Окрім того, після вибухів багато частинок потрапляють в атмосферу, що робить забруднення надбанням не лише неба над Україною, а й усієї планети. При цьому тут йдеться не тільки про сірчану кислоту, а й про важкі метали.

Софія Садогурська, експертка кліматичного відділу ГО «Екодія», у розмові із Забороною наголошує, що спровоковані бойовими діями забруднення безпосередньо пов'язані зі зростанням різноманітних тяжких захворювань.

ГО «Екодія» з 24 лютого фіксує випадки забруднення та впливу на навколишнє середовище. Частина цих випадків стосується екологічних злочинів. З перших днів було зафіксовано обстріли та бомбардування промислових та енергетичних об'єктів, підпали лісів, вибухи нафтобаз, забруднення Чорного та Азовського морів (насамперед через затоплення суден).

Також 24 лютого стався вибух ворожого снаряда на території Трипільської ТЕС, що розташована на Дніпровському узбережжі за 45 км на південь від Києва та є найбільшим постачальником електроенергії у Київську, Черкаську та Житомирську області.

На думку експертки, ці та інші дії російської армії на території України можна розглядати як екоцид, і такий термін навіть внесений до українського законодавства. Звісно, частина дій Росії під час війни можуть не бути класифіковані як екоцид, але вони також дуже важко впливають на довкілля. Вже зараз «Екодія» нарахувала 277 випадків.

«За тими даними, які ми маємо, найбільша кількість випадків впливу на довкілля зафіксована у Луганській, Донецькій, Харківській та Київській областях. Це ті райони, де безпосередньо йшли та йдуть активні бойові дії. Але майже в кожному регіоні України є ті чи інші зафіксовані випадки забруднення навколишнього середовища. Кожен підрив нафтобази, індустріальних об'єктів, хімічних заводів, пошкодження резервуарів із добривами — все це може становити і становить загрозу довкіллю та здоров'ю людей на всій території України», — пояснює Садогурська.

Не варто забувати і про радіаційну загрозу, яка не втратила своєї актуальності навіть за 36 років після аварії на Чорнобильській АЕС. У перші дні російського вторгнення гамма-випромінювання у Чорнобильській зоні приблизно у 28 разів перевищувало річну межу. Це сталося внаслідок руху великовантажного транспорту під час переміщення російських військ, які понад місяць тримали атомну електростанцію під своїм контролем.

Військові дії на території України абсолютно точно зашкодять і сусіднім країнам, наголошує експертка. Забруднення атмосфери і особливо вод проявляться не тільки в межах України, тому що всі водні ресурси — це об'єкти, що рухаються, а значить, забруднена вода з річок і озер рано чи пізно потрапить у море.

«Вже зараз експерти фіксують забруднення моря та морських екосистем. Зокрема, вчені говорять про негативні наслідки розливу нафтопродуктів, які можуть впливати не лише на узбережжя України, а й на сусідні країни. Якщо говорити про Чорне море, вже є дані про викид дельфінів із води біля Туреччини, Болгарії, Румунії. Серед іншого, ситуацію пов'язують із постійним пересуванням російських кораблів в акваторії Чорного моря та використанням гідролокаторів, що впливає на морських ссавців. Міни та підводні вибухи теж можуть загрожувати дельфінам, — каже Садогурська. — Як ми бачимо, той факт, що війна відбувається на території України, має значний вплив і на сусідні країни. І навіть не у довгостроковій перспективі, а вже сьогодні».

Даг Вейр, директор з досліджень та політики у британській Обсерваторії конфліктів та навколишнього середовища (CEOBS), пояснює, що місце, де точиться війна, та її тривалість мають свої особливості та наслідки для екології. Якщо теракти й інші такі інциденти завдають прямої шкоди навколишньому середовищу, то тривалі війни призводять також до соціальних змін.

У розмові із Забороною Вейр звертає увагу на те, що світ сьогодні став свідком політики, яка може негативно вплинути на довкілля Європи. Як приклад він наводить продовольчу кризу, спричинену російським вторгненням в Україну [про неї йтиметься далі], яка відвертає увагу від політики, спрямованої на покращення біорізноманіття. Водночас світові уряди сьогодні знову звертають увагу на екологічні наслідки воєн. Важливо це ще й у контексті завершення роботи над новими нормами міжнародного права ООН із захисту довкілля у зв'язку зі збройними конфліктами. На думку експерта, це єдиний позитивний момент у ситуації, що склалася.

