками, складальні літери відбиті, стіни розписані хаотичними графіті й заклеєні стікерами. Фасад перетворився на сміття, що всередині – невідомо. У 2012 році мерія продала будівлю приватному власнику, який, ймовірно, не зацікавлений у тому, щоби її зберегти.
Ми йдемо з нею вулицею Волошина, однією з центральних вулиць міста. Тут між будинками зяє похмура пляма: колишній кінотеатр «Ужгород». Кінотеатр з'явився тут у 1932 році як результат роботи кошицького архітектора Людовіта Оелшлегера. Сьогодні впізнати в ньому колись розкішну модерністську будівлю неможливо: вікна вибиті, забиті деревинками, складальні літери відбиті, стіни розписані хаотичними графіті й заклеєні стікерами. Фасад перетворився на сміття, що всередині – невідомо. У 2012 році мерія продала будівлю приватному власнику, який, ймовірно, не зацікавлений у тому, щоби її зберегти.
«Будівля дуже крута була, і, на жаль, перше, що зробили власники, коли його купили, – одразу ж винищили цілковито унікальний інтер'єр, з опакситом, – такий є, наприклад, у будівлі вілли Мюллера у Празі, яка внесена до списків ЮНЕСКО, – розчаровано каже Дегтярьова. – Це така логіка: купив – моє! Роблю, що хочу, а хочу новий торговий центр і знищити історичну будівлю. Метод у Києві дуже відомий: знімається частково дах, і все гниє всередині будинку, а потім уже кажуть: о, він же в аварійному стані, знесімо його краще. Хоча досвід закордонних інвесторів і забудовників показує, що відреставрована, переосмислена будівля із сучасними функціями вписує власника в історію і приносить місту і бізнесу інвестиції».
У 2017-му Ліна з Олегом написали велику статтю-дослідження про кінотеатр і, плюнувши на правила західного дослідницького світу, виклали її у відкритий доступ. Такі дослідження зазвичай публікують у закритих колах, автори отримують за них серйозні гонорари й кар'єрні перспективи, але дует урбан-ентузіастів на таке не претендує: вони просто хочуть, щоби модерністська архітектура не руйнувалася. Цю статтю помітили європейські вчені і архітектори.
«З цього все і почалося», – каже Ліна.
«Все» – це акції на захист модерністських будівель, протести, просвітницькі проекти. Урбан-ентузіазм.
«З цього все і почалося», – каже Ліна.
«Все» – це акції на захист модерністських будівель, протести, просвітницькі проекти. Урбан-ентузіазм.
«Будівля дуже крута була, і, на жаль, перше, що зробили власники, коли його купили, – одразу ж винищили цілковито унікальний інтер'єр, з опакситом, – такий є, наприклад, у будівлі вілли Мюллера у Празі, яка внесена до списків ЮНЕСКО, – розчаровано каже Дегтярьова. – Це така логіка: купив – моє! Роблю, що хочу, а хочу новий торговий центр і знищити історичну будівлю. Метод у Києві дуже відомий: знімається частково дах, і все гниє всередині будинку, а потім уже кажуть: о, він же в аварійному стані, знесімо його краще. Хоча досвід закордонних інвесторів і забудовників показує, що відреставрована, переосмислена будівля із сучасними функціями вписує власника в історію і приносить місту і бізнесу інвестиції».
У 2017-му Ліна з Олегом написали велику статтю-дослідження про кінотеатр і, плюнувши на правила західного дослідницького світу, виклали її у відкритий доступ. Такі дослідження зазвичай публікують у закритих колах, автори отримують за них серйозні гонорари й кар'єрні перспективи, але дует урбан-ентузіастів на таке не претендує: вони просто хочуть, щоби модерністська архітектура не руйнувалася. Цю статтю помітили європейські вчені і архітектори.
«З цього все і почалося», – каже Ліна.
«Все» – це акції на захист модерністських будівель, протести, просвітницькі проекти. Урбан-ентузіазм.
«З цього все і почалося», – каже Ліна.
«Все» – це акції на захист модерністських будівель, протести, просвітницькі проекти. Урбан-ентузіазм.
#SaveNabka
А тепер про «набку».
