«Памфір», новий Лукіч та Сеітаблаєв і треш-горор з Миколою Вереснем: 23 українські премʼєри, на які Заборона чекає цьогоріч

Розпочате майже рік тому повномасштабне вторгнення Росії в Україну з-поміж різних сфер суттєво вплинуло, зокрема, й на український кінематограф. Одні стрічки, що рефлексували над досвідом попередньої фази війни, отримали зовсім інакше прочитання, інші, що тільки мали б дістатися глядача, застрягли в лімбі кінопрокату без точної дати премʼєри. Та навіть з урахуванням війни календар українських кінопремʼєр має чим зацікавити аудиторію. А ще з дюжину стрічок чекають на свій реліз. Редакторка Заборони Марія Педоренко зібрала список із 23 українських фільмів, на премʼєру яких варто чекати цього року.

«Генделик», режисер Тарас Дудар, у кіно з 9 лютого

Серце сценариста Герасимова не може обрати між трьох не схожих одна на одну жінок, а його мозок — не може зрозуміти, хто з його пасій реальна людина, а хто — плід уяви. У непростих життєвих пошуках чоловік потрапляє до містичного кафе, або ж просто «генделика», — закладу без назви та концепції. Замість роботи над сценарієм уява героя породжує різні образи, які виглядають більш ніж реалістично — і від того стає ще страшніше. Шлях «Генделика» на екрани теж був тривалим, та після першого анонсу премʼєри у 2018-му і зірваного через повномасштабне вторгнення релізу у 2022-му він зрештою має дістатися глядача вже у лютому.

«Мирний-21», режисер Ахтем Сеітаблаєв, у кіно з 22 лютого

Після історичного блокбастера «Захар Беркут» та камерної кінопʼєси «Номери» режисер Ахтем Сеітаблаєв повертається до жанру воєнної драми, як колись було з його «Кіборгами». В основі нової стрічки — реальна історія Луганського прикордонного загону, що сталася навесні 2014 року. Тоді проросійські сепаратисти кілька днів безрезультатно намагалися перетягнути українських прикордонників на свій бік, а коли слова закінчилися — пустили в хід зброю. Один зі сценаристів фільму — чинний командувач Донецького прикордонного загону полковник Анатолій Коцюрба. Крім того, «Мирний-21» — остання акторська робота Павла Лі, вбитого 6 березня в Ірпені. 

«Мавка. Лісова пісня», режисери ​​Олександра Рубан, Олег Маламуж, у кіно з 2 березня

Анімаційний довгобуд за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки. Перша інформація про фільм з’явилася ще 2015-го, і з тих часів «Мавка» стала брендом. У стилістиці персонажів фільму оформлювали магазини та випускали мерч, проте мультфільм так і не виходив на екрани. Тепер його трейлер можна нарешті побачити в кінотеатрах з цілком реальною датою релізу. Драма-феєрія Лесі Українки 100 років тому розповідала про кохання Мавки — міфологічної лісової русалки — й сільського парубка Лукаша. Та, крім міжвидової історії любові, у вільній екранізації твору обіцяють боротьбу за збереження лісу та його серця — джерела самого життя, яке захищає Мавка.

«Памфір», режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, у кіно з 23 березня

Біблійний сюжет про Авраама, поставлений за канонами грецької трагедії на тлі українського національного карнавалу Маланка. Памфір хоче бути хорошим сім’янином, але через помилки сина потребує грошей, внаслідок чого звертає з чесного шляху. На торішньому Київському тижні критики «Памфір» зібрав повні зали глядачів разом з їхніми схвальними відгуками, а під час премії «Кіноколо», що відбувалася в межах кінофестивалю, взяв нагороду як найкращий фільм.

«Бачення метелика», режисер Максим Наконечний, у кіно з 30 березня

«Метелик» — позивний аеророзвідниці українського добровольчого батальйону. Після двох місяців у полоні окупантів її нарешті чекає обмін. Та у вільне життя вривається новина про її неочікувану вагітність. Батько дитини — наглядач табору для військовополонених. На повнометражний дебют молодого режисера Максима Наконечного надихнули свідчення українських жінок на війні, для яких полон був гіршим за смерть. У результаті маємо стрічку, що ставить перед глядачем чимало етичних дилем, а заразом і показує, що інколи свобода для військовополоненого — це далеко не завжди гепіенд. 