Експерти з ГО «Екодія» вважають, що після закінчення війни потрібно буде працювати за принципами зеленого відновлення: насамперед — довкілля, потім ресурси — пісок, щебінь, деревина. Все це варто видобувати так, щоб не нашкодити довкіллю ще більше.

На думку Садогурської, швидко очистити територію не вдасться. Питання забруднення навколишнього середовища та його порятунку порушуватимуть кілька поколінь. І вплив від забруднення українці відчуватимуть дуже довго. Вплив російського вторгнення та його наслідки важливо фіксувати, щоб знати, із чим потрібно буде працювати після війни.

«Юристи та експерти вже зараз обговорюють питання компенсацій. І вони пояснюють, що критично важливо фіксувати всі впливи війни на довкілля. Досвід інших країн показує, що інформацію потрібно збирати вже зараз, щоби далі було простіше підтвердити негативний вплив. На жаль, оцінити вплив та зрозуміти весь масштаб ми зможемо лише після війни», — каже експертка.

І хоча в ГО «Екодія» не досліджували питання утилізації відходів, проте Садогурська зазначає, що українські Міністерство розвитку громад та територій і Міністерство довкілля розробляють програми, щоб зрозуміти механізми утилізації та повторного використання відходів після війни. Наприклад, щодо будівельних відходів, частину з яких можна буде використовувати для відновлення країни.

«Те, що не можна використати, треба буде утилізувати. Але насамперед важливо все утилізувати так, щоб ці залишки не завдали шкоди довкіллю в майбутньому», — резюмує Садогурська.

«Існує міжнародний досвід роботи зі сміттям з таких місць, як Мосул та Алеппо, але масштаби та терміновість відновлення в Україні можуть означати, що екологічні стандарти не такі високі, як мають бути, — зазначає Вейр. — У випадку пошкоджених військових транспортних засобів це буде величезним заходом, багато з них міститимуть небезпечні хімічні речовини або залишки вибухових речовин, з якими необхідно правильно поводитися».

Крім екологічної ситуації під питанням опинилася і аграрна сфера. Через війну значна кількість земель, де раніше засівали агрокультури, зараз перебувають під тимчасовою окупацією, стали місцем бойових дій чи пересування російських військ. Проте на сьогодні усі вільні ділянки засіяні зерном у повному обсязі, пояснює у розмові із Забороною заступниця директора «ПроАгро Груп» Марія Колесник.

Проте починаючи з 2022 року український агросектор суттєво постраждав від російської агресії. За інформацією Колесник, в Україні від старого врожаю залишилося 25 мільйонів тонн зерна. До 1 липня 2022 року це зерно треба було вивезти на експорт, проте Україна не змогла цього зробити через блокування росіянами портів в Одесі та тимчасово окупованому Бердянську.

Також, за словами експертки, на початку року в Україні було приблизно 55 мільйонів потужностей для зберігання зерна, з них 13 мільйонів уже втрачено. Частково їх розбомбили росіяни, частково вони перебувають на окупованих територіях. Тобто частину потужностей втрачено, вивезти те, що є з портів, неможливо, при цьому всі інші елеватори заповнені старим зерном. Наприкінці червня почне надходити новий урожай — непоганий, хоч і менший за торішній, оскільки аграрії сіяли зерно навесні в повному обсязі та скрізь, де тільки можна. Але Україна банально не може його реалізувати.

«Те зерно, яке досі в портах, Росія краде. На сьогодні є офіційні крадіжки. Росія цим пишається, вивозить зерно із Херсона, Донецької області. Є країни, які відмовилися його купувати, зокрема Ліван та Єгипет. Наше Міністерство закордонних справ висловило ноту протесту, тому ці країни відмовилися від покупки. Але є Сирія, яка готова купувати все і стати таким перевалковим хабом, щоб «оббілити» це зерно і далі переправляти його по регіону», — наголошує Колесник.

