Технічки як і раніше охороняють палац. Дивно, але і сьогодні боротьба брейкдансерів за вуличний простір триває. Людей, які займаються спортом і танцями, розганяють муніципальні служби. Установи, які за своєю функцією повинні бути відкриті для громадських ініціатив та сприяти їм, тримають двері закритими (наприклад, той же «фалос»). Та й багато городян чомусь продовжують маркувати брейкінг-ком'юніті як гопників. Чому?
«Напевно, тому що ми займаємося вулицею, люди не вважають це чимось високим», – сумно каже Валера.
Умови похмурих спальних районів такі, що і школа брейкінгу, і Центр вуличних культур, і фестивалі не могли з'явитися в Харкові. Але – з'явилися.
«Вдалося тільки тому, що в Харкові є ми, і ми не хочемо їхати, – каже Валера. – Мають бути люди, готові пройти певний шлях, і у яких мета – не комерційна, а – поміняти суспільство. Адже ті діти, які сьогодні приходять в зал і тренуються, можливо, ніколи не будуть на вулиці пити, курити, наркотики вживати».
Сьогодні трійця з харківського Центру вуличних культур допомагає розвивати вуличну культуру в інших містах і навіть інших країнах.
У Лисичанську (Луганська область) вони консультують
скейт-парк «Дружба», що з'явився силами підлітків і дорослих активістів два роки тому в приміщенні однойменного кінотеатру.
А в Молдові – допомогли створити подібний проект, Urban Generation. У Ризі засновники організації «Гетто» надихнулися харківським досвідом і створили свій форум вуличних видів спорту та урбан-культур для європейських ініціатив.