«Відблиск», режисер Валентин Васянович

Ще одна стрічка про полон та його наслідки від автора «Рівня чорного» й «Атлантиди». Військовий хірург Сергій стає одним з багатьох вʼязнів російської армії та за проведений у полоні час на власні очі бачить, які знущання окупанти вчиняють щодо українців. Обмін дарує чоловікові порятунок, та повернення до цивільного життя виявляється надзвичайно складним. Серед акторів «Відблиску» можна, зокрема, впізнати українського журналіста Станіслава Асєєва, який провів у російському полоні два роки. На екрані він зобразив офіцера ФСБ Росії, що влаштовує допити вʼязням на окупованому Донбасі.

«Демони», режисерка Наталка Ворожбит 

Друга режисерська робота драматургині та сценаристки Наталки Ворожбит. Як і у випадку з «Поганими дорогами», вона знову екранізує власну пʼєсу. Сюжет розвивається на Полтавщині, в селі Сорочинці, де випадково опиняється Славік — росіянин і безхатько. Надворі зима, і він знаходить прихисток у місцевої жінки Ніни, яка старша за нього і приховує свою таємничу особистість. Стрічка, що автори описують як драму з елементами містики (а як інакше, коли мова про гоголівські місця), стала водночас першою головною роллю в кіно та останньою акторською роботою 56-річної Руслани Писанки, яка померла влітку 2022-го.

«Довбуш», режисер Олесь Санін 

Режисер фільмів «Мамай» та «Поводир» Олесь Санін знов береться за історичний матеріал. Цього разу в центрі історії — ватажок опришків і повстанець проти польського гніту Олекса Довбуш. І, судячи з трейлера, для стрічки про легендарного борця за свободу України Санін дещо відходить від притаманного йому поетизму й насичує свій фільм екшн-сценами. «Довбуш» — один із найдорожчих українських фільмів. Його бюджет становить понад 100 мільйонів гривень, більш ніж половину з яких виділила держава. Прем’єра фільму мала відбутися ще 2020-го, але пандемія та згодом повномасштабне вторгнення скорегували ці плани. Тепер режисер обіцяє презентувати свою нову роботу після перемоги України над окупантами.

«Капітан Україна», режисер Любомир Левицький

Режисер стрічок «Штольня», «Тіні незабутих предків» і «Скажене весілля — 3» продовжує експерименти з українським жанровим кіно й обіцяє історію, що, за його власними амбітними планами, збере в прокаті не менше як 100 мільйонів гривень. «Капітан Україна» — це не омаж супергеройському кіно, а імʼя, яке на початку XX століття в Африці дали українському журналісту Юрієві Будяку, бо не могли вимовити його справжнє прізвище. Історію реального полтавця, який, за легендою, не дав розстріляти молодого Вінстона Черчилля, коли його захопили в полон під час Другої англо-бурської війни в Африці, режисер планує переплести з вигаданим сюжетом про правнука Будяка. Той уже в декораціях сучасності рятуватиме Україну від небезпеки за допомогою таємних обрядів трипільської культури.

«Коли нам було 15», режисерка Анна Бурячкова

Перший у цьому списку, але не останній кіноекскурс до України 90-х — жорстка й реалістична історія дорослішання 15-річної Тоні та її однолітків. Школярка переходить до нової школи, вперше закохується і пізнає власне тіло. Проте разом з новою школою вона також вступає до так званої зграї — групи дітей, які допомагають їй урятуватися від небезпечного хлопця. Та лише згодом Тоня починає потроху розуміти їхню істинну природу. «Коли нам було 15» — повнометражний ігровий дебют Анни Бурячкової, зокрема відомої як режисерка цієї колаборації Сергія Жадана та гурту BRUTTO.

«Королі репу», режисер Мирослав Латик

Ще один фільм, що вже тривалий час добирається до глядача, — майже гангстерська історія у декораціях українського села. Стрічка «Королі репу», ще два роки тому презентована на Одеському кінофестивалі та Київському тижні критики, розповідає про 17-літнього Казана, який закінчив сільську школу і тепер мріє стати репером — от уже і справжнє імʼя приховує за складним прізвиськом. А ще Казан мріє про Свєтку, і, щоби підкорити її серце, він готовий на будь-які ризики. Наприклад, украсти авто. Втім, бунтарство занурює Казана у зовсім інший світ, далекий від його юнацької рутини. У другорядних ролях тут королева української трагікомедії Ірма Вітовська та співак Wellboy.