31 серпня цього року мерія розпочала ремонтні роботи на набережній річки Уж. Уряд країни виділив на це 21 млн грн. Виконавець – фірма «КБК», яка вже зробила неякісний ремонт 196 міських об'єктів і, окрім цього, фігурує в декількох кримінальних справах. Незабаром на мітинг проти ремонту «набки» вийшли приблизно п'ятсот людей. Для такого маленького міста – вагома цифра. Ліна стала помітною фігурою в цьому протесті. Протесту дали назву #SaveNabka.
А тепер про «набку».
31 серпня цього року мерія розпочала ремонтні роботи на набережній річки Уж. Уряд країни виділив на це 21 млн грн. Виконавець – фірма «КБК», яка вже зробила неякісний ремонт 196 міських об'єктів і, окрім цього, фігурує в декількох кримінальних справах. Незабаром на мітинг проти ремонту «набки» вийшли приблизно п'ятсот людей. Для такого маленького міста – вагома цифра. Ліна стала помітною фігурою в цьому протесті. Протесту дали назву #SaveNabka.
Крім того, що вона у складі ініціативної групи взяла на себе функцію пояснювати городянам, чому назагал важлива модерністська архітектура міста, вона змогла домогтися від мерії повної документації проекту реконструкції. До акції протесту проект не обговорювався ані з фахівцями, ані з місцевими мешканцями.
#SaveNabka
А тепер про «набку».
31 серпня цього року мерія розпочала ремонтні роботи на набережній річки Уж. Уряд країни виділив на це 21 млн грн. Виконавець – фірма «КБК», яка вже зробила неякісний ремонт 196 міських об'єктів і, окрім цього, фігурує в декількох кримінальних справах. Незабаром на мітинг проти ремонту «набки» вийшли приблизно п'ятсот людей. Для такого маленького міста – вагома цифра. Ліна стала помітною фігурою в цьому протесті. Протесту дали назву #SaveNabka.
31 серпня цього року мерія розпочала ремонтні роботи на набережній річки Уж. Уряд країни виділив на це 21 млн грн. Виконавець – фірма «КБК», яка вже зробила неякісний ремонт 196 міських об'єктів і, окрім цього, фігурує в декількох кримінальних справах. Незабаром на мітинг проти ремонту «набки» вийшли приблизно п'ятсот людей. Для такого маленького міста – вагома цифра. Ліна стала помітною фігурою в цьому протесті. Протесту дали назву #SaveNabka.
Крім того, що вона у складі ініціативної групи взяла на себе функцію пояснювати городянам, чому назагал важлива модерністська архітектура міста, вона змогла домогтися від мерії повної документації проекту реконструкції. До акції протесту проект не обговорювався ані з фахівцями, ані з місцевими мешканцями.
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
«Ми побачили, що вони збираються повністю викидати на смітник чехословацьку бруківку, яка була закладена в ті самі часи, що і забудова, і фактично є невід'ємною частиною комплексу містобудування Малий Галагов, – каже Дегтярьова. – Тобто це ніби вийняти печінку з організму. Другий момент – це абсолютно чужорідний матеріал для комплексу. Граніт – а вони замінюють стару радянську плитку гранітною – ніколи не використовувався, особливо в такому форматі, у цьому просторі. Третій – проект реалізується в історичному ареалі, який включає пам'ятник архітектури і природно-заповідний фонд, але жодних дозволів від відповідних інстанцій немає. Тобто проект незаконний. Але, напевно, зрезонувало для більшості ужгородців те, що частина лип, згідно з цим проектом, мала бути зрізана».
Ліна зізнається, що останнім часом їй важко не тільки говорити про «набку», а й навіть проходити повз неї.
«Коли ти любиш місто і його архітектуру, важко дивитися на всі ці руйнівні зміни, – пояснює вона. – Зараз уже з кожним роком мені все важче по місту ходити, я вже вибираю вулиці, де б мене щось не відволікало від моїх думок і завдань. Поки що немає захисного шару спокійно на все це дивитися».
Ліна зізнається, що останнім часом їй важко не тільки говорити про «набку», а й навіть проходити повз неї.
«Коли ти любиш місто і його архітектуру, важко дивитися на всі ці руйнівні зміни, – пояснює вона. – Зараз уже з кожним роком мені все важче по місту ходити, я вже вибираю вулиці, де б мене щось не відволікало від моїх думок і завдань. Поки що немає захисного шару спокійно на все це дивитися».
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
Водночас Ліну та інших активістів мерія маркує як «міських божевільних». Під час однієї з акцій на захист набережної глава ужгородської адміністрації Богдан Андрєєв назвав їх «десятьма проплаченими неробами».