До повномасштабного вторгнення в Україні існувала широка логістика та географія для експорту своїх продуктів. Імпортерами були не лише країни ЄС — зерно та пшениця йшли на Близький Схід та в Північну Африку (Туніс, Єгипет, Бангладеш, Індія). Але через закриття та замінування портів Росією частина цих країн може не отримати необхідне зерно, що може обернутися для них продовольчою кризою.

Марія Колесник зазначає, що Європа (зокрема Іспанія, Португалія та Нідерланди) споживала виключно кукурудзу. В експорті пшениці до Північної Африки та країн Азії Україна конкурувала з Францією. До того ж за останні роки Україна збільшила свою присутність на ринку зерна у Китаї. Тобто фактично країни ЄС не постраждають через російське вторгнення так сильно, як найбільш вразливі країни в Африці.

«Хоча в нас і немає зараз портів, але ми намагаємося перевозити продукти поїздами. Є суттєва проблема, що наші потяги не можуть усе зерно перевезти до Європи, а відтак на європейські порти. Просто фізично неможливо. Зараз наші потяги спробують вивозити приблизно по півтора мільйона тонн експорту на місяць. Але нам потрібно 7 мільйонів. Уявіть, як це складно. Обсяги, які ми не можемо вивезти, — це те, що недоотримує світ. Тобто наші 25 мільйонів тонн тупо лежать, і ми всередині країни їх не з'їмо», — зазначає Колесник.

Вона також звертає увагу на те, що продовольча криза у світі існувала і до 24 лютого, проте зараз зі зростанням цін на зерно вона лише посилюється. Росія ж використовує зерно як зброю та як важіль тиску для того, щоб із країни зняли санкції.

Сьогодні уряд України намагається домовитись із Європою про створення так званих сухих портів у Польщі. Ці хаби дозволили б збільшити пропускну спроможність української залізниці. Крім цього, Польща дозволила вже зараз завозити зерно транзитом без додаткової сертифікації.

«Проблема в тому, що в Європі поїздами перевозять близько 10% вантажу, залізниця для них — не такий вагомий канал для перевезень. І ми хочемо просунути наш обсяг зерна у цей тонкий канальчик. Тому що везти фурами зерно до Роттердама коштуватиме на вагу золота», — підсумовує Колесник.

Довгий час Україна намагалася відокремитися від енергетичних систем Білорусі та Росії. І лише напередодні повномасштабного вторгнення цей план вдалося здійснити, каже Забороні керівник відділу енергетики ГО «Екодія» Костянтин Криницький. Процес відокремлення почали планувати ще 2017 року. Багато грошей вкладалося в технічну модернізацію та покращення структури.

За словами експерта, всі три тижні в ізольованому режимі після відключення від Росії та Білорусі минули добре. Українська енергосистема впоралася без аварій чи сильних перепадів. Це було здивуванням як для українських енергетиків, так і для європейських.

А вже 16 березня Україна стала членом так званого енергетичного Євросоюзу — приєдналася до європейської енергетичної системи ENTSO-E. Заборона раніше розповідала про головні плюси енергетичної євроінтеграції. Втім, Криницький зазначає, що приєднання це часткове і українська енергосистема досі не інтегрована до кінця. У разі аварії чи поломки на вугільних та атомних ТЕЦ Європа в екстреному випадку може підтримувати українську енергосистему та давати електроенергію.

«Таким чином, ми убезпечили себе на випадок, якщо Росія бомбардуватиме всі наші ТЕЦ та АЕС. У цій ситуації у нас принаймні залишиться електроенергія у будинках. Однак зараз потрібна додаткова робота над модернізацією нашої енергосистеми, щоб ми змогли на комерційних умовах купувати та продавати електроенергію. На це робить ставку Міністерство енергетики [України], оскільки це одна зі складових поповнення державного бюджету. Але все це планується після закінчення війни. Сьогодні Україна співпрацює з поляками, щоби розширити нашу можливість імпортувати електроенергію в ЄС», — додає Криницький.

В Україні за понад 100 днів війни було зруйновано Кременчуцьку, Охтирську та Луганську ТЕЦ. Запорізька та Слов'янська теплоелектроцентралі призупинили свою роботу. Експерт зазначає, зараз в Україні знизився попит на електроенергію через війну та відсутність опалення, тому всередині країни її залишається більше, ніж потрібно. І хоча видобуток вугілля, яке ТЕЦ використовує як паливо, триває, в «Екодії» та інших громадських організаціях уже певний час розглядають можливість виведення з експлуатації частини шахт.