«Киснева станція», режисер Іван Тимченко

Літо 1980-го, Якутія і Мустафа Джемілєв, який відбуває на Далекому Сході Росії чотирирічне заслання. Він тільки припинив своє протестне голодування, що тривало понад 300 днів і зробило його відомим на весь світ. Проте Мустафа досі в неволі й працює на кисневій станції, де щодня, наче Сізіф, котить іржаві балони з киснем зі станції на причал. Саме на цьому етапі життя лідера кримськотатарського народу, правозахисника та колишнього політвʼязня сфокусовані події стрічки Івана Тимченка, знятої в копродукції України та Чехії.

«Люксембург, Люксембург», режисер Антоніо Лукіч

Від другої повнометражної роботи автора «Моїх думок тихих» очікують багато хоча б через виконавців головних ролей — Раміла та Аміла Насірових, учасників музичного гурту «Курган і Agregat». У новій трагікомедії Лукіча, що розгортається 1998 року, вони грають братів Василя та Миколу, один з яких поліцейський, а інший — маршрутник-розбишака. Обоє вирушають у подорож до Люксембурга, щоби побачити рідного батька, без якого вони росли все життя. Йому залишилося небагато, і для молодих чоловіків це єдина і, напевно, остання можливість зустрітися з людиною, якої вони ніколи не бачили. 

«Ля Палісіада», режисер Філіп Сотниченко

Повнометражний дебют молодого кінематографіста Філіпа Сотниченка в жанрі пострадянський нуар, як його визначають автори фільму. Україна, 1996 рік — за кілька місяців уряд країни підпише протокол № 6 Європейської конвенції з прав людини, що передбачає відмову від смертної кари. Та поки що двоє давніх друзів — слідчий і судовий психіатр — намагаються розібратися в заплутаній історії вбивства місцевого міліціонера, овдовілу жінку якого вони обидва колись кохали. Розслідування ставить перед героями питання правильності системи правоохоронних органів, адже судові експерименти над підозрюваними просякнуті тотальним беззаконням.

«Між нами», режисерка Соломія Томащук

Ще один повнометражний дебют молодої режисерки — перший, за переконаннями авторів, психологічний трилер в історії українського кіно. В центрі стрічки «Між нами» історії Саші й Ані — двох цілком різних жінок, яким доводиться робити непростий моральний вибір стосовно своїх близьких. Ускладнює ситуацію і те, що в певний момент обидві опиняються втягнутими в кримінальні махінації. Головні ролі у фільмі виконали Анастасія Пустовіт («Перші ластівки») та Ірма Вітовська.

«Мій юний принц», режисер Хачатур Василян

Стрічка, що наробила чимало шуму ще на етапі першого тизера, адже «Мій юний принц» зосереджений на гомосексуальних стосунках двох юнаків. Заборона раніше писала про те, як фільм, на здивування його авторів, спочатку дістав підтримку Держкіно, а згодом обурив низку депутатів, які вимагали відкликати фінансування. Сюжет фільму, з одного боку, розповідає історію Софії та Поля — матері й сина, що живуть у шикарному маєтку та мають дивні стосунки одне з одним. З іншого — історію Марка й Антуана, батька й сина, поява яких у житті родини призводить як до спалаху пристрасті, так і до неминучої трагедії.

«Тато», режисерка Анна Малішевська

Ще одне драматичне сімейне роудмуві — тепер у декораціях України та Польщі. Далекобійник-поляк Міхал виховує доньку одинаком. Коли він їздить у справах, дівчинка лишається з українською жінкою, яка одного дня раптово помирає. Тож у наступний рейс Міхал бере з собою доньку та її найкращу подружку і відправляється до України, не знаючи, як ця подорож змінить його ставлення до родини й власного життя. 