«А ви були в гінеколога?» – якось так мер пояснював нам, що їм треба спочатку відкопати каналізаційні труби, щоби подивитися, що потрібно ремонтувати, – сміється Ліна. – Це такі в нього аналогії. Або нашу групу з двох хлопців і чотирьох жінок, які прийшли [на зустріч в адміністрацію], він називав «шановні дівчата». А ще, коли я розмовляю з заступником мера й упродовж півгодини розповідаю йому про всі юридичні аспекти і про всі порушення цього проекту, то він каже: «Ну, ви як жінка, звичайно, маєте любов до дерев». Сексизм у міській раді – це такий окремий клондайк мемів».
«А ви були в гінеколога?» – якось так мер пояснював нам, що їм треба спочатку відкопати каналізаційні труби, щоби подивитися, що потрібно ремонтувати, – сміється Ліна. – Це такі в нього аналогії. Або нашу групу з двох хлопців і чотирьох жінок, які прийшли [на зустріч в адміністрацію], він називав «шановні дівчата». А ще, коли я розмовляю з заступником мера й упродовж півгодини розповідаю йому про всі юридичні аспекти і про всі порушення цього проекту, то він каже: «Ну, ви як жінка, звичайно, маєте любов до дерев». Сексизм у міській раді – це такий окремий клондайк мемів».
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
Водночас Ліну та інших активістів мерія маркує як «міських божевільних». Під час однієї з акцій на захист набережної глава ужгородської адміністрації Богдан Андрєєв назвав їх «десятьма проплаченими неробами».
«А ви були в гінеколога?» – якось так мер пояснював нам, що їм треба спочатку відкопати каналізаційні труби, щоби подивитися, що потрібно ремонтувати, – сміється Ліна. – Це такі в нього аналогії. Або нашу групу з двох хлопців і чотирьох жінок, які прийшли [на зустріч в адміністрацію], він називав «шановні дівчата». А ще, коли я розмовляю з заступником мера й упродовж півгодини розповідаю йому про всі юридичні аспекти і про всі порушення цього проекту, то він каже: «Ну, ви як жінка, звичайно, маєте любов до дерев». Сексизм у міській раді – це такий окремий клондайк мемів».
«А ви були в гінеколога?» – якось так мер пояснював нам, що їм треба спочатку відкопати каналізаційні труби, щоби подивитися, що потрібно ремонтувати, – сміється Ліна. – Це такі в нього аналогії. Або нашу групу з двох хлопців і чотирьох жінок, які прийшли [на зустріч в адміністрацію], він називав «шановні дівчата». А ще, коли я розмовляю з заступником мера й упродовж півгодини розповідаю йому про всі юридичні аспекти і про всі порушення цього проекту, то він каже: «Ну, ви як жінка, звичайно, маєте любов до дерев». Сексизм у міській раді – це такий окремий клондайк мемів».
Ці пропорції ідеальні. Вони з математичною точністю вирахувані, щоби бути зручними, комфортними для життя людини
Ліна Дегтярьова
Нестримний вандалізм
«Це така оаза, заповідник, який в Україні ще залишився», – каже Ліна про Ужгород. Вона вважає, що місцева модерністська архітектура стоїть на рівні із шедеврами німецького Баухауса, модерністських кварталів Тель-Авіва, архітектурних творів Даніеля Кальмуса, який будував будинки у Львові.
Далеко не всі розуміють, що особливого в цій архітектурі. Багато хто, каже Ліна, вважає таку архітектуру «бідненькою». У неї ж є своя версія, чому вона в цю «бідненьку» архітектуру закохана.
«Це така оаза, заповідник, який в Україні ще залишився», – каже Ліна про Ужгород. Вона вважає, що місцева модерністська архітектура стоїть на рівні із шедеврами німецького Баухауса, модерністських кварталів Тель-Авіва, архітектурних творів Даніеля Кальмуса, який будував будинки у Львові.
Далеко не всі розуміють, що особливого в цій архітектурі. Багато хто, каже Ліна, вважає таку архітектуру «бідненькою». У неї ж є своя версія, чому вона в цю «бідненьку» архітектуру закохана.