«Останні чотири роки ми працювали з Покровськом, Добропіллям, Мирноградом та іншими вугільними містами Донецької області, щоб трансформувати їхню економіку у разі майбутнього закриття вугільних шахт. Спілкувалися з місцевою владою, [обговорювали] які є варіанти для місцевої економіки та на що можна перейти, щоб забезпечити енергоефективність. Наприклад, шахти у Мирнограді досі працюють і навіть трохи збільшився видобуток. Але деякі шахти на початку війни були затоплені, і я не думаю, що їх можна буде реанімувати і повернути до життя. Також є дослідження про можливість відмови від вугілля [в Україні] до 2030 року та заміну його на поновні джерела. Дослідження показало, що можна закрити третину вугільних станцій в Україні, і ніхто б нічого не відчув», — каже Криницький.

На його думку, зараз Україна має розвивати децентралізовану генерацію енергії. Тобто не створювати великі станції, а зосередитись на маленьких окремих громадах та використовувати для них джерела поновної енергії: сонце, вітер, воду, біомасу.

Окреме питання — це підготовка до опалювального сезону. Поки триває війна, незрозуміло, які енергетичні потужності точно працюватимуть. Президент України Володимир Зеленський зазначив, що Україна вже зараз готується до опалювального сезону, і цього року весь внутрішній видобуток газу та вугілля за кордон не продаватимуть.

«Міністерство енергетики зараз намагається зробити нафто- та газовидобуток основою енергонезалежності України. Ми як ГО, щоправда, із цим не згодні. Наголошуємо, що енергія має бути поновною. Але поки йде війна, можливості для стратегічної адвокації дещо обмежені. При цьому для держави дуже важливо визначитися, якою буде наша енергосистема у довгостроковій перспективі. Коли ми отримаємо статус кандидата в ЄС, перехід на поновні джерела енергії має прискоритися, адже це одна з основних політик ЄС у сфері енергетики — Європейська зелена угода», — каже Криницький.

Костянтин Криницький вважає, що так, це можливо. Але, на його думку, важливо не замінити нафту та газ однієї країни іншою, а поступово запроваджувати енергоефективні засоби, знижувати споживання й використання газу та нафти в ЄС.

«Спочатку потрібно знижувати енергоспоживання та використання, потім перейти на поновні джерела енергії (ПДЕ). ЄС презентував свій план RepowerEU, де вони найближчим часом хочуть збільшити у себе використання зеленого (поновного) покоління (ПДЕ). Але в цьому плані досі прописано використання невеликої кількості газу, нафти та атомної енергії. Для ЄС, з одного боку, це заміна постачальника викопного палива, тобто відмова від ресурсів Росії. З іншого боку — розвиток зеленої енергетики. Однак має бути пріоритизація, і країна має на чомусь зупинитися. Наприклад, є нафта російська і є нафта катарська, режим у Катарі не набагато кращий, ніж у Росії, і хто знає, куди підуть ці гроші, може, на іншу війну», — пояснює Криницький.

Експерт сподівається, що Європейський союз поставиться до відмови від викопного палива більш розсудливо. Ще до війни були дискусії про те, щоб зробити газ перехідним джерелом енергії між викопним та зеленим. Проте, якби не війна, перехід відбувався б із російським газом.

На думку Дага Вейра, ситуація в Україні змусила більшість політиків замислитися над незахищеністю, яку створює залежність від викопного палива. Проте експерт не впевнений, чи вистачить у них мудрості та сміливості прискорити перехід до поновних джерел енергії: «Вторгнення Росії, фінансоване нафтою та газом, має стати тривожним сигналом для Європи та всього світу. Залежність від викопного палива робить нас політично незахищеними та прискорює кліматичну кризу, наша колективна безпека вимагає, щоб ми прискорили перехід на поновні джерела енергії».

Хоча Україна і вимагає негайної відмови від російських енергоресурсів, це не станеться швидко. Вугільний бан запрацює лише із серпня 2022 року, тобто Росія і сьогодні продовжує отримувати кошти. Нафтове ембарго, можливо, почнеться наступного року, а газового ембарго не розглядають узагалі.