«Ти мене любиш?», режисерка Тоня Ноябрьова

Доросле життя для Кіри — новоспеченої студентки театрального вишу — розпочинається після раптового розлучення її батьків. Вони були разом 20 років. Їхній союз здавався ідеальним, принаймні самій доньці. Тепер Кірі доводиться приймати нову й неочікувану для неї реальність, поки навколо розгортається ще більший злам — розпад Радянського Союзу та становлення незалежної України. Режисерка Тоня Ноябрьова поклала в основу історії власний досвід — як перших дорослих кроків, так і становлення зовсім нового українського покоління. Світова премʼєра «Ти мене любиш?» відбудеться вже за кілька тижнів у програмі Panorama на Берлінському міжнародному кінофестивалі.

«Шлях мерця», режисер Георгій Фомін

Найдивніший проєкт у цьому переліку — треш-горор у стилі жлоб-арту [напрям українського мистецтва, що естетизує суспільне жлобство в кітчевій чи примітивістській манері] з Миколою Вереснем, який грає Миколу Вересня в пеклі. Так, ви все правильно прочитали: за сюжетом він гине на знімальному майданчику фільму про Івана Грозного, і тепер мешканці потойбіччя думають, що Микола Вересень — це кривавий тиран, а не актор, який його грає. Тож місце йому саме в пеклі. А там… Білі вампірі, чорні вампіри, вампіри-менти, гуцули-пияки і ще чимало іншої дивовижної нечисті. Історія фільму триває вже 11 років, проте досі не закінчилася безпосереднім релізом в українському прокаті.

«Я і Фелікс», режисерка Ірина Цілик

Екранізація роману Артема Чеха «Хто ти такий?» з поетом і прозаїком Юрієм Іздриком у головній ролі. Він грає Фелікса — колишнього контррозвідника, ветерана Афганістану з ПТСР. Одного дня чоловік приходить у дім до юного Тимофія як новий бойфренд бабусі хлопчика. Між двома зовсім різними людьми спалахує дружба, якій, здається, в родині не радий ніхто, крім самих Тимофія й Фелікса. Режисерка Ірина Цілик, відома, зокрема, за документальною стрічкою «Земля блакитна, ніби апельсин» про життя родини на охопленому війною Донбасі, цього разу зняла драматично-комедійну історію дорослішання на тлі буремних 90-х, де головним мотивом стає вміння прощати.

«Я, Ніна», режисерка Марися Нікітюк

Телеведуча та акторка Яніна Соколова представляє історію власної боротьби з раком — у форматі ігрового кіно. В парі з режисеркою Марисею Нікітюк («Коли падають дерева») Соколова спродюсувала стрічку, основану на реальних подіях з її життя, коли протягом семи місяців вона намагалася вилікуватися від онкології — і зрештою перемогла. За сюжетом молода журналістка Ніна дізнається, що в неї рак. У неї гарний люблячий чоловік, двоє дітей, купа друзів і гарна робота, та все це вона може втратити, якщо хвороба візьме своє. Неочікуваною опорою для жінки стає молода онкологиня Олександра, якій Ніна довіряє свій порятунок.

«Я, “Побєда” і Берлін», режисерка Ольга Ряшина 

Екранізація автобіографічної повісті нині покійного лідера гурту «Скрябін» Андрія Кузьменка. За сюжетом музикант-початківець Кузьма їде до Берліна старою радянською автівкою «Побєда», щоби обміняти її в місцевого колекціонера на «Мерседес». Творці фільму обіцяють пригодницьку комедію, роудмуві з каверами на пісні «Скрябіна» в саундтреці та, як говорить режисерка, унікальний гумор Андрія Кузьменка. До речі, це вже друга екранізація творів музиканта. Першою була стрічка «Місто, в якому не ходять гроші» режисерки Ганки Третяк, що вийшла 2018 року.

«Як там Катя?», режисерка Крістіна Тинькевич

Ще один дебютний повний метр — про 35-річну матір-одиначку Анну та її 12-річну доньку Катю. Щоночі жінка виходить на зміну в кареті швидкої, сподіваючись, що завдяки важкій праці зможе дати доньці нормальне життя. Втім, коли юна Катя потрапить під колеса автівки місцевої «шишки», робочо-сімейна рутина Анни розсипалася на порох. Тепер їй доведеться поставити під сумніви власні принципи, адже подальший розвиток подій покаже жінці: люди, які її оточують, давно ці принципи втратили. Стрічку про пошуки справедливості влітку 2022-го продемонстрували на фестивалі в Локарно. Іноземні глядачі у своїх відгуках неодноразово відзначили потужну акторську роботу Анастасії Карпенко, яка виконала головну роль.