Нестримний вандалізм
«Це така оаза, заповідник, який в Україні ще залишився», – каже Ліна про Ужгород. Вона вважає, що місцева модерністська архітектура стоїть на рівні із шедеврами німецького Баухауса, модерністських кварталів Тель-Авіва, архітектурних творів Даніеля Кальмуса, який будував будинки у Львові.
Далеко не всі розуміють, що особливого в цій архітектурі. Багато хто, каже Ліна, вважає таку архітектуру «бідненькою». У неї ж є своя версія, чому вона в цю «бідненьку» архітектуру закохана.
Далеко не всі розуміють, що особливого в цій архітектурі. Багато хто, каже Ліна, вважає таку архітектуру «бідненькою». У неї ж є своя версія, чому вона в цю «бідненьку» архітектуру закохана.
 |  |  |
«Ці пропорції ідеальні, – говорить вона. – Вони з математичною точністю вирахувані, щоби бути зручними, комфортними для життя людини. Ще якість колосальна, тому що те, що збереглося до нашого часу, залишилося майже в незмінному форматі. Будували на віки. А що зруйновано, то було ручками зруйновано або через те, що вчасно не поміняли водовідведення».
Ліна вже п'ять років фотографує будівлі, які мають культурну цінність. Як і її батько, вона любить розкладати все по поличках. За п'ять років життя в рідному місті після повернення вона зібрала такий архів, якого немає в більшості українських міст. Через фото вона документує процес руйнування і зміни архітектурних пам'яток.
«З кожним місяцем, з кожним роком може бути ще гірше, – констатує вона. – Тому що вандалізм тут – нестримний».
Вандалізмом вона називає неграмотне втручання в простір і в будівлю.
Ліна вже п'ять років фотографує будівлі, які мають культурну цінність. Як і її батько, вона любить розкладати все по поличках. За п'ять років життя в рідному місті після повернення вона зібрала такий архів, якого немає в більшості українських міст. Через фото вона документує процес руйнування і зміни архітектурних пам'яток.
«З кожним місяцем, з кожним роком може бути ще гірше, – констатує вона. – Тому що вандалізм тут – нестримний».
Вандалізмом вона називає неграмотне втручання в простір і в будівлю.
«Ці пропорції ідеальні, – говорить вона. – Вони з математичною точністю вирахувані, щоби бути зручними, комфортними для життя людини. Ще якість колосальна, тому що те, що збереглося до нашого часу, залишилося майже в незмінному форматі. Будували на віки. А що зруйновано, то було ручками зруйновано або через те, що вчасно не поміняли водовідведення».
Ліна вже п'ять років фотографує будівлі, які мають культурну цінність. Як і її батько, вона любить розкладати все по поличках. За п'ять років життя в рідному місті після повернення вона зібрала такий архів, якого немає в більшості українських міст. Через фото вона документує процес руйнування і зміни архітектурних пам'яток.
«З кожним місяцем, з кожним роком може бути ще гірше, – констатує вона. – Тому що вандалізм тут – нестримний».
Вандалізмом вона називає неграмотне втручання в простір і в будівлю.
Ліна вже п'ять років фотографує будівлі, які мають культурну цінність. Як і її батько, вона любить розкладати все по поличках. За п'ять років життя в рідному місті після повернення вона зібрала такий архів, якого немає в більшості українських міст. Через фото вона документує процес руйнування і зміни архітектурних пам'яток.
«З кожним місяцем, з кожним роком може бути ще гірше, – констатує вона. – Тому що вандалізм тут – нестримний».
Вандалізмом вона називає неграмотне втручання в простір і в будівлю.
«Надбудова зайвого поверху – це вандалізм, якщо це пам'ятка, – пояснює вона. – Знищення столярки старої замість реставрації – теж вандалізм. І, до речі, для іноземних архітекторів це не менший вандалізм, ніж надбудова поверху. Це нам здається, що пластикові вікна – це ще більш-менш, адже будівля встояла. Але насправді вона викреслюється з переліку об'єктів [культурної спадщини]».
Ліна веде центром міста. Між невиразними приватними будинками вона знаходить дім, який вирізняється серед інших. Відмінна риса – акуратна вхідна група з такими елементами декору, які дозволяють віднести будівлю до стилю функціоналізм. Вона знає кожен модерністський будинок в Ужгороді.
Ліна веде центром міста. Між невиразними приватними будинками вона знаходить дім, який вирізняється серед інших. Відмінна риса – акуратна вхідна група з такими елементами декору, які дозволяють віднести будівлю до стилю функціоналізм. Вона знає кожен модерністський будинок в Ужгороді.
«Надбудова зайвого поверху – це вандалізм, якщо це пам'ятка, – пояснює вона. – Знищення столярки старої замість реставрації – теж вандалізм. І, до речі, для іноземних архітекторів це не менший вандалізм, ніж надбудова поверху. Це нам здається, що пластикові вікна – це ще більш-менш, адже будівля встояла. Але насправді вона викреслюється з переліку об'єктів [культурної спадщини]».
Ліна веде центром міста. Між невиразними приватними будинками вона знаходить дім, який вирізняється серед інших. Відмінна риса – акуратна вхідна група з такими елементами декору, які дозволяють віднести будівлю до стилю функціоналізм. Вона знає кожен модерністський будинок в Ужгороді.
Ліна веде центром міста. Між невиразними приватними будинками вона знаходить дім, який вирізняється серед інших. Відмінна риса – акуратна вхідна група з такими елементами декору, які дозволяють віднести будівлю до стилю функціоналізм. Вона знає кожен модерністський будинок в Ужгороді.
Документальний фільм про людей, які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
Урбан-ентузіастку засмучує розмова про руйнування таких будівель. Але відмовитися від своєї ролі – бути кісткою в горлі міської влади – не може.
«Я хочу займатися тільки дослідженнями, і не хочу бачити цих людей з міськради, не хочу бачити тих людей, які руйнують будівлі, я не хочу цього всього! – каже вона. – Але іноді просто бувають моменти, коли я не можу інакше, ось і все».
Пояснення просте: займаючись дослідженням і порятунком ужгородської архітектури, Ліна тримає в пам'яті питання – а чи сподобалося б батькові те, що вона зараз робить.
«Я не хочу робити таких помилок, які він робив, – каже вона. – Зазвичай він був повним альтруїстом, а мені хочеться отримувати від людей щось – хоча б інтерес до того, що я роблю. Хочеться розворушити людей».На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розводять багаття. Замість старої радянської бруківки з'являється нова гранітна плитка.
Реконструкція набережної річки Уж продовжується.
«Я хочу займатися тільки дослідженнями, і не хочу бачити цих людей з міськради, не хочу бачити тих людей, які руйнують будівлі, я не хочу цього всього! – каже вона. – Але іноді просто бувають моменти, коли я не можу інакше, ось і все».
Пояснення просте: займаючись дослідженням і порятунком ужгородської архітектури, Ліна тримає в пам'яті питання – а чи сподобалося б батькові те, що вона зараз робить.
«Я не хочу робити таких помилок, які він робив, – каже вона. – Зазвичай він був повним альтруїстом, а мені хочеться отримувати від людей щось – хоча б інтерес до того, що я роблю. Хочеться розворушити людей».На найдовшій у Європі липовій алеї в центрі Ужгорода мужики розводять багаття. Замість старої радянської бруківки з'являється нова гранітна плитка.
Реконструкція набережної річки Уж продовжується.
Авторка ідеї проекту
Виконавчий продюсер відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
Виконавчий продюсер відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК, РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК, МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК, РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК, МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
Документальний фільм про людей,
які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
які змінюють Закарпаття, – незабаром на YouTube-каналі Заборони. Підписуйтеся зараз!
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК,
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК,
МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
АНАСТАСІЯ КАНАРЬОВА
БОГДАН КІНАЩУК
МИКОЛА ДОНДЮК,
РОМАН СТЕПАНОВИЧ
МИКИТА ДАНЕЧКІН
ДМИТРО СИЛЬЧЕНКО
ТАНЯ ФРАНЦ
РОМАН СТЕПАНОВИЧ,
БОГДАН КІНАЩУК,
МИКОЛА ДОНДЮК
АНДРІЙ БОЙКО
НАТАЛІЯ САМСОНОВА
КАТЕРИНА СЕРГАЦКОВА
ДМИТРО ФІОНИК
АНТОН СКИБА
Авторка ідеї проекту
Виконавчий продюсер
відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту
Виконавчий продюсер
відео-відділу
Режисер
Режисерка-постановниця
Продюсерка епізодів
Сценаристка
Оператор-постановник
Оператори
Режисер монтажу
Дизайн графіки
Анімація
Мультимедіа
Фото
Верстка
Тексти
Редактор текстів
Менеджер